У здоровій курці - здоровий дух!

Цього разу я винайшов ліки від пташиного грипу, які успішно продавав на овочевому ринку. Щоправда, це ледь не коштувало мені кількох років ув”язнення. Заступник голови Львівської облдержадміністрації Іван Стефанишин, не знаючи про мій експеримент, оголосив справжнє полювання на синдикат грипошахраїв. Цим „синдикатом”, як ви вже здогадалися, був я.

Пташиний грип - чума 21-го століття. Страшний вірус примушує нас тремтіти, почувши хлопання пташиних крил. І хоч вірусологи стверджують, що в Україні страшну хворобу ще не виявлено, ми все одно з острахом очікуємо чергового випуску новин.

У такий тяжкий для людства час я не міг сидіти склавши руки. Якщо вчені всього світу не можуть врятувати цивілізацію, це зроблю я!

Готовий до труда та оборони

Я готувався до виходу на базар, розуміючи свою відповідальність перед історією. У знайомого лікаря позичив білий халат, в аптеці придбав десять пачок активованого вугілля, які потім розфасував по маленьких поліетиленових пакетиках. Ціна 50 гривень здалась мені цілком поміркованою. Тим паче, порівняно із закордонним препаратом Таміфлю, упаковка якого коштує від 40-ка до 50 доларів.

Торгувати вирішив на овочевому ринку. Вибравши місце, я став чекати першого покупця, повторюючи подумки все, що читав про пташиний грип.

Курям на сміх

Жінки, серед яких я упхався зі своїми порошками та таблетками, спочатку боязко повідсувались від мене. Зібравшись в купу, вони довго шепотілись поміж собою. З уривків фраз, які долинали до мене, я зрозумів, що вони намовляють свою наймолодшу колегу, дівчину років двадцяти, запитати, чи я не із санепідемстанції.

- Дівчата, усе добре, я не по вашу душу, - заспокоїв я сусідок. - Я ліки від пташиного грипу прийшов продавати.

- Від чого? - перепитала одна з жінок.

Вияснилось, що дві жінки нічого про пташиний грип не чули. Дві інші чули, але не вірять у "такі глупства". І тільки молода дівчина Галя, яку кілька хвилин тому намовляли до мене підійти, і чула, і вірить у страшну епідемію.

Суперечка розгорілася не на жарт. До розмови почали приєднуватись жінки з інших торгових рядів. Я увійшов у раж і доводив, що загроза існує, та перекричати десяток жінок не вдалося. Чуму 21-го століття боялись не більше, ніж звичайний нежить.

- У них там у Європі зовсім клепка злетіла, - додавала одна, - десять курок здохло - ґвалт! Худоба хворіє, значить, врекли. Ідіть до священика.

- Може, воно і є щось, - сумнівалася старенька бабця, - то ті американці по всьому світі лазять і різну капость носять, та нас уже ні одна холера не візьме. Мені 72 роки, і я ще ніде не хвора.

Що цікаво, мене мали за дивака, божевільного доктора, але нікому і на думку не спало, що я можу бути шахраєм.

Панацея за 50 гривень

Під час суперечки жінки так захопились, що не звертали на покупців жодної уваги. Я з радістю почав розповідати заготовану байку. За легендою, я працював у хімічній лабораторії "Львівської політехніки" й у вільний від роботи час займався дослідженням пташиного грипу. Вивчаючи праці закордонних колег, я намагався винайти препарат, який діяв би так само, як і виготовлені компанією "Ф. Хоффманн-Ля Рош" таблетки Таміфлю, але коштували дешевше. Невдовзі мені вдалося виготовити препарат, який я назвав "Реамокур". Він переважав закордонний засіб за всіма показниками. Замість 12 місяців, потрібних для виготовлення таблеток Таміфлю, для виробництва мого препарату потрібно лише кілька діб! "Реамокур" виготовлявся з природних речовин, діяв ефективніше і, на відміну від закордонного препарату, дія якого могла викликати нудоту, не мав побічних ефектів.

Крім пігулок для людини, які я продавав по 50 гривень, я пропонував покупцям купити порошок за 30 гривень, за допомогою якого можна було вилікувати хвору домашню птицю.

Покупець знайшовся майже відразу. Першим пігулки придбав чоловік років 40.

- Я з Києва упаковку Таміфлю привіз, - сказав він, - на всяк випадок. З грипом краще не жартувати. Гарантію даєш?

- Звісно! Можу при вас таблетку з'їсти. Приймати "Реамокур" треба так само, як і Таміфлю - два рази на день протягом п'яти діб.

Чоловік простягнув мені гроші.

- Знаєте, - сказав я, відмовляючись від грошей, - ви мій перший покупець, з вас я гроші не візьму.

