Блог | Анексія Криму. А чи був шанс зберегти територіальну цілісність України?
Повертаючись до трагічних подій лютого – березня 2014 року, хотілось би згадати кримські епопеї 90-х. Коли спроби Росії відшматувати український Крим мали системний характер.
Попре нормативно Росія все зробила для забезпечення процесу "повторної колонізації". Не встигли висохнути чорнила на Біловезькій угоді, а вже 21 травня 1992 року Верховна Рада РФ прийняла постанову, згідно з якою постанова Президії Верховної Ради РРФСР від 5 лютого 1954 року "Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР" була визнана такою, що не має юридичної сили з моменту її прийняття.
Вже 9 липня 1993 року постановою Верховної Ради РФ було оголошено про російський федеральний статус Севастополя.
А далі, 5 грудня 1994 року РФ підписала Будапештський меморандум, в якому "розписалась" в повазі незалежності і суверенітету та існуючих кордонів України.
Читайте: Проект "Новоросія": Україна без моря
А остаточна крапка була поставлена у 1997 році, коли після "братського переділу" Чорноморського флоту колишнього СРСР, був укладений Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та РФ.
Вам не нагадує це класику гумору - "Спочатку гроші, а потім стільці!", але в російській інтерпретації: "Спочатку "русский Крым и Севастополь", а потім – дружба, співробітництво та партнерство".
А як же діяла українська влада та народні обранці того часу? Відповім одразу – достатньо рішуче та результативно.
Одна із спроб відшматувати Крим в 1992 році "зіштовхнулася" з позицією Загальнокримського конгресу депутатів районних, міських і сільських рад, АР Крим і міста Севастополь. Рішуча заява депутатів конгресу, що в противагу референдуму про суверенітет Криму буде проведено референдум щодо приєднання територій Джанкойського, Красноперекопського, Роздільненського, Чорноморського, Ленінського та Бахчисарайського районів, міст Євпаторія і Саки до Херсонської області стала "холодним душем для Москви".
"Проросійський пил" було вгамовано до наступної спроби – періоду, так званої, "мєшковщини". Але і тоді антиукраїнську істерію вдалося зупинити шляхом формування вивіреної стратегії влади – рішення про статус Криму та Севастополя повинно вирішуватись лише на державному рівні.
Палітра форм реалізації державної політики була різноманітною від діалогу представників української влади з проросійськими лідерами Криму – президентом Республіки Крим Ю. МЄШКОВИМ та спікером парламенту Криму С. ЦЕКОВИМ (від автора – заступник голови депутатської фракції "Русское единство" кримського парламенту 2014 року) та вмілого використання протиріч між гілками влади Криму, що поступово вело до їх ослаблення до роззброєння охорони МЄШКОВА та силового видворення його за межі України.
Знову ж при агресивній українській політиці, Росія була вимушена спостерігати за падінням свого "чергового ставленика". Україна відстояла свою територіальну цілісність.
Читайте: Антиукраїнські чинники політики Росії в Криму
Кримська проблема була вирішена, як з’ясувалось – тимчасово. Протягом 20-ти років українська влада так і не змогла усунути фактор "русского мира" в Криму, тому в 2014-му ця "законсервована проблема" дала про себе знати.
Нерішучість української влади з одночасною агресивністю наступальних дій російської влади привели до анексії Криму.Чому відбулася така метаморфоза? Чому наступальна тактика української влади 90-х, змінилась на кволі дії та нерішучість в 2014-му?
В 2014, як і в 1992 році, ряд районів Криму тривалий час відмежовувалися від сепаратистів з Сімферополя та Севастополя. Якби в лютому вони отримали рішучу і вчасну підтримку з Києва анексії півострова могло б і не бути.
Фактор "втраченого часу", для підтримки "російської меншини", яка складала близько 60% від загальної чисельності мешканців півострову, сповна використали депутати та чиновники "всех мастей" із Росії, проросійська творча інтелігенція. Їм в цьому допомагали і російські спецназівці з десантниками, яких в ході анексії "заблукало" в Криму близько 12 тисяч. А чи залишила шанс, ця "дружня компанія", українському політикуму для роботи в кримській глибинці?
