Чого ви не знали про Бродського і не наважувалися запитати

Михайло Бродський не боїться називати себе інтриганом, він каже, що «гарна інтрига завжди прикрашає життя». А будь-яка інтрига у місті Києві завжди починається з Бродського. Він не боїться різких та сміливих заяв, хоча після цього йому часто погрожують та переслідують, на нього важко вплинути, навіть найближчим людям це не вдається. Хоча думкою своєї молодої дружини Світлани Бродський надзвичайно дорожить. Але і оберігає її від зайвої інформації – чинить так, як колись вчив його батько: дружина не повинна багато знати про справи чоловіка.

Але тим не менш Світлана переймається кар’єрою чоловіка, бере активну участь у підготовці до виборів, власноруч роздає агітки за чоловіка і мріє, щоб він став мером, навіть якщо це відбиратиме час на їхнє особисте життя. Тож теми грядущих столичних виборів ми не могли оминути у нашій розмові.

Віктор Шлінчак, Юлія Лимар, Мар’яна Мигаль

Три пункти – що саме необхідно сьогодні змінювати у Києві?

Однозначно реформа влади, професійні чиновники, найняті Київрадою, яких має бути небагато; ліквідація районів. Друга реформа – земля, земельний суд, ухвалення рішення про оголошення власників земельних ділянок. Це має бути відкрита інформація. Публічне обговорення генерального плану. І третє – це транспорт. Місто помирає: 40 хвилин добиратися з одного кінця в інший – це занадто. Усі вантажні потоки слід зупинити під Києвом, на в’їзді маленькі автомобілі мають забирати товар і розвозити. Також треба доробити мости, ввести штрафи, обладнати нормальні паркінги для машин. Бо якщо ми ще трохи затягнемо, буде колапс.

Хто займається іміджем Бродського на цих виборах?

Ми нічого особливого не робили. Я такий, який є. Допомагають хлопці «яблучники». Журналісти з «Обозревателя» придумали слоган. Ще є невеличкий інститут, який допомагав нам провести фокус-групи, визначити, чи відповідає слоган образу. Проте, зазвичай, мої алгоритми не збігаються з алгоритмами виборців.

Михайло Бродський в арміїОбраз Бродського часто порівнюють з образом міського божевільного?

Нехай собі так говорять, мені все одно. Кажуть, що я київський шовініст, міський божевільний… А я просто люблю Київ, і мені хочеться, аби він був таким, як в часи мого дитинства, юності. Я не можу спокійно на це дивитися, тому свідомо пішов у Київраду, а не в парламент.

Навіщо вам це потрібно? У вас успішний бізнес, молода дружина...

Та не знаю. Я сам кажу дружині, що, може, до біса його, залишимо все це?! Вона ж навпаки – мене в усьому підтримує. Ось сьогодні дзвонили з офіса й сказали, що приїхала моя дружина, взяла листівки, прапори і роздає знайомим. Вона знає мої погляди, про що я думаю, і підтримує мене. Свєта виросла на Харківському масиві, ще не встигла в усьому розчаруватися і вірить у краще. Вона дійсно хоче, щоб я став мером Києва й навів у місті порядок. Заради цього вона навіть готова жертвувати нашим спільним часом. Проте до мера мені ще далеко.

СвітланаВи їй про це казали?

Так, вона про все знає і все сама розуміє.

А наскільки Свєта взагалі на вас впливає? Кажуть, колишня дружина Ольга була в курсі всіх ваших справ.

Це неправда. Ольга не була в курсі всіх моїх справ. Світлана також. Мій батько, старий киянин, вчив мене, про що дружина має знати, а про що ні. Дружина – це сім’я, вдома ввечері можна щось обговорити, але не занадто багато. А взагалі, на мене ніхто ніколи не впливає, інколи я і сам на себе не впливаю. Єдине, що дружина зараз намагається помирити мене з нашим кумом.

Хрещений нашої доньки – Діма Чекалкін, ми свого часу були з ним близькими друзями. Але восени перестали спілкуватися, я на нього за дещо образився. І вже дев’ять місяців Свєта намагається нас помирити. (Вона дзвонить Дімі, спілкується з його дружиною). Проте поки що безуспішно.

Можете зараз назвати список, чого не повинна знати дружина?

Та це ж не мій список, а мого тата. Дружина не повинна нічого знати про справи чоловіка, тільки про все хороше, та й то небагато.

З мамою перед армієюЧим займається Світлана, крім виховання доньки?

