УкраїнськаУКР
русскийРУС
Игорь Луценко
Игорь Луценко
Народный депутат Украины, член комитета по вопросам предотвращения и противодействия коррупции

Блог | Кто нас заставил молчать по поводу СЗЧ? Это проблема номер один армии и страны

Кто нас заставил молчать по поводу СЗЧ? Это проблема номер один армии и страны

21602 в октябре. Двадцать одна тысяча, шестьсот два человека. Именно столько сбежало из армии за прошлый месяц. Официально.

Видео дня

Далеке текст на языке оригинала.

Це рекорд. Це дуже поганий рекорд.

КОЖНІ ДВІ ХВИЛИНИ З НАШОЇ АРМІЇ ТІКАЄ ЛЮДИНА. Поки ви дочитаєте цей пост, на лижі стане черговий боєць. 

Україна стане слабшою на ще одного захисника. А ворог стане відносно наш сильнішим на одну людину.

Нагадую, що це лише офіційні дані. А насправді багато випадків самовільного залишення частини чи дезертирства не реєструються. 

Це проблема номер один армії. А відтак, це проблема номер один країни.

Армія, котра відкочується – це армія, котра ще здатна перемогти. Армія, котра розбігається, котра від місяця до місяця втрачає все більше людей через дезертирство та втечу з частин – ось що є реальною небезпекою для існування України.

Все, що ми бачимо на картах, усі ці щоденні просування ворога – це зокрема тому, що нам не вистачає воїнів. 

У нас вистачає дронів на фронті. У нас вистачає грошей в тилу. У нас надто мало людей воює. Ті, хто зараз на фронті – воюють з величезним напруженням сил, бо на кожного солдата, котрий не втік, звалюється подвійне, потрійне навантаження. У нас на фронті величезні діри у обороні через це.

І я вже геть не знаю, що з цим робити, в які дзвони дзвонити. Треба, щоб про це писали в усіх соцмережах, кричали в усіх змі, щоб депутати не давали проходу відповідальним чиновникам, щоб виборці не давали проходу депутатам, щоб на кожній площі кожного міста стояли мільйони людей з картонками!

Навіть Покровськ, Куп’янськ, і поки що безіменні стрімкі наступи росіян на Дніпропетровщині та Запоріжжі в ці дні – це не такий сильний біль, як ці цифри. Армія відкотиться, але продовжить воювати. Але якщо армії немає – не буде нічого, нічого.

Страшне, злочинне, вбивче для усіх нас мовчання навколо цієї теми. Через це мовчання ми гинемо і танемо. Хто нас примусив мовчати з приводу цього танення армії? Хто відібрав у нас мову, навіщо?

***

Рецепти порятунку є. Я їх бачив на минулому тижні) Їх зовсім не пізно ще застосувати. Але це можна зробити лише тоді, коли мовчанка припиниться.

disclaimer_icon
Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZ.UA поссылке...