Він лякає, а народу не страшно

"Сметает пыль с могильных плит,

Которых надпись говорит

О славе прошлой - и о том,

Как, удручён своим венцом,

Такой-то царь, в такой-то год

Вручал России свой народ"

М.Ю.Лермонтов "Мцирі"

Скільки вовка не годуй, він все-одно в ліс дивиться. Ніколи він не стане домашнім псом. А знаєте чому? Тому, що вовк - це медичний діагноз, а домашній пес - свідомий вибір. Не може домашній пес жити на шкоду людям, а вовк - діяти на користь.

Скільки разів впевнювався, що україножерство - це маніакальна хвороба, яка не лікується, що із цими людьми безглуздо вести дискусію, що марно їх у чомусь переконувати, вони тебе не чують. Їх хвороба сильніша за них.

Але ж, так склалося, що вони, україножери, мають в нашій країні широку публічну трибуну: у ЗМІ, у Верховній Раді, в радах інших рівнів, в потужних громадських організаціях. І, відповідно, мають негативний вплив на суспільні процеси.

Деякі із них, які вважають себе "просунутими", маскують свої антиукраїнські месиджі під високу аналітику. Пояснюють виникнення таких "праць" турботою про пересічного українця, його спокій і щасливе стабільне майбутнє, бажанням зарадити небезпекам, які чатують на пересічного українця на кожному кроці.

Тому доводиться для широкого українського загалу пояснювати хибність та шкідливість їхніх тез та безпідставність аргументів.

Вигулькнув на обрії пан Михайло Дубинянський із своєю статтею "Cвобода", що веде народ" на УП.

Звичайно, маючи намір врятувати український народ розгорнутим аналізом таємних процесів, що відбуваються на очах пересічних українців, але яких вони не бачать, зважаючи на те, що не такі розумні, як "просунутий" автор.

Пан Дубинянський намагається пояснити нинішню популярність "Свободи" змовою якихось українських націонал-масонів: "Национал-демократические Франкенштейны, подарившие Тягнибоку путевку в жизнь...", якоюсь технологією зомбування українців: "В общем, средний гражданин, поддержавший Оранжевую революцию, стал идейным воском, из которого можно было вылепить все, что угодно"

І, звичайно, ці страшні українські націонал-масони поводилися із пересічними українцями доволі брутально! "...вскоре акценты сместились, и властители дум начали приучать его к радикальному национализму. Первым шагом стала легитимизация ОУН и ее вождей"

І, безумовно, досягли успіху, інакше навіщо би пан Дубинянський калатав в усі дзвони: "Изменилось наше общество – точнее, его сознательная часть".

Ну подібні дефініції "сознательная часть общества" у дусі Дубинянського. Хочеться спитати, кого він відносить до свідомої частини суспільства? А хто тоді несвідома, підсвідома частина суспільства?

Та тут головне інше: які ж страшні ті націонал-масони, що змогли задурити голову навіть найкращим, свідомій частині суспільства.

Певна річ, опісля вже візьмуться і за решту несвідомих, підсвідомих, малосвідомих. Після вдалого бліцкригу - зачистка території, то вже буденна справа каральних загонів. Нікому не треба пояснювати, яка із парламентських партій її здійснюватиме?

Що цікаво, ані імен, ані назв організацій змовників-підбурювачів, лише моторошне валування: "Бандери ідут!" Гідний послідовник пана Джеймса Форестолла виходить із пана Михайла. Сподіваюсь, він врешті-решт опиниться там, де і його попередник та методологічний натхненник.

А фраза: "Зерна легли на подготовленную почву, и началось самое интересное" - ну просто наче із викривальної статті про чергового внутрішнього ворога, якого звабили західні спецслужби, у газеті "Правда" радянських часів.

"На чий млин воду ллєш, іудо?!", "Сьогодні перейшла дорогу в неналежному місці - завтра потяг з піонерами під укіс пустиш!", "Куркульський син-перевертень намагався помститися радянській владі, зламавши під час роботи трактор!"

І, звичайно, сплеск симпатій до "Свободи" за версією пана Дубинянського аж ніяк не пов’язаний із антиукраїнською діяльністю нинішньої влади, її антидержавницькою сутністю.

"Обычно взлет Тягнибока и Ко связывают с ответной реакцией на донецкую политику. Но давайте вспомним – а когда был зафиксирован первый сенсационный успех "Свободы" на выборах? Правильно, 2009 год, Тернопольщина. Никакого Януковича на Банковой еще не было, никакого Табачника в Кабмине – тоже"

Так, Західна Україна завжди підтримувала цю політсилу, але прихід "Свободи" у Верховну Раду, вихід цієї сили на загальнодержавний рівень стався завдяки підтримці "Свободи" на останніх виборах Центральною Україною. І ця підтримка забезпечилася саме діяльністю "донецьких", їхнім свавіллям, як економічним, так і політичним, так і у сфері культури та освіти.

