Блог | Про баскетбольні телетрансляції у польових умовах
Цьогорічний відбір на Євробаскет перетворився для мене на "подолання перешкод". Уже перший поєдинок проти болгар, який зібрав майже повний Палац спорту, сподобався багатьом і підкріпив сподівання на успішну кваліфікацію пройшов повз мене. На час матчу я мав стояти на варті і підмінитися ні з ким так і не зміг, як з'ясувалося пізніше налаштувати ані Тоніс, ані Хспорт у нашому бліндажі хлопці так і не змогли, тому про радісний результат я дізнався із суттєвим запрізненням.
До наступної гри з косоварами я готувався заздалегідь, у мене були усі шанси побачити другу половину гри, у разі, якщо я своєчасно змінився б, але невдача знову спіткала спортсмена-аматора, служба річ не завжди прогнозована, а принцип "пєрвим дєлом - оборона, а баскетбол - потом" ніхто не відміняв. Втім, товарищі по службі, а також із цивільного життя усіми доступними і недоступними засобами інформували про перебіг подій у грі. Словом, співпереживав я не спостерігаючи за грою.
Побачити гру зі словенціми кортіло дуже, нехай і відбуватися вона мала не на Стожіце, з яким і у мене, і у багатьох збірників пов'язані найприємніші баскетбольні спогади, але статус ключового матчу першого кола, брати Драгічі і, звісно, 2 поспіль звитяги нашої команди стимулювали інтерес до двобою якнайкраще. Зазначу, що якість телевізійного сигналу в нашій місцевості часто залежить від пори доби і погодних умов, тому рівно за добу до матчу я перевірив роботу якість прийому обох каналів, які мали транслювати поєдинок, ніщо не віщувало біди. Хоча зазначу що часто-густо російські канали тут, у Донецькій області ловляться краще ніж вітчизняні, це при тому що до окупованих територій відстань вимірюється більше ніж 10 кілометрами, але це тема для окремого посту. Вам важко передати моє розчарування коли в означений день і час на екрані нашого телевізора замість гри Словенія - Україна я побачив підриви сигналу і усі спроби повернути правильну картинку були марними: Т2 давав битий піксель по усіх каналах, а при під'єднанні антени напряму йшло жахливе мерехтіння. Поєдинок, який я розрекламував усім сослуживцям як "матч року" ми так і не побачили. Санич, наш командир, людина не байдужа до спорту, засмутився не менше ніж я, тим більше коли ми дізналися результат і те що команда поступилася у боротьбі. Те що значимість повторної зустрічі з болгарами зросла спонукало нас до більш ретельної підготовки. На тижні до нас заходив Артур, зв'язківець зі штабу, його інтелект і знання теж довелося залучити до розв'язання телевізійно-баскетбольної проблеми. На суботу я чекав більше ніж на демобілізацію. З четвертої спроби, я таки побачив нашу збірну в дії і те що у цій грі команда гарантувала собі мінімум друге місце у групі дуже потішило. Не можу сказати що я був у захваті від нашої гри у захисті, особливо у останній чверті, але інтрига, яку закрутили хлопці насамкінець гри зібрала біля телевізора половину особового складу вопу.
Матч з Косово додаткової реклами уже не потребував. Враховуючи те що серед моїх бойових товарищів є представники і Дніпропетровщини, і Харкова, і Одеської області вони уже спокійно ідентифікували на майданчику у складі збірної своїх земляків і з азартом чекали коли наші виб'ють сотню.
Тепер усі разом чекаємо на суботню гру зі Словенією. Схоже "подолання перешкод" закінчилося.
