"Бізнес-проекту "Україна" прийшов час націоналізації

23.8т

"Вибач, не ображайся, але ж у вас немає країни, Україна – це бізнес-проект" - каже мені дипломат однієї з найбільш дружніх Україні держав, людина, яка допомагала нам на Майдані, а з весни 2014 безперервно допомагає нашій армії – так само безперервно наражаючись на повне ігнорування та відвертий саботаж наших чиновників... Мені соромно дивитись йому у очі, бо нема чого заперечити. Для мене ця країна існує, вона моя, за неї впродовж останнього століття поклали голови мільйони українців, тисячі вже на моїй пам’яті, за цю країну триває наша війна. Але все це існує лише в моїй голові та головах мільйонів громадян – тільки не на Печерських пагорбах. Там – штаб-квартира бізнес проекту, "корпорації "Україна", і для стороннього спостерігача "Україна" - це саме вони, "корпоративний менеджмент", а не я чи мої побратими. Це логічно – ми ж при згадці Німеччини чи Франції згадуємо Меркель та Оланда, при слові "Польща" згадуємо заяви їхнього Сейму, і не замислюємось про можливу відмінність їхньої думки від думки якогось пересічного Ганса, Мішеля чи пана Ковальського, чужі країни для нас – це в першу чергу їхні еліти, їхній політикум, ті, кому народи цих країн довірили керування. Ми судимо про народи по їхнім обранцям – тож нема чого ображатись, коли світ судить про нас по тих, кого обираємо ми. Це – наша проблема, і погляд зі сторони лише підкреслює те, що ми направду знаємо і відчуваємо самі: ми, народ України, існуємо у одній реальності, а менеджмент "корпорації "Україна" - в абсолютно окремій, ніяк не дотичній до нашої.

Блокада ОРДЛО зайвий раз підкреслила це неспівпадіння реальностей, і загострила конфлікт між ними до тої межі, за якою стає зрозумілим: подальше мирне співіснування "у паралельних просторах", які не перетинаються між собою, стає практично неможливим.

Блокада, яка швидше за все почалась цілковито в межах типової гри "корпоративного менеджменту" за перерозподіл сфер впливу та потоків в межах "бізнес – проекту "Україна", несподівано поставила руба питання перед всіма нами: то ж чи існує українська держава? Хто ми – громадяни своєї країни, чи персонал не нашого бізнес-проекту? Дві альтернативні реальності зіштовхнулись лобами на іржавих рейках Донецької залізниці, зіткнення висвітило значно глибші проблеми, аніж ті, що безпосередньо зав’язані на потоки ахметівського антрациту, і тепер від нас з вами залежить в яку з двох взаємовиключних реальностей повернеться стрілка на залізничному роздоріжжі.

В одній з цих реальностей йде війна, війна на виживання країни, війна з сусідньою тоталітарною державою, яка окупувала шматок нашої території та намагається в різні способи взяти під своє управління всю країну.

В цій реальності залишити окуповані терени та маріонеткові колаборантські "республіки" без можливості качати гроші з бюджету не-окупованої частини країни, та повністю перекласти на Росію утримання мільйонів осіб, які чомусь не бажають виїхати з-під окупації на вільні землі – нормальний хід, який мав бути зроблений ще три роки тому. Проблеми закриття нерентабельних та де-факто багато років дотованих з бюджету ахметівських заводів на неокупованих теренах – серйозна соціальна проблема, але проблема, яка має вирішуватись – а не бути вічним приводом продовжувати качати бюджетні кошти і на самі ці заводи, і на окуповані землі в кишеню ворогові. Те, що "корпоративний менеджмент" за три роки та за 10 мільярдів гривень, виділених спеціально на вирішення цього питання, так і не вирішив проблему альтернативи донецькому антрацитові – злочин, підстава для серйозного розслідування та для суду над винними. А Ренат Ахметов – "власник" незаконно захоплених заводів та іншого награбованого майна, один зі стовпів феодально-олігархічного ладу та режиму Януковича, котрий призвів країну до найглибшої кризи за чверть століття та до вбивства режимом наших громадян, який має понести за це солідарну відповідальність разом з рештою учасників режиму, а також несе значну частину провини за втрату Донбасу навесні 2014-го. Так виглядає загальна картина у моїй реальності – реальності країни Україна.