Дуже багато виборців мені пояснювали свій вибір, віддати голос за "Свободу", тим, що "занадто ця влада вже утискає українське! потрібна противага!"

Причому це були не тільки етнічні українці.

Мої друзі, українці російського, молдавського, польського, єврейського походження голосували саме за "Свободу", і саме з цих причин. Якщо хтось авторові не вірить, можу надати імена цих людей, а також телефони, аби вони підтвердили ці факти. Хоча, думаю, що більшості українців відомо, що навіть російськомовні українці усіх походжень віддавали голоси "Свободі".

Тут немає розшарувань, і не треба провокаторам їх проводити.

Якщо пан Дубинянський наголошує на метаморфозах у свідомості українців і вважає це головною небезпекою, то я хочу зауважити, що метаморфози відбулися, насамперед, у політичній площині, де влада остаточно розперезалася, переставши бути владою і перетворившись на ОЗУ. І це найбільша небезпека.

Також відбулися метаморфози і з ВО "Свобода"

"Свобода" вже давно перестала бути суто націоналістичною партією. Бажає вона цього чи ні. Вона перетворилася на партію месників корумпованій владі від імені усіх громадян України. Олігархи та їх лакузи у ВР не мають національності - вони однаково неприємні усім.

І українцям українського, російського, болгарського, молдавського та інших походжень однаково приємно дивитися як чистять пику зрадникам "тушкам" Табаловим чи як душать Шуфрича.

"Справедливість понад усе!" для українців ніхто ніколи не відмінить. Це гасло завжди буде домінуючим світосприймальним чинником.

А далі по тексту йде вже повне пересмикування: змальована ситуація настільки не відповідає дійсності, що просто диву даєшся: де ж цей пан живе? з яких суспільних явищ він робить подібні висновки? Невже київські пагорби знаходяться не в Україні, а на планеті "Сон Розуму"?

"Большинство украинцев, выступивших против одиозного режима, рассуждали просто: есть "плохие", мешающие народному счастью, а есть "наши".

Эти стихийные взгляды поддавались превращению в либеральные (плохая бюрократия не дает жить предприимчивым людям), левые (плохие капиталисты не дают жить трудящимся), националистические (плохие инородцы не дают жить коренному населению)"

"Что ж, ничего удивительного. В утвердившейся системе координат "свой – чужой, проукраинский – антиукраинский" тягнибоковцам нет равных".

Якось мені мій друг, українець російського походження, сказав: "Знаєш, Сергію, чому у нас в країні безлад, чому ми, як лебідь, рак і щука? Чому держава тупцяє на місці в усіх сенсах? Тому, що у нас немає нормального поділу на "свій-чужий"! Тобто, ми, громадяни України - усі свої, а іноземці - чужі! Не існує. Як у суспільному житті, так і у політиці!

Немає одного визначено вектору, який підтримувала б уся політична еліта! Ющенко хоче на Захід, Янукович у обійми до Росії, Тимошенко - невідомо куди, хтось - багатовекторність, хтось, взагалі, відстоює ізоляціоністську позицію. І головне - кожен політик при владі втілює свою політику, власні уяви. Україна не може себе захищати, бо немає консолідованої визначеної позиції. Он у Росії політики між собою чваряться, але коли треба захистити інтереси Росії на зовнішній арені, наприклад, проти України, і Путін, і Зюганов, і Жириновський вистуають єдиним фронтом. Вмить забувають про свої внутрішні розбіжності. Так само і суспільному житті, росіянину російського походження громадянин Росії вірменського походження набагато більший брат, ніж я, громадянин України російського походження. І це правильно. Бо їхнім дітямразом рости, а нашим, тут, разом. Допоки цього поділу у наших головах не з’явиться - в України немає шансів".

Українські націоналісти намагаються згуртувати народ, прищеплювати загальноукраїнську окремішність, яка допоможе нам усім відчути себе єдиною потужною силою. Ніколи націоналісти не переносили лінію поділу у середину країни. Хоча і підкреслюють, що існує п’ята колона в особі таких, як Дубинянський.

А пан Дубинянський переконує, що українські патріоти штучно створюють розділ у середині країни.

Це брехня. Цей поділ створюють не натхненники Майдану, як вважає пан Михайло, а якраз ті, хто виступав проти Майдану, хто ділив країну на три сорти, хто влаштовував шабаші у Северодонецьку. Вони намагаються розділяти і владарювати. І виборці це бачать. І саме тому голосують за "Свободу".

Не зупиняючись, пан Дубинянський малює жахливу перспективу для українських опозиційних політиків, ну щоби вони долучалися гамселити "Свободу".

"Ныне "Свобода" является хозяйкой положения в патриотическом лагере. И она оставляет вам простой выбор: либо смириться и тихо уйти в ее идеологическую тень, либо выступить против нее, немедленно прослыв украинофобами и пособниками режима".

