Блог | Війна Джорджа Вашингтона
Прогулянка історичним центром Вашингтона наводить на роздуми та багато чого прояснює.
Коли від обеліску Джорджа Вашингтона переходиш до меморіалу Лінкольна, а на його сходинках бачиш напис "Я маю мрію!" - так позначено місце, з якого Мартін Лютер Кінг оголосив свою знамениту промову, - розумієш та відчуваєш, що це все разом - меморіал однієї кількасотлітньої війни.
Ця війна розпочалась ще у Старому Світі, я навіть не беруся визначитись, коли саме пролунали її перші постріли - чи коли Лютер пришпилив до церковних дверей свої 90 тез, чи ще набагато раніше - чи то коли бюргери міста Брюге прикрашали церкву золотими шпорами розгромленого лицарства, а може ще коли англійські барони змусили переляканого короля підписати Хартію Вільності... Але у старій Європі, переобтяженій заплутаною історією, складними конфліктами, різницями культур та мов, ця глобальна війна губиться на фоні локальних подій різних країн та народів, і не виглядає такою очевидно-єдиною, як тут, на західному боці Атлантики.
Тут все чітко та зрозуміло. Батьки-Засновники вивели цю війну на новий рівень - відірвали з-під влади Старого Світу шматок території, на якій започаткували Територію Свободи - перший плацдарм, на якому одна із сторін війни між свободою та рабством отримала повну владу та встановила свої порядки.
Плацдарм, з якого свобода та прогрес мали далі переможно ширитись світом.
Плацдарм, який також став велетенською лабораторією з побудови нового вільного світу, найкращим виявом мрії Вільних Каменярів - Масонів про алхімічне "Велике Діяння".
Плацдарм, який сам по собі став постійною фронтовою лінією - тут народжувались та випробовувались нові ідеї, тут робились наукові та технологічні прориви, тут люди усвідомлювали свою потребу у все нових рівнях та щабелях свободи, - і тут же за цей прогрес і за ці нові рівні свободи доводилось воювати, тут же їм протистояли місцеві захисники "скрєп" та "скрєпочєк" різного гатунку.
Читайте: Рептилоїдне
З перемогою Континентальної Армії війна не лише не скінчилась - вона лише по-справжньому розпочалась. Вашингтон, Франклін та Джеферсон забезпечили той рівень свободи, просвіти та прогресу, який відповідав уявленням найвільніших людей 18 століття, і цим вони заслужили свої монументальні меморіали.
А століття потому цей рівень вже був недостатнім, і між тими, хто йшов далі шляхом прогресу, і тими, хто волів лишитись у "величному минулому", розпочалася Громадянська війна. У цій війні, як і у війні за Незалежність, перемогли прогрес та свобода - і про це нагадує меморіал Авраама Лінкольна.
Пройшло ще століття - і рівень свободи 80-х років став замалим та затісним, і на сходи меморіалу Лінкольна піднявся Мартін Лютер Кінг зі своєю мрією. Він також здобув чергову перемогу у цій самій війні, війні, яку почав Джордж Вашингтон, і так само заслужив свій меморіал поруч з Батьками - Засновниками...
Всі ці століття крім Вашингтонів, Лінкольнів та Кінгів на цій же землі жили та не покладали рук їхні вороги, вороги свободи та прогресу. Вони творили Конфедерацію рабовласників та Ку-Клукс-Клан, потім стріляли у Кінга та здається досі судяться проти Чарльза Дарвіна... Наразі вони обрали Трампа - отже. попереду новий бій цієї кількасотлітньої війни. Я впевнений, що Батьки - Засновники заклали достатньо міцний фундамент свободи, і цей бій закінчиться так само як всі попередні - перемогою прогресу та вільних людей.
Неподалік від Батьків-Засновників та їхніх наступників стоїть кінний монумент американського генерала Казімєжа Пулавського - героя війни за Незалежність, "батька американської кавалерії". "Світовий плацдарм свободи" був готовий прийняти тих, хто воював у тій самій війні за Свободу у інших країнах та програв свій бій - і вони могли стати до лав своєї армії у чужій землі. Нам, українцям, цей шлях надто добре знайомий... Сподіваюсь, ми не програємо свою війну, і нам не доведеться шукати місце у лавах чужого переможного війська. Натомість сподіваюсь побачити в Києві монументи та меморіали тим, хто поклав голови на нашому фронті тої самої кількасотлітньої війни - війни Джорджа Вашингтона, світової війни вільних людей. Пора наздоганяти передові підрозділи, та самим ставати переднім краєм свободи. Вірю, що ми це можемо. Принаймні, "я маю мрію..." (с)