В реальності "бізнес-проекту "Україна" все інакше. Там нема ні війни, ні країни, ні нас з вами (хіба інколи як "електорату", що в корпоративній лексиці є відповідником слова "лохи", та ще інколи як "екстремістів" та "дестабілізуючого фактору" - це коли у нас, точніше поки що лише у найбільш нервових з нас, уривається терпець, і конфлікт реальностей вихлюпується на вулицю). Натомість в "корпоративній реальності" є інше: є справжні хазяї країни – олігархи, у них є розподілені потоки прибутків, які за будь-яку ціну (привіт оподаткуванню ФОПів та новим тарифам!) видушуються з "лохівського" населення, і далі через "мудрі" схеми виводяться через держбюджет до приватних кишень і з них на закордонні рахунки. В цій картині світу Ренат Ахметов – видатна особа, "власник заводів, газет, пароходів", олігарх, який за домовленістю з новою владою не лише зберіг всю свою "власність", але продовжує бути одним з головних отримувачів наших з вами коштів через схеми закупівель антрациту за завідомо завищеними цінами та через інші механізми дотуваня державою "його" підприємств. А блоковані потоки вугілля в цій реальності ніяк не пов’язані з війною, з загибеллю наших хлопців, а є лише частиною "високоприбукового бізнесу", єдиного, на якому спеціалізується "корпорація "Україна" - пограбування "лохів" та "віртуозного" виведення награбованого.

Схоже, що праві ті, хто початок блокади пов’язують саме з "розборками" в межах "корпорації "Україна" - ті, хто незадоволений своїм місцем у схемі розподілу "потоків", вирішили "хитнути човна" та спровокувати дострокові вибори на осінь – вибори, які звісно ж пройдуть за старою виборчою системою, призведуть до "перетасовки" тих самих так званих "партій" (по факту – олігархічних медіа-проектів), та призведуть до зміни менеджменту у "бізнес-проекті "Україна", тобто до чергового перерозподілу потоків (ну а принагідно також до посилення позицій Путіна через прихід до влади тих "бізнес-менеджерів корпорації "Україна", які значно більше залежать від Росії, аніж нинішня "команда "Рошен" - але ж кого з "конкуруючих менеджерів" хвилюють такі "дрібниці"?..).

Цілком логічно, що "команда "Рошен" саме на цьому будує свій захист – вони абсолютно праві в межах їхнього світобачення. В їхній картині світу немає виходу за межі "бізнес-проекту "Україна", а отже мають порівнюватись між собою різні команди "бізнес-менеджерів" - в цій хибній парадигмі "команда "Рошен" дійсно найкраще з того, що на сьогодні існує, а всі реальні альтернативи на кшталт ЮВТ чи "Жопоблоку" - значно гірші та небезпечніші, в першу чергу через їхню підконтрольність Кремлю. В цій схемі навіть підтримка владою "жопозиціонера" Ахметова виглядає цілком адекватною – він для них свій, "соціально близький елемент", як казали більшовики, грає за корпоративними правилами, чемно займає відведене йому у клановому розподілі місце…

Якщо праві що влада, що нинішня парламентська опозиція – а вони абсолютно єдині у своєму прагненні залишити існуючу реальність, "корпорацію "Україна", в якій їм однаково звично та комфортно, і однаково далекі від уявлень про Україну як про країну, республіку із самодостатнім суспільством та державою як найманим персоналом, який виконує завдання, поставлені цим суспільством (наприклад, таке завдання, як перемогти у війні…) – тоді певно я готовий записатись у "порохоботи". В межах "корпоративної реальності" менеджмент "від "Рошен" - далеко не найгірший можливий варіант, всі решта, пропоновані в межах "бізнес-проекту "Україна" значно гірші, бо такі само феодально-олігархічні, такі само тотально корумповані, при тому значно більш залежні від Кремля.

Однак блокада ОРДЛО здається абсолютно несподівано для самих її замовників та організаторів створила нову точку біфуркації, точку, з якої можливе неповернення у попередній стан та вихід з однієї реальності в іншу. І виникає питання – чи ми, ті, для кого Україна не "бізнес-проект", а країна, готові зіграти свою, власну, не нав’язану нам різними кланами та "групами менеджменту" гру? Чи готові ми нав’язати свій власний порядок денний, а не бути статистами у грі "корпорації "Україна"? Чи можемо ми нарешті припинити існування "корпорації "Україна" та перенести країну Україна з нашої уяви у політичну реальність?

Інакше кажучи, чи можемо ми завершити задекларовану на Майдані та досі недоконану буржуазну національну революцію, нарешті здолати феодально-олігархічну систему, та чи здатні ми сформувати новий патріотичний та некорумпований менеджмент нової буржуазної республіки?

Попередні "розборки" в межах олігархічно-феодальної системи створили ряд необхідних передумов, які роблять нашу задачу принаймні більш реальною, аніж це було у 2014. Ефективні спроби менеджменту "від "Рошен" усунути найвпливовіших конкурентів або ж зробити їх керованими, та жадібне бажання Порошенка та його оточення зав’язати на собі більшість фінансових потоків сильно послабили позиції більшості "старих" олігархів. Коломойський з компанією після відсторонення від нафтових справ, націоналізації "Привата" та обрізання адміністративних важелів вже не олігархи, а просто дуже багаті люди, те саме стосується Пінчука з Фірташем, за останнім до того ж маячить привид невблаганного американського правосуддя. Ренат Леонідович лишився чи не єдиним "справжнім олігархом старої школи" - і от тепер руками блокадників та як це не смішно руками "лугандонських республік" його феодальну імперію поставлено на межу виживання. Один поштовх – і "останній олігарх" також втратить всі займані позиції. Лишиться найважчий, але останній крок деолігархізації – законодавче унеможливлення всіх тих схем перерозподілу коштів з державної кишені у кишеню незаконно приватизованих монополій, які власне і становлять суть олігархічного ладу.

