Літературний конкурс. Катерина

На початку травня, на Юрія, приїхала родина дружини з Тернополя. Сестра Ірина, її дві дочки, чоловік Сергій і мати Ірини і моєї дружини, Клавдія Георгіївна.

Приїхали всі, як на дивину, адже старша дочка  жінчиної сестри, Катерина, була вже досить доросла і останнім часом дуже рідко приїздила до нас в гості. Але на цей раз була справді поважна причина – родина приїхала повідомили про одруження Каті.

Це було як сніг на голову серед літа. Був в неї хлопець, ми знали про це, але не дуже бажаний, адже балувався травкою і мав не досить приємне минуле. Батьки в нього були заможні, так би мовити, “нові українці”, ось  і вирішили все зробити для сина, аби тільки скаменувся, одружився і було б вже не до дурниць. Тим більше, що змогли домовитись, що одруження позбавить його від армії.

Ось й заручились і тернопільська родина приїхала повідомити про це нас і порадитися (якщо це можна так назвати) з нами.

Вислухавши їх, ми з дружиною висловили свою думку, що хоч й любить хлопця Катя, але почекати варта, адже небога тільки-но поступила в інститут, та й не благополучний він, не надійний, чи змінить характер і поведінку після одруження, раптом “зірветься” знов і молода дружина не зупинить?

Однієї думки з нами був і Сергій, другий чоловік Ірини. Він хоча й не був батьком Катрусі, але приймав активну участь у її майбутньому, піклувався як про рідну і йому було не все одно, за яким хлопцем буде його “доця”. Але Ірина і Клавдія Георгіївна на чолі з Катєю, стояли на своєму, казали, що Антонова родина дуже заможна, молоді будуть жити у сватів, а це важливо, бо в Ірини не знайшлося б для них місця. Та й Катерина без Антона не уявляє собі життя, дуже кохають вони один одного. І які б аргументи ми не приводили, вони наполягали на своєму. Ось і вийшла в нас нічия – три на три.

До пізньої ночі сиділи ми за столом, сперечалися, наводили різні факти, випадки з життя. Шкода було дитини, адже ще така молода. Думаю, що змогли б тоді переконати її почекати з весіллям. Але якщо сама мама “за” - всі інші думки зайві. Все одно, це ні до чого не призвело, тільки у суперечці всі пересварилися, але кожен залишився при своїй думці.

Вже й весілля призначили – на вересень.

***

Катерина була дуже гарною дівчиною, так би мовити, “породистою”. Розкішне, кучеряве довге волосся пшенично-рудого кольору, висока статура. Трошки повнувата на свої дев'ятнадцять, але це навіть додавало якогось лоску її вроді і зовсім не псувало. Очі в неї були зелені-зелені, трошки розкосі, а коли вона сміялася, то їх зовсім не було видно, пухкеньки вуста і прямий довгий ніс. Білошкіра, аристократичної зовнішності, мені вона нагадувала відому американську акторку Мері Стріп.

Характер мала впертий, але розсудливий, веселу вдачу і легковажність свого віку. Ні в чому її не можна було перевпевнити, завжди відстоювала свою думку, не звертаючи уваги ні на вік, ні на досвід співрозмовника.

 Ірина рахувала, що це непогано, пригодиться у житті. “Тільки так зараз треба діяти, йти на пролом, нахабство – друге щастя, чи не так?”

Ось і виховувала дочку у сучасних традиціях, росла Катя як бур'ян, всьому вчилася сама.  Вчитись Катя  відмовилась категорично, а Ірина не настояла на своєму, не вмовила дочку поступати після школи. “Нехай сама вирішує, - казала вона, - захоче вчитись, буде вчитись”. Ось й пропустила Катя два роки після школи, але цього року таки поступила на заочний в інститут.

Можна було почекати з одруженням, але (може, гріх таке казати), видно боялась упустити такого “завидного” нареченого? Не дочка, мама.

Рано, куштуючи свою каву з цигаркою, Ірина розповідала сестрі, що все ж таки самим вагомим аргументом для неї залишається те, що Катя дуже кохає Антона, тому вона, все зваживши, рішилась на весілля. Та й має надію, що хлопець дійсно оговтається і посоліднішає після одруження.

Всі ми сподівались на це, адже батьки обіцяли після весілля взяти сина “в долю” у свій бізнес.

***

Весілля проходило на найвищому рівні. Робили його батьки нареченого. Орендовали ресторан “Хутір”, що над озером, найняли музик, два хлопці-тамади розважали, не давали сумувати гостям, а їх була сила-силенна, понад 100 чоловік. З нашої сторони зібралось біля 30 – тільки родина.

