УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Андрей Юсов
Андрей Юсов
представитель Главного управления разведки Украины

Блог | Країна без опозиції

Країна без опозиції

Журналісти захотіли поспілкуватися із лідерами української опозиції. Але зустріч довелося скасувати – не знайшли ні лідерів опозиції, ні самої опозиції.

Кожна держава у процесі свого існування (становлення, розвитку абощо) переживає політичні кризи, і кожна політична сила, в тому числі і провладна, час від часу потерпає від коливання рейтингів. Це абсолютно нормальна ситуація, адже без руху нема розвитку, а постійне зростання без жодних негативів – це, скоріше, ідеальна модель, яку неможливо зустріти в реальному житті. І те, що зараз відбувається у нашій державі – це нормальний політичний процес. Якби не одне "але". Для розвитку демократичної держави, існування демократичного суспільства завжди потрібна опозиція як альтернатива владі.

Опозиція - це політична сила, яка має обґрунтовану модель економіки в державі, аргументовану ідеологічну позицію, протилежну до позиції правлячої більшості, і, що важливо, - дотримується цієї бази у своїй діяльності. Зважаючи на те, що Україна – це парламентсько-президентська держава, то роль такої опозиції має взяти на себе політична партія, яка не буде входити до правлячої коаліції, пропонувати альтернативний порядок денний та альтернативні варіанти для вирішення проблемних питань. І це має бути така політична сила, яка готова програти на виборах, щоб не зрадити свою ідеологічну позицію, але потім здобути перемогу в наступному політичному циклі.

В Україні зараз такої альтернативи нема. Громадяни можуть скільки завгодно обурюватися політикою влади, але немає, кому довіряти, кого підтримувати на виборах. Ситуативно такі претенденти з’являються, але системно – ні. Це якийсь український національний парадокс.

Навіть в тій самій Росії така опозиція є – у вигляді, наприклад, партії "Яблуко" чи "Парнас", які послідовно виступають проти політики президента. Попри всю мізерність їхніх рейтингів -

В Україні ж багато політсил використовують опозиційну риторику, не будучи при цьому офіційною опозицією. Наприклад, партія "Самопоміч". Вони критикують зміни до Конституції, відмовляються голосувати за провладні законопроекти, але при цьому – залишаються у правлячій коаліції, періодично заявляючи про вихід з неї. Це вже стає приводом для злої іронії: "Ви або труси надіньте, або хрестик зніміть". Або виходьте і ставайте опозицією, або залишайтеся у коаліції і робіть свою справу. Але кого це цікавить, коли потрібні голосні заяви (зокрема, щодо виходу з коаліції) для преси та телебачення, а лідер політсили, мер одного з найбільших міст країни Андрій Садовий, поки не готовий піти в опозицію.

Другий "опозиціонер" країни – Олег Ляшко. Він офіційно вийшов з коаліції, обізвав всіх скотиняками, постійно критикує владу з трибуни (чим доводить вірних глядачів прямих трансляцій телеканалу Рада до нудоти), без трибуни, у ЗМІ, у фейсбуці... Але голосує все одно разом із провладною більшістю. І постійно нагадує про свою готовність повернутися в коаліцію.

Наприклад, закон про Держбюджет - 2016. "Самопоміч" майже повним складом утрималася, РПЛ майже повним складом підтримала. Формально опозиційне "Відродження" голосувало разом з "коаліцією", фракція "Батьківщини" - практично вся проти.

При голосуванні за зміни у Конституцію в частині децентралізації того трагічного дня в опозиції опинились "Самопоміч", Ляшко і "Батьківщина", до провладної більшості приєднався Опоблок і "Відродження".

Тобто, формальна опозиція у нас так само ситуативно то з владою, то проти. Причина тому – бізнес інтереси. Обидві партії, сформовані на залишках Партії регіонів, і Опозиційний блок, і "Відродження" - відстоюють інтереси великого бізнесу. Щоправда, Опоблок асоціюють з Ринатом Ахметовим, "Відродження" - з Ігорем Коломойським. Проте зв'язок з олігархами видає справжню мотивацію діяльності цих політсил. А бізнес-інтереси і ідеологічна позиція – це чи не діаметрально протилежні речі. Тож цим так званим опозиціонерам до справжньої політичної опозиції ще далеко.

На минулорічних місцевих виборах як опозиційний проект яскраво проявив себе УКРОП, але це не повноцінна політична сила, а скоріше тимчасовий проект, який ніхто зараз не розвиває. Можливо, Коломойський знайшов спільну мову з президентом, тому УКРОП як опозиційна партія поки що перебуває в ембріональному стані. І невідомо, чи виросте до справжньої опозиції.

Багато хто з конструктивних критиків та противників нинішньої влади (в основному, молодь) підтягуються в майбутній проект Михеїла Саакашвілі. Проте і він не може стати повноцінно опозиційним. По-перше, навіть в тій же ситуації із відставкою Абромавичуса губернатор Одещини висловив невдоволення Яценюком, БПП, але до президента грузинський політичний легіонер ставиться скоріше приязно, і ставати до нього в опозицію не збирається. Ну й ідеологічно політичний проект Саакашвілі поки що слабкий: боротьба з корупцією не може стати повноцінною ідеологічною основою для масштабної політичної сили.

Висновок з цього один: для нормального розвитку демократичної України нам потрібна справжня опозиція. Кандидатів зараз багато, але завжди є одне "але" - персональні амбіції або бізнес-інтереси, які заважають зайняти цю нішу. Наприклад, зараз вакантними є лівоцентристська і націонал-демократична позиції. Але чи готові наші партії відмовитися від затишного та комфортного популізму для відстоювання ідеологічних позицій – велике питання.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...