І це пан Дубинянський каже про партію, на яку усілякі Чаленки та іже з ним навішали стільки образливих ярликів, що на усіх новорічних ялинках країни у цьому році стільки іграшок не почеплять.

Пересмикування і підгонка домислів під власні тези це звичний метод для Дубинянського. А, ну ще й "сам дурак!"

Аналізувати феномен "Свободи", безумовно, потрібно. Тому, що її рейтинг та кількість прибічників буде збільшуватись. І не тому, що уся "сознательная часть общества" ще не вичерпана. А тому що, як на дріжджах, росте розчарована діяльністю нинішньої влади та станом у країні частина суспільства.

Але робити це треба чесно, незаангажовано, не підганяючи факти під власні теорії.

Як то ліпити усілякі недолугі приклади, де ВО "Свобода" порівнюється із сталінським комуністичним режимом, а інші опозиціонери із наївними європейськими інтелектуалами, що помилково стали на її бік.

Чи то пак як пафосна погроза: "И кто станет удивляться, если уже через год мнение Мирошниченко или Михальчишина станет куда более авторитетным, чем мнение того же Виталия Портникова?"

Як кажуть противники закону про референдум: питання можна поставити по-різному. А якщо хочеш отримати певний результат, то й так по-єзуїтськи.

Для українських патріотів важливо, щоби для широкого українського загалу думки Мирошниченка та Михальчишина стали авторитетнішими за думки Чечетова, Колисниченка та Азарова. І саме в такій площині треба ставити питання на сьогоднішній час.

Стосовно цитування Віталія Едуардовича Портникова у статті Михайла Дубинянського.

Є така підленька тактика у деяких авторів цитувати інших авторів по-панібратськи, тобто не просто залучати їхні думки у якості аргументу чи ілюстрації власної думки, а в їхній тіні виростати до масштабів незаперечних авторитетів. Ну, мовляв, ми учора з Аллою Борисівною чай пили, а я сказав те й те, і вона мені аплодувала, то саме я їй порадив пісню отак заспівати, і ця пісня одразу стала хітом!

Так ось, Михайло Дубинянський пише так, неначе він узгодив усі викладені їм думки із Віталієм Едуардовичем. Хоча, можливо, Портников абсолютно чи частково, не згоден із ідеєю публікації Дубинянського та її лейтмотивними думками.

По-перше, те як Портников сприймав "Свободу" в 2005 році, зовсім не означає, що і він і зараз ставиться до неї так само. Погляди людей еволюціонують, змінюються. Я маю на увазі нормальних людей, а не зашорених догматиків, до яких я відношу пана Дубинянського

Особливо ця мінливість проглядається у журналістів. Бо оперативна робота це завжди відкриття чогось нового. І це по-друге.

Портников - не Махатма Ганді і не Аристотель. Портников - журналіст. І він дає ситуативну оцінку будь-яким прогнозам розвитку подій в державі. Ситуація змінюється, розклад політичних сил переформатовується - і змінюється ставлення до тих чи інших подій, осіб, небезпек, векторів розвитку.

Немає нічого вічного під українським Місяцем.

По-третє, як на мене, існують великі розбіжності у ментальності Дубинянського та Портникова, аби Дубинянський міг посилатися на Портникова, як на свого однодумця.

Бо пан Портников є патріотом України, як незалежної держави, і, одночасно, єврейським націоналістом. (У розмовах зі мною він це підкреслював) І це, Слава Богу, нікому не видається протиприроднім. Принаймні, українським націоналістам, до яких я себе відношу. Це нормальна ситуація для тієї України, яку ми хочемо бачити в перспективі.

А ось пан Михайло Дубинянський, який у своїх статтях постійно декларує свою космополітичність, не є патріотом України.

Бо, на мій погляд, українцем, патріотом України, є кожен громадянин України, який любить Україну та воліє жити в незалежній демократичній державі Україна.

А такі пани, як Дмитро Табачник та Михайло Дубинянський, які під маскою космополітичності намагаються дискредитувати усе українське як меншоварте та неконкурентноспроможне, приховують своє нестримне прагнення аби громадяни України розчинилися в російській мові, російській культурі, російській історії, опинилися в новій Російській Імперії під покровом доброго російського царя.

Усе їхнє позиціонування себе як людей Світу та нав’язування своїх поглядів через ЗМІ іншим громадянам є лише намаганням зруйнувати ідею української державності і привести спантеличених українців до брюкви з фофудьями.

Для цього треба нажахати українців "Свободою" та Бандерою із Шухевичем, зробити із них такий самий жупел, як путінський режим зробив із західних правозахисних організацій.

Немає у цих панів своїх думок: це залатана, перештопана словесна еквілібристика "Чорної Сотні", прокурора Вишинського та газети "Правда".

Та Бог і "Свобода" - їм суддя! Я ж лише висловив власні міркування.