Мною.

Обіди возить?

Ні, ми снідаємо й вечеряємо завжди разом. Коли б я не повернувся з роботи, вона мене завжди чекає, і я за це дуже вдячний Свєті. І відпочиваємо ми завжди разом.

А як діти ставляться до вашого другого шлюбу?

Спочатку були непорозуміння, але зараз вже все нормально. Після дня народження доньки Ростик приїхав, і ми помирилися. Життя – це складна річ, і дітям часом непросто пояснити, що це не репетиція. Сім’я – це також по-своєму маркетинг. Десь треба поступатися, десь натиснути. Наприклад, мій батько довгий час ображався, що я не дзвоню йому. Я ж, навпаки, сам телефоную своїм дітям по кілька разів на день. Не люблю, коли вони дзвонять мені, дуже хвилююся тоді, чи не сталося чогось.

Вам колись погрожували так, що хотілося забрати всю сім’ю та виїхати?

У мене й здоров’я намагалися забрати, і майно, і свободу, і погрожували. Дехто говорить, що легко триндіти в опозиції. Візьміть, ризикніть… Коли були події на Майдані, то вже на четвертий день революції я сидів і писав заповіт, що буде, коли раптом… Оскільки в мене тоді не було депутатської недоторканності, як в усіх. Проте заяви робив сміливі. Тоді реально могли залити Хрещатик кров’ю, а ватажків перестріляти чи посадити до в’язниць. Мені не тільки погрожували, а й діяли.

З друзями в технікуміКиїв дуже змінився духовно, що вас найбільше дратує в ньому на сьогодні?

Мене дратує те, що Київ втратив свій дух. Схили, кафешки, гастрономчики – зараз усього цього немає. А цирк, знаєте, коли його востаннє ремонтували?

Ви з донькою туди ходите?

Я маленьким туди ходив, там неприємно пахло, потім із синами ходив, там пахло так само, і нещодавно був із донькою – такий самий запах. Не витримав навіть десяти хвилин, крісла ті самі, сидіти в яких неможливо, але й цирк втратив свій дух.

Де проходило ваше дитинство?

У гідропарку, я там уроки прогулював. Тепер одну частину забудували, іншу угробили. Купався у Дніпрі, займався греблею. А тепер у ньому купатися не можна. Ми з татом та мамою їздили з наметами на Десну. Це був кайф, бабуся з сокирою під подушкою спала.

Навіщо?

Про всяк випадок, раптом на її онучка хтось нападе (сміється).

А чим займалися ваші родичі?

Мій прадід був власником фабрики, яка виробляла ліжка, на Фроловській, я зараз займаюсь матрацами. Наші родичі будували, як меценати, критий ринок, лікарні, Політех та багато усього в Києві. Гадаєте, у них були якісь корисливі цілі? Ні, вони просто любили своє місто.

Ваше прізвище має якийсь стосунок до синагоги?

Ні, це синагога має стосунок до мого прізвища. Один з якихось родичів побудував її. До речі, «Кінопанорама» також була колись синагогою. А кінотеатр «Київ» був єврейським. Я ж абсолютно асимільована людина. У мене тільки по татовій лінії були євреї. Обидві дружини православні, діти також. Світлана родом з села Капустинці Київської області. Донька дуже любить туди їздити.

З батьком та мамоюВи особисто берете участь у вихованні доньки?

Обов’язково.

Свій другий шлюб ви вважаєте кризою середнього віку?

Та мені начхати, хто і що про це думає. Я люблю дружину, вона мене, і нам добре разом.

Михайле Юрійовичу, ви часто цитуєте батька, який вас вчив, що найголовніше в житті – це вдячність? Чому вчите власних дітей?

Також вдячності.

П’ять речей, які змінили Бродського?

«Молоді Леви» Бернарда Шоу – книга, яка серйозно на мене вплинула, Жуль Верн, ще пара книг. Я зрозумів, що треба стояти до кінця, повірив, що є друзі. Також армія – шпиталь. Рік, проведений в шпиталі, показав, що здоровий хворого не розуміє. Виходить, що людина народжується для того, щоб потім померти, і при цьому постійно хворіє. Кінець 1980-х – Югославія, потім перебудова 1985 року. Я чекав цього дня, коли можна буде стати самостійним бізнесменом, я всім друзям тоді казав, що буду мільйонером, вони сміялися. Зараз вже не сміються. Ну й п’ята – Тимошенко (сміється).