КияниМедОбоз

Порятунок рядової Галі: історія спецоперації

5.9тЧитать новость на украинском

У мене є подружка. Її звати Галя. Ну, вірніше, це я її так назвала, бо до того у неї імені не було ніякого. Вона не може літати. Щось із крилами і хвостом. А може, це "сльотиш", і вона от-от навчиться відриватися від цієї грішної землі?

Словом, це птаха, - ворона, чи галка, чи грач.

Я щоранку, після шостої, ходжу на велотрек. Ні, не на спорт. Митися. Бо в мене в домі ремонт і я зараз живу практично без води та усіляких благ цивілізації, з яких ця вода витікає.

Щоранку, ідучи на велотрек митися, я беру пакетик котячого корму для Галі – вона його дуже любить. Галя бачить мене здалеку, а, побачивши, біжить назустріч. Як песик. Чи дитина. Сама безпосередність і радість у передчутті нямки.

Галя дуже розумна. Дуже. Я з нею люблю поговорити. Вона слухає, наставивши на мене одне око. Бо одночасно обома очима птахи дивитися не можуть. Тому, слухаючи мене, Галя кумедно вертить головою, не забуваючи між тим сторожко озиратися.

Вона добре розуміє, що є потенціальною, ідеальною здобиччю для котів чи собак. Та навіть її одноплемінниці не проявляють до Галі ніякого співчуття. Її родички, уздрівши халяву у вигляді мого пакетика корму, і собі намагаються щось урвати - тому, чекаючи, поки Галя доїсть, мені доводиться відганяти їх почорнілими вже каштанами, які валяться у траві.

Сьогодні один хлопець натравив на Галю свого фокстер’єра. Фокстер’єри – вони і так недобрі, бо мисливські, їх виводили не для мі-мі-мі, а для убивства. А тут ще хазяїн під’юджує…

Сьогодні Галі повезло,бо я була поруч, а тому відігнала пса і сказала його господарю усе, що я думаю про них обох. Але ж завтра мене може не бути поруч.

От хожу сьогодні цілий день і думаю – звідки ця жорстокість в людях? Навіщо травити беззахисну птаху . Вона ж і так живе під лапатою ялиною, що росте у сквері, дуже ріко вибираючись на сонце. Весь час у напрузі, у страху.

От і що мені з нею робити із цієї безхвостою Галею, яка виглядає мене на світанку з-під розлогої лапи ялини? А як вона так і не навчиться літати? І навіть – якщо переживе літо – чи надовго її вистачить узимку? Чи може, Галя – це мій особистий тест на людяність, який вирішив влаштувати для мене Бозя? І мені доведеться знайомити Галю з Марселем і своїми двома котами? Галю, лети!

Можна любити все людство і водночас відчувати огиду до сусіда з поверху. Можна щиро уболівати за долю вимираючих видів з планети Земля, насолоджуючись сабайоном із шампанським.

А можна плакати від щастя, упіймавши облізлу, брудну й худу ворону, аби відвезти її у притулок для птахів.

Словом, Галя врятована.

І це правда (вважайте мене придурошною, якщо хочете), але я розплакался, коли ця паскуда таки потрапила в сачок. Воно ж, стерво, як відчувало – заховалося під автомобілем і сиділо там тихо, як мишка,поки ми з рятувальником із команди Kyiv Animal Rescue Group ледь не годину прочісували увесь сквер у її пошуках.

Зрештою, до наших пошуків підключилися ледь не всі перехожі і відпочивальники у сквері. Бо й справді картинка була ще та – волонтер-рятувальник із довжелезним сачком і зачіскою, як у Едді Кларка, і жіночка срєднєго возраста, яка, задираючи голову до кожного дерева, кричала: "Галюся, ти тут?"

Діти, велосипедисти, пенсіонери і хіпстери, як показово пили боржомі біля лавочки у сквері, стали шукати Галю, яка тим часом тихо сиділа під припаркованою автівкою.

Зрештою, її побачили, замахали нам руками. "Едді Кларк" виявився таки спритним хлопчиною, і хоч як Галя намагался продемонструвати свої спринтерські якості, була спіймана.

От тоді я й заплакала, бо перед тим вже думала, що ми не встигли, що Галя вже згинула у цьому нещадному до слабких і холодному, не дивлячись на спеку, мегаполісі.

Галя поїхала у притулок для птахів із дивовижною назвою "Місячна долина" (наша Галька ще й везуха, я щойно дізналася,що місць у притулку для ворон вже нема!)

Сьогодні я туди дзвонила, сказали що так – відсутність махового пір`я, збій імунки, треба гарно годувати, давати кальцій та вітаміни,і місяці через чотири Галя зможе прилетіти в наш скверик і, сидячи на найвищому дереві нашого скверу, прокаркати мені : "Привіт, подруга, у мене все зашибісь, я літаю, як стріла!"

І я знову розплачусь, побачивши її. Бо, виявляється, врятувати облізлу ворону - набагато цінніша річ, аніж відпочинок у п`ятизірковому готелі чи лофт-дизайн твоєї нової ванної. Чесно.

Пости взято з Facebook-сторінки Галини Плачинди.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

0
Комментарии
0
0
Смешно
18
Интересно
0
Печально
0
Трэш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Новые
Старые
Лучшие
Худшие

Наши блоги