З 24 березня в Криму "мандрують" депутати Держдуми РФ на чолі з головою комітету у справах СНД Л. СЛУЦЬКИМ. А з 26 березня до них приєднується ще один депутат Держдуми РФ О. ЖУРАВЛЬОВ. Мета "мандрівки" – координація діяльності проросійських організацій, створення політико-правових підстав для приєднання Криму та Севастополя до РФ, у тому числі спрощення процедури видачі паспортів РФ.
Читайте: Як російські ЗМІ "накручували" кримську тему
До депутатів приєдналась і військова "група підтримки" заступник Головнокомандувача ВМФ РФ віце-адмірал О. ФЕДОТЕНКОВ та начальник штабу ПдВО генерал-лейтенант А. СЕРДЮКОВ з завданнями координації дій ЧФ РФ та тих, що "заблукали".
Нажаль, в цей час українська влада занурилась в кадрові перестановки в силових відомствах та РНБО, ліквідовувала спецпідрозділ МВС "Беркут". А ті нардепи, що доїхали до Криму, виступали явно не на боці української державності (від автора – 23 лютого в Севастополі на мітингу "Народної волі" народний депутат ВР України Б. КОЛІСНИЧЕНКО декларує, що: "В настоящее время в Украине происходит государственный переворот. Власть захватили украинские националисты. Севастопольцы не признают деятельность Верховной Рады".
І лише голова Меджлісу кримськотатарського народу Р. ЧУБАРОВ провів переговори з лідером партії "Русское единство" С. АКСЬОНОВ з фіксацією позиції кримських татар проти відокремлення Криму та включення до складу РФ. С. АКСЬОНОВ відповідно запевнив, що Крим повинен бути автономією з російською мовою та культурою, але у складі України.
Так, що виходить 26 лютого ще був шанс?
Читайте: Російська пропаганда в Криму: як все починалось
Не встигли 26 лютого відлунати військово-патріотичні та російські пісні на концерті від В. ЦИГАНОВОЇ, як зранку 27 березня спецназівцями РФ були захоплені будівлі Верховної Ради та Кабміну АР Крим. Достовірно відомо, що вони "блукали" від Севастополя до Сімферополя "як у себе вдома".
РФ продовжувала нарощувати депутатський корпус. 27 лютого до Севастополя прибуло "нове поповнення" – делегація депутатів Держдуми РФ від фракції КПРФ. Серед членів делегації "майоріли" В. ТЕРЕШКОВА, І. РОДНІНА та М. ВАЛУЄВ.
Верховна рада України в цей "роковий день анексії Криму" затвердила склад Кабінету міністрів України та МЗС України вручило тимчасовому повіреному РФ в Україні А. ВОРОБЙОВУ ноту з проханням, підкреслюю з проханням, утриматися від пересування військової техніки ЧФ РФ поза межами військових містечок на території Криму.
В подальшому російська сторона впродовж до референдуму ініціативу не упускала. За депутатами потягнулись до Криму президент Татарстану Р. МІННІХАНОВ з підписанням договору про співпрацю між двома республіками, народні артисти РФ О. МИХАЙЛОВА та В. ЛАНОВИЙ з закликами про зростання громадянської самосвідомості і повернення до культурних та історичних цінностей РФ.
А що ж наші "українські парламентарі"? Чому їм було не до Криму, де їх чекали етнічні українці та кримські татари, представники десятків національних меншин та етнічних груп?
Постмайданівський період та "полювання" на екс-президента Януковича, вкоротили, народним обранцям, пам'ять про національні інтереси в Криму, про кримчан. Навіть на згадку не прийшла епопея боротьби за український Крим 90-х.
Рішучість та політична воля, швидка нейтралізація маріонеткових лідерів кримських сепаратистів могли б придушити повзучу агресію Росії в зародку. Нажаль, лише 2 березня прозвучала публічна заява про вчинення Росією акту агресії та оголошення мобілізації, лише 5 березня Шевченківський суд міста Києва задовольнив клопотання Головного слідчого управління СБУ про затримання незаконно призначеного прем’єр-міністра Криму С. АКСЬОНОВА та спікера Верховної Ради Криму В. КОНСТАНТИНОВА. Лише, лише ….
На мою думку, дослідникам кримських подій ще багато прийдеться почаклувати над цією трагічною сторінкою української історії. В любому випадку, оцінюючи події 2014 року, обов’язково необхідно повертатись назад, в 90-і. Це важливо в розумінні процесу повернення Криму, і вже зараз влада повинна перейматися питанням, як його наблизити?
