ЄБ-2007: Європа здебілізувалася – навіщо вона нам?!

З 24 фіналістів щойно відгуділого "Євробачення-2007" лише співці з Боснії і Герцеговини, Словенії, Сербії та Болгарії повністю співали своїми