Що необхідно для перетворення нинішньої кризи із заданого їй початково формату "перерозподілу влади у бізнес-проекті" у потрібний нам формат національної буржуазної революції? Як не дивно, я зараз не про шини, коктейлі та інший "реманент", от якраз без нього наразі цілком можна (та дуже бажано) обійтися.

Необхідними та достатніми умовами виглядають наступні три речі:

1. Націоналізація підприємств Ахметова, хай навіть за прецедентом "Привату" (тобто з викупом, хоча це щонайменше дискусійне питання, враховуючи скільки Ренат завинив Україні…); ми як платники податків маємо взяти на себе відповідальність за виплату щонайменше мінімальних зарплат всім працівникам його (тобто вже не його, а націоналізованих) заводів впродовж щонайменше року, це знімає питання про соціальний вибух у Маріуполі та інших містах Сходу внаслідок блокади; чи потягнемо це фінансово? Так, потягнемо – ми сьогодні значно більше коштів витрачаємо через схеми бюджетного дотування ахметівської імперії, прямі виплати робітникам навіть при простої заводів обійдуться нам значно дешевше, при тому кошти не виводитимуться за кордон на приватні рахунки Ахметова та його подєльніків. А за цей час має бути запроваджений менеджмент, який підготує прозору приватизацію цих заводів реальними інвесторами або ж їх корпоративізацію, з умовою їх модернізації та подальшої прибутковості – або ж прийняте рішення про закриття через рік тих з них, які завідомо не можуть бути прибутковими без бюджетного дотування.

2. Ухвалення нового закону про вибори, за відкритими списками, з обмеженнями можливостей олігархічних мас-медіа впливати на виборчий процес тощо – закон, без якого дострокові вибори завідомо не здатні принести користь країні, а навпаки, становлять загрозу для самого її існування. Особисто я взагалі схиляюсь до радикального варіанту – скасування реєстрації всіх зареєстрованих досі сотень "політичних партій", і запуск процесу реєстрації нових партій за новим законом про партії, який би унеможливив чи принаймні дуже ускладнив появу партій – "приватних проектів", але це питання дискусійне, головне – виборчий закон.

3. Формування патріотичної антикорупційної антиолігархічної політичної сили, здатної вийти на вибори з дуже чіткою програмою. В моєму баченні така сила мала б об’єднати максимум громадян, із дуже різними поглядами на безліч окремих питань, згідних лише у декількох, проте ключових позиціях – як свого часу "Рух" тимчасово об’єднував всіх, хто був за незалежність України та проти комуністичної диктатури, попри розбіжності у всіх інших позиціях. Партія має одразу позиціонуватись як "одноразова", вона має ухвалити низку ключових, задекларованих відпочатку, законів, здійснити низку ключових, наперед прописаних реформ, тим самим запустити в дію нову буржуазну демократичну українську республіку – і розпуститись після виконання своєї історичної місії, звільнивши місце для більш вузьких ідеологічних партій різного штибу.

Виконання третього пункту винятково у наших руках. Влада нам тут не друг, не помічник і навіть не попутник – але і суттєво зашкодити не зможе, якщо ми вже дозріли до взяття на себе такої відповідальної ролі.

Що ж до перших двох пунктів, то тут багато що залежить від чинної влади. І як не дивно, але у влади досі лишається можливість історичного вибору. Доки не перейдено точку неповернення, якою стало б силове розблокування залізниці, влада ще має шанс не боротись із пропонованими змінами, а навпаки – очолити їх. Це лишило б сьогоднішнім очільникам "команди "Рошен" шанс навіть на збереження певних (хоч і не провідних) політичних позицій у пост-олігархічній Україні, тим більше – дало гарантії збереження ними життя, свободи та майна, та того їхнього бізнесу, який здатний існувати без "доїння" держбюджету (наприклад, кондитерського). Націоналізація ахметівських підприємств та ініціювання нового виборчого закону – останній шанс нинішнього "менеджменту бізнес-проекту "Україна" знайти своє місце у майбутній країні Україна.

Хай влада вирішує, чи готова вона очолити процес "націоналізації України", тобто переходу з реальності олігархічного феодалізму та "корпорації з перерозподілу бюджету" замість держави до реальності буржуазної демократичної української держави. Це – їхній вибір, і їхня доля.

Для мене ж очевидно одне: поза вибором влади, "націоналізація України" дозріла, і спершу "клоунська" блокада ОРДЛО лише несподівано для всіх винесла це на поверхню та змушує суспільство потроху це усвідомити. Нам потрібна своя країна, "бізнес-проекту "Україна" прийшов час націоналізації. Готуємось.

Читайте все новости по теме "Блог о жизни" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости