"Путінг" по-краматорськи та чуйка на палєво

52.9т

Ну от ні фіга нема у НИХ чуйки на палєво. Ні на гріш мідний нема.

А у мене є. Чуйка – вона тойво, ніби і не раціональна. От ніби і "нішо нє прєдвєщає…" - а вона всьо шкряб-шкряб, шелесь-шелесь: "ой шось воно буде… ой же ж скоро буде…"

Моя чуйка гартована совком, його неждано-стрімким розвалом, веселими непередбачуваними дев’яностими. Потому вона разом з хазяїном була на "помаранчевій", на крайньому (поки що) Майдані, та вижила на війні гарячим та так само мало передбачуваним літом 14-го. Тому я маю звичку трохи до неї дослухатись, попри відсутність у неї аналітичного апарату та твердих доказів. А от ЇМ, тим шо дивляться на світ з лімузінів, такої чуйки не було де взяти – трохи інший анамнез.

Здавалося б, пережили клоунський "тарифний майдан", якого незнамо чому так боялись на Банковій (моя чуйка тоді навіть не поворухнулась – за кілометр було видно, що це не те що не революція чи бунт, це навіть не безлад, так, дитячі забавки в межах виділеного спонсорами бюджету…). Навіть ЮВТ вже ніби від дострокових виборів відхрещується, хоч ця і збреше – недорого візьме... Все ніби спокійно та мирно у "данському князівстві", ну хіба поодинокі "шатуни" човника похитують всякими блокадами, але ж вони всі буди собачої збудувати не здатні… "В Багдаді всьо спакойно", карочє. А от чуйка тойво, ворушиться…

Ворушиться чуйка, бо на суд над Насіровим, який сам по собі нічим доленосним не є, тим більше поки йдеться взагалі лише про процесуальні питання, ніяк не дотичні до майбутнього засудження чи виправдання підсудного – наразі на кону "аж" пара місяців його утримання під вартою, - так от, на такий ні фіга не доленосний "судок" понабігли раптом сотні людей. Понабігли самі, неорганізовано, як крайній раз збігались хіба під ВР проти "автономії ЛДНР", та й то, там контингент був значно менш різноманітний та менш впливовий. Понабігли не ті, хто весь час вештається з мітингу на петинг та назад, не проплачені професійні "майдауни", не "юнаки з палаючими очима". Прийшли ті, хто після Майдану жодного разу не виходив на вулицю – бо має роботу, бізнес, має мало дурного часу та взагалі не схильний підриватись без дуже вагомої мотивації. Ті, хто не одну собачу буду за життя збудував, і далі будує, попри всю економічну політику уряду.

Ворушиться чуйка, бо спершу несерйозна та замовна блокада ОРДЛО раптом затягнулась, та переросла у серйозний іспит для всіх – перевірку, для кого у нас в країні йде війна за незалежність, а для кого є якесь "непорозуміння на Сході", котре інколи заважає серйозним людям робити серйозний бізнес, а решту часу навпаки, допомагає тримати в руках "шатунів", бо ж воно той-то як його, "Путінпрідьоть".

Бо кумедну аматорську блокаду раптом виявилось нікому розблокувати. Грізний та войовничий міністр, який технічно має змогу "запакувати" всіх блокадників менш ніж за годину, раптом почав вимагати прямої вказівки на рівні не менше Постанови Уряду про те, що він направду не те що має право, а просто за законом зобов’язаний був зробити у перший же день. А Уряд зовсім не поспішає брати на себе таку відповідальність, оглядаючись трохи вгору по вулиці, на Банкову – де теж політичної волі вистачає лише на балачки про "собачі буди", але не на прямий наказ "Фас!" поліції чи Гвардії…

Моя чуйка добре знає, коли так бува. Це вірна ознака, що влада чудово розуміє, на чиєму боці насправді правда, і яку позицію займе суспільство, якщо питання поставити руба. Купка вар’ятів на рейках раптово виступили в ролі того маленького хлопчика, який вголос сказав про деяку недоодягнутість короля. І справа тепер вже не у хлопчикові – його можна висікти різками, але на королеві від цього не з’являться сяючі шати, і всі дорослі вже не зможуть "розбачити" його голої дупи – як ми всі вже не в змозі забути ні про 3 роки та 10 мільярдів грн, витрачених на "диверсифікацію поставок вугілля", ні про подвоєну вартість для бюджету вугілля з ОРДЛО, ні про те, що Україна минулого року вийшла на перше місце серед продавців військової техніки до РФ (привіт депутату ВР Богуслаєву!..), за той самий час коли кількасот наших хлопців склали голови, тримаючи лінію окопів між нами та орками…

Ми бачили все це, і тому моя чуйка не здивована відсутністю черги на нагороду за розблокування – навіть вони, у своїй клептократичній сліпоті, цього разу відчули таки щось, і замислились над тим, кого ж потім зроблять "крайнім", і чи встигне цей "крайній" доїхати до Борисполя – бо Феофанія тут вже точно не рятуватиме…

