Українська мова постає з попелу завдяки любові

Українська мова

Цей пост визрівав в моїй голові, як соковиті фрукти з апельсинових квітів в далекому Ізраїлі. Одного разу рибки з російськими іменами опинилися в колі уваги СМІ. Я була в темі від самого початку, тому що підписала прохання дитячої письменниці Лариси Ніцой використовувати українську мову в державній лікарні.

Пізніше я тривалий час спілкувалася на цю тему з Євгенією Більченко та з автором рибок — художником Світланою Рудіковою. Зі Світланою ми домовилися про прийнятне на той момент для неї рішення, яке я написала в приватному листуванні Ларисі Ніцой. Вона прочитала, але відповіла мені тільки після того, як з іменами рибок зробили так, як хотіла вона. Їх просто зафарбували. Ситуація загострилася. Я не прийняла таке ставлення Лариси Ніцой до проблеми і попросила прибрати моє ім'я під її зверненням. Обидві сторони — і художниця, і дитяча письменниця, багато разів пережовували цю тему на всіляких каналах ТБ і радіо.

Видео дня

Згодом глядачі, слухачі та жителі фейсбука втратили інтерес до цієї теми. Про Рудікову я більше не чула, а от Лариса Ніцой продовжила з тим самим настроєм йти далі. Я не відстежую її сторінку, але про її жбурляння решти в продавця магазину косметики за зроблену покупку у відповідь на російську мову писали багато з моїх друзів на фейсбуці. І так, я також хочу, щоб обслуговування в Україні українською мовою було зафіксовано на державному рівні. Щоб мене вітали: "Добрий день" та казали: "Приходьте ще". З цим я повністю згодна. Але жбурляти в обличчя копійки з криками на весь магазин — це хіба нормально? Як на мене, це тягне на адміністративний штраф. Людина будь-якою мовою залишається людиною при відповідному вихованні.

І ще… Чомусь мені здається, що дитяча письменниця сама провокує навколо себе скандали. Тому що вирішити питання української мови в Україні вона точно не допомагає. В мене у фейсбуці практично всі друзі перейшли на українську мову. Тому що люблять Україну. Тому що війна. Тому що вони так захотіли! Їх ніхто не змушував! І мене ніхто не змушує писати вірші і пісні українською мовою. Я вчуся, я відроджуюсь!!!

Хочу сказати чесно, що за кордоном України мені буває соромно розмовляти російською мовою, щоб мене не вважали росіянкою. Росія сильно скомпрометувала себе за останні роки. Так, мені набагато простіше російською висловити свої думки, тривала русифікація України ще довго буде відригатися нам тухлими яйцями. Але все частіше ми в колі сім'ї переходимо на українську мову. І не тому, що хтось вимагає або змушує.

І я виступаю за одну державну мову в Україні — українську. Благаю Вас, мої Друзі, не потрібно істерії в цьому питанні. Не потрібно звертати увагу на тих, хто розпалюванням ворожнечі робить собі рекламу. Нехай повільно, але українська мова постає з попелу завдяки любові. Без насильства. І буде мир в Україні.

P.S. До речі, в Німеччині чимало тайських, китайських, індійських, японських кафе, в яких персонал державною мовою знає тільки цифри, що відповідають стравам у замовленнях. І ось жодного разу я не бачила невдоволення корінних жителів з цього приводу. Всі дякують і посміхаються. Виховання — потрібна штука.

---------------------------

disclaimer_icon

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZREVATEL поссылке...