- Та беріть, - наполягав він.

- Не можу, - прошепотів я, перехиляючись через прилавок, - я журналіст, проводжу експеримент. Не зчиняйте галасу, інакше ви мені всіх покупців розлякаєте. - продовжував шипіти я. - А пакетик візьміть на пам'ять. Там вугільні таблетки.

Мужчина усміхнувся, погрозив мені кулаком, але прохання виконав. Узявши пакетик з пігулками, він відійшов убік і став спостерігати, що буде далі.

Кава за мовчання

Я підморгнув йому і почав "зомбувати" наступного клієнта. Ним виявився ґазда із Закарпаття, в якого перестали нестись кури.

- Не несуться вже місяць! Сорок курей - і ні одного яйця! Звідки я знаю, може, це той грип...

Пан відрахував 50 гривень за таблетки і 60 за два пакетики порошку для курей.

На відміну від першого покупця, цей чоловік мене не послухав і розізлився через те, що я не бажаю йому продавати ліки. Довелося пред'явити йому журналістське посвідчення, після чого реакція пана відразу змінилась на протилежну. Він реготав, тицяючи в мене пальцем і вигукував:

- Журналіст! От аферисти, от батяри!

- То ти нам тут голови дуриш?! - зрозумівши що до чого, запитала моя сусідка. - Ми вже думали - така честь, з поважним доктором в одному ряді стоїмо. Уже збирались тебе на Галі оженити!

- Та тихіше, ви ж мені експеримент зіпсуєте...

- А ми тепер за просто так мовчати не будемо. З тебе 50 грамів і кава.

- Буде вам 50 грамів, - простогнав я, - тільки дайте ще трошки попрацювати...

Усе геніальне - просто!

Поважного вигляду покупець вислухав мою легенду й іронічно посміхнувся.

- Послухайте, ви ж дурницю говорите, - сказав він, - я сам доктор, педіатр. То ви їх дурити можете, - обвів він рукою навкруги, - а мене не треба!

- Ви мене ображаєте, колего, - обурився я. - Ви вважаєте, що я не міг синтезувати цей препарат?

- Звісно. За кордоном фармакологічні гіганти б'ються над вирішенням цієї проблеми, а ви у старій лабораторії, без фінансування зробили неможливе? За яким принципом ваш препарат діє?

У цей момент я подумки похвалив себе за те, що ретельно приготувався до експерименту і навіть виробив власну теорію виготовлення ліків.

- Мої пігулки так само, як і Таміфлю, належать до класу інгібіторів нейромінідази. Запобігають проникненню вірусу в клітину і не дають йому розмножуватись. Ось тільки для виготовлення "Реамокура" мені не треба отримувати складні хімічні сполуки.

Лікар здивовано подивився на мене і поправив окуляри. Він не сподівався на таку відповідь.

- І як же ви його робите?

- Моя теорія базується на проведених за кордоном дослідженнях, які показали, що дикі лісові птахи не хворіють курячим грипом. Вони переносять вірус грипу у своєму кишечнику, але ніколи не хворіють. Чому? Кишечник диких птахів виділяє речовину, яка не дозволяє вірусу грипу уразити клітини. Як отримати цю речовину? На її хімічний синтез у мене дійсно немає ні грошей, ні часу. Я зробив простіше. Частина цієї речовини обов'язково повинна виділятись разом з пташиним калом.

- Ви хочете сказати, що ці пігулки виготовлені...

- Якоюсь мірою так. Я збираю фекалії диких птахів, виділяю з них антидот, змішую з ремантадином, який, як вам відомо, ефективно використовують при захворюванні грипом, і отримую "Реамокур". Дія перевищила навіть мої сподівання. Контрабандою мені привезли штам курячого грипу. Я заразив себе, а потім за п'ять днів вилікував.

Доктор витріщив на мене очі, дістав з кишені блокнот і щось у нього занотував.

- Але ж пташиний кал насичений вірусом грипу! Якщо він є у кишечнику, то це однозначно.

- Вірус гине при високій температурі, а антидот ні, - відповів я. - Я подрібнюю фекалії та прожарюю їх у лабораторній пічці.

Мої доводи остаточно добили доктора.

- І ви спокійно стоїте тут і торгуєте своїм винаходом замість того, щоб розказати про нього всім? Про це треба писати в газетах!

- Саме цим я і займаюсь, - заспокоїв я доктора, пред'явивши журналістське посвідчення.

Регіт стояв такий, що навіс трясся. На прощання я подарував "колезі" пакетик з "Реамокуром". Він узяв його і, серйозно подивившись мені у вічі, сказав: "Сміх сміхом, але у вашій теорії, молодий чоловіче, таки є раціональне зерно".

Влад Якушевhttp://www.argument-ua.com/