Ну а коли "Перший" раптово поперся шукати собі опору поміж харківського пролетарьяту, та заспівав там про "собачу буду", моя чуйка навіть трохи розслабилась – бо впевненість завжди дає спокій, навіть коли це впевненість у скорому приході повної дупи… Я знаю цю стару як світ пісню про "трударів, які своєю працею створюють, і попри труднощі лояльні владі", і про протиставлених ним "тунеядців – бунтівників", я чув це ще в часи совкових "інтердвіженій", "рабочих фронтов", "комсомольських дружин" та всіх інших комуняцьких хунвейбінів, їх завжди мобілізовували на мордобій незгодних саме під таку риторику ситих керівних мудаків, від Андропова до Януковича з його "обуреними шахтарями"… Так само я добре знаю, чим всі такі "звернення до народу" завершувались – спершу розбитими радісним "пролетарьятом" головами "нероб, тунеядців та нетрудового елементу", а потім – барикадами та спаленими танками режиму…

Ну а "путінг" у Краматорську розставив всі крапки на "і". Тут все вже було остаточно довершено та "канонічно" - зігнаний прямо зі зміни "пролетарьят, який постраждав від блокади", ситі пики власників цього пролетарьяту, ряжені клоуни, невідомо нащо одягнуті у камуфляж посеред мирного міста, та головне – заклики "від імені простого трудового народу" до влади, вимоги "застосувати силу", "навести порядок", "пріжать к ногтю"… "Группа рядових удавов із провінціі желаєт.." ( (с) Фазіль Іскандер). Витримана вся та "етика та естетика", після якої у нормального громадянина спрацьовує суто естетичний запобіжник, і елементарний смак та мораль не дозволяють ні за які резони стати по один бік з "рядовими удавами із провінціі" та їхніми поводирями - це вже за межею толерантності, за "червоною лінією", яку переходити не можна.

Для тих, хто пам’ятає совок та нашу нещодавню історію, все це вже пройдено – перепройдено, від "трудовий народ засуджує екстремістів з так званого "Народного Руху", які намагаються штучно відірвати Україну від братньої Росії, і вимагає від Президента СРСР ввести військовий стан та застосувати армію для знешкодження бандерівських бандитів", до "наколотих апельсинів". Шкода, що у нинішніх така коротка пам'ять, що воліють все те саме вигребти на власному досвіді… Шкода не так їх – що заслужили, то і матимуть у підсумку, це їхній вибір, - як країну та тих нормальних людей, яким доведеться полягти у нових нікому не потрібних братовбивчих боях – так, ніби нам мало війни із агресором… Але ж у тому зокрема і проблема, що війна із агресором є не у всіх, у "заблокованого пролетарьяту", точніше у його рабовласників, на часі інші питання та інші вороги…

Автор цих рядків – доросла людина, з освітою та професією, нерядовою посадою, цікавою та перспективною роботою, зрештою, з інвалідністю після літа 14-го та дитиною, яку треба виростити. Жагу адреналіну та юнацький потяг до революцій я задовільнив ще тоді, коли чимало молодих учасників нашого поки що крайнього Майдану ще не народились, так само і з цікавістю до військових "пригод". Мені дуже не хочеться відмовлятись від свого розсудливого та виваженого "порохоботства", і не так через його комфортність, як через низку неприємних, проте об’єктивних реалій – від реальності описаного в "шатуні" (я не про сам цей фальшивий документик, а про ті цілком реальні дії РФ, на якому він базується) до відсутності на сьогодні реальної альтернативи як персонально "однотурово-всенародному", так само і цій владі в цілому (ЮВТ та "вилоносців" із "самонеміччю" не пропонувати, перше вже "хавали", це ще гірше за ПОПа за всіма показниками і набагато підконтрольніше Кремлю, друге-третє – щонайменше несерйозно…). Але… Але наближається та межа, за якою раціональні міркування відступають перед моральними імперативами, той стан, при якому йдеш на Майдан не тому що хочеш, і не тому що віриш у перемогу – а тому що не маєш права не піти.

Межа, за якою якісно змінюється склад революціонерів – ними стають всі ті, хто направду ніяких революцій не хоче, і віддав би дуже багато за заміну їх спокійними поступовими еволюціями.

Межа, коли на заміну вічно невдоволеним "професійним жопозиціонерам", вічним мітингарям, необлаштованим після війни "майдаунам" та "аватарам", юнакам з нормальною віковою гормонально-протестною мотивацією, на барикади приходять серйозні успішні в житті підстаркуваті мужики – приходять через велику нехіть, тому що їм не залишили вибору.

Межа, за якою революціонерами стають закоренілі легітимісти – бо бачать, що до верховенства права ближче на барикадах, аніж у залах куплених згори донизу судів (привіт розблокованим рахункам Януковича, звільненим "діамантовим прокурорам", "перманентно замінованому" Солом’янському суду…).

Я бачив таку зміну "революційного контингенту" під час першого штурму Майдану, а далі на Груші впродовж січня 14-го. Саме після неї дитячий Євромайданчик перетворився на Революцію Гідності. І зараз під Соломянським судом я спостерігаю перші ознаки тої самої трансформації.

Точку неповернення ще не перейдено. Ми балансуємо в точці біфуркації, і влада ще має шанс відвернути революційний сценарій, давши хід швидким, але керованим еволюційним змінам. Революція не є самоціллю, ми прагнемо реформ – і значно краще, якщо вони відбудуться в мирний та легітимний спосіб, хай навіть і ціною безкарності частини керівних потвор, збереження частини награбованих капіталів тощо. Шанс ще не втрачено – але з кожним днем він все меншає. Сьогоднішнє видиме затишшя – подібне на осінь 13-го. Ось-ось щось станеться, і тоді вже зупинити стрімкий перебіг подій не зможе ніхто.

Принаймні, така от у мене чуйка…

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, следите за обновлениями!

Наши блоги

Последние новости

Загрузка...