Катерина була у розкішній сукні ніжно рожевого кольору з вишуканим відкритим, вишитим бісером, декольте. Сукня виявилась неймовірно дорогою, але батьки нареченого сказали, що не пошкодують ніяких грошей для своєї майбутній дочки і заплатили за неї.

Потік гостей прибував й прибував, дарували, як правило, гроші, які неодмінно ховались у пишному б'юсті мами Антона. Читали вірші, співали весільні марші, побажання лилися через край.

До пізньої ночі лунала музика і коли вже гості почали розходитись, зупинили їх танком з вельоном і киданням весільного букета.

Та ось і скінчилась забава, змучені і разом з тим задоволені гості стали роз'їзжатись по домівках.

***

На другий день ми були запрошені в гості до тепер вже Катрусіної родини. Їх помешкання займало весь верхній, добудований поверх чотирьохповерхової хрущовки, типа “пентхауза”. П'ять кімнат, велика кухня-їдальня, домашня оранжерея неодмінно вражали своєю вишуканістю і незвичайністю.

Молодятам виділили окрему кімнату, затишну і світлу. Мати Антона була дуже лагідна з новоявленою невісткою. Катруся показала нам подарунки свекрухи – золоті сережки, перстень і ланцюжок з підвіскою. Вдома царював піднесений настрій, лад та спокій і ми навіть трошки засоромились, що так негативно і спочатку вороже ставились до Антона і його родини.

 Попоївши і трохи більше познайомившись з новою родиною Каті, почали збиратися додому. Адже, дорога далека, а завтра понеділок, на роботу.

***

Пройшло чотири місяці, Новий Рік стукав у вікно і ми були запрошені у Тернопіль на Різдво і Катрусине 20-річчя.

Новини були не дуже втішні. Антон продовжував зникати з дому, декілька разів “витягала” його Катя з ігрових автоматів. А найгірше – щоб купити випивку або травку – в перший же місяць шлюбу заклав обручку. В кінці року Катерина сильно посварилася з Антоном і навіть пішла до мами, але батьки Антона вмовили повернутися її додому, подарували шубу з натурального хутра, так би мовити, як компенсацію за клопіт, терпіння і витрачені нерви.

Катя вся була обвішана золотом. Перстням, ланцюжкам і браслетам не було ліку, але вираз її очей мене лякав. Видно було, що дитина страждала останнім часом, адже любила його й надалі і прощала все, за допомогою сватів залагоджувала сварки і образи.

Ірина тихенько повідала сестрі: ”Антон майже завжди приходить додому в нетверезому стані. На всі прохання й моління Каті відповідає грубістю та лайкою. Не знаю, чого чекати далі?”, - сумно закінчила вона.

Але всі старались не обговорювати цю тему, адже були свята, настрій піднімали штучно і тости були тільки за надію на краще.

***

На початку літа Катруся завагітніла. Було багато застережень щодо вагітності. Адже Катя була не зовсім здорова, з дитинства хворіла на нирки і щонайменше раз на рік лягала на обстеження в лікарню. Але звернувшись до лікаря, пройшовши діагностику, у якій зазначалось, що вагітність протікає добре та й знайшовши підтримку в особі мами, -  Катерина вирішила зилишити дитину.

Шкода, що підтримки не знайшла в Антона. Але чоловік повністю поринув у бізнес батьків і мало займався молодою дружиною.

***

23 лютого народився хлопчик і Катерина була дуже щаслива, що малюк виявився здоровим і міцним. Назвала його в честь його батька, Антоном.

Відсвяткувавши хрестини, вирішили піти жити на квартиру.

Жити у сватів просто не було сил, адже батьки дуже захищали свого сина, він відчував цю своєрідну підтримку, витворяв  іноді такі речі, що Катя не знала, чи то знов тікати до мами, чи покінчити з тим остогидлим життям.

Але тепер в неї син – треба  жити і якось митирися з усім заради сина. Можливо, окреме житло внесе якісь зміни  й сподівання на найкраще?

У найманій квартирі виявилося непривітно і незатишно. І як не прикрашала Катерина цю оселю, без помочі Антона все валилося з рук. Чоловіка ніколи не було вдома.

Нудьгуючи цілими днями, не дочекавшись чоловіка й увечорі, Катя брала дитину й шла до мами ночувати. Антон приїздив серед ночі. Дуже сварився й кричав, піднімав на ноги весь дім, упрікаючи тещу в тім, що вона хоче розсварити подружжя і забирав дружину с сином на таксі додому.

Катруся плакала, збирала сонного сина й їхала з чоловіком додому. Але так продовжуватися довго не могло. Сім'я розвалювалася на очах.

***

Батьки Антона знайшли рішення укріпити сім'ю, схопилися за останню соломинку і на річницю новонародженого купили молодятам трьохкімнатну квартиру.

Сім'я переселилася, відсвяткували новосілля.

Катеринка з радістю кинулась прикрашати свою оселю. Та й на новосілля було подаровано безліч потрібних речей – від відрізів на штори до кухонного посуду.

Приходили колєжанки, радили як зробити житло привітнішим, навіть допомагали розташовувати по Фен Шую меблі. Синочок підростав, ставав маленьким шкодником, вже не давав мамі нудьгувати, бо потребував опіки та нагляду кожної хвилини.

І тільки Антон приходив додому завжди незадоволений, неодмінно нетверезий. Не любив гостей і як заставав одну з подруг Каті, зі злістю хлопав дверима і зникав у другій кімнаті.

І все-таки, це був прекрасний період в житті Катерини. Нова оселя так захопила її, вона з любов'ю звивала своє гніздечко, мирячись з усіма вадами Антона.

Але недовго панували мир та злагода. Вирішивши, що від  чоловіка не дочекатися ні допомоги, ні співчуття, Катерина робила аборти, не насмілювалася народити другу дитину. З малим на руках, вагітна, вона відшукувала по клубах і умовляла чоловіка йти додому. Чи було б інакше, якби народила другу?

Одного разу він вдарив її і вигнав з клубу.

А потім вона дізналась, що він ще й зраджує їй...

***

Приїхавши одного разу в гості до Тернополя, зібравшись родиною, ми побачили, як змінився Антон. Передні зуби в нього були вибиті, вигляд мав не молодого, 23-річного хлопця, а пошарпаного роками чоловіка, який вже все в житті побачив, вистраждав і випробував.

Одягнутий він був так недбало й неакуратно, що ми просто здивувалися, адже завжди любив вдягатись, як ожила обкладинка модного журналу.

Того разу й дізнались, що вони розлучаються. Неодноразово приймаючи участь у бійках в нетверезому стані, постійно маючи борги за позичену травку, витрачаючи гроші, коли вони були, на чужих жінок – цьому не було кінця і Катерина у розпачі, все ще кохаючи Антона, не змогла витерпіти тільки одного - що він вдарив її і накричав на сина, коли він заплакав.

***

Коли Катруся переїхала до мами, Антон змінився просто вражаюче. Він приходив до сина одягнений за останніми моделями одягу і взуття. Вишуканий, поголений і підстрижений, просто вражав своєю зовнішністю, але разом з тим, незрозумілістю характера і поведінки.

Але коли дізнались, що він сказав своїм батькам, були неприємно здивовані. “Це так погано на мене дружила впливала, тому я так опустився й занедбав себе. А тепер в мене все в порядку. Я кинув пити і починаю нове життя”.

Домовились, якщо Катя не буде подавати на аліменти, платитиме на сина 500 гривень на місяць. Обумовив цю цифру ще й попередженням – “як “заведеш” когось, грошей не побачиш”.

Катя з сином мусила жити у мами, в якої було не дуже зручно, адже ще була молодша сестра. Малий потребував окрему кімнату і батьки змушені були потіснитися і перейти спати у вітальню.

Коли при розлученні річ зайшла про житло, трьохкімнатну квартиру, яку буцім-то купили молодим, виявилось, що записана вона на молодшого брата Антона, тобто ніяких прав та надій на те житло не мав навіть малий Антон.

Видно, все було продумано наперед отією заможньою родиною.

Свати після розлучення не захотіли бачити ні невістки, ні онука. А коли Катрусіни батьки попросили повернути хоча б частину грошей з весілля, сваха через Антона передала список речей, які вони дарували Каті, в тому числі, вартість всього золота і шуби.

***

Зараз Антонові три рочки. Малюк росте дуже кмітливий і веселий, на радість мамі і родині. Хворіє, певна річ, як і всі діти, але міцний і витривалий.

“Треба виходити на роботу, скільки можна сидіти на шиї у мами? Літом – диплом, потім – малого в садок, самій - в люди, на квартиру, на роботу”, - думала Катерина, молода мама, молода 22-річна жінка, з невтішним минулим, великим, не по роках, життєвим досвідом, знедолена й вистраждана вдача якої все одно не змогла не принизити Катеринку, ні зламати, ні розізлити на весь світ.

“Що хотіла – те й отримала. На помилках вчаться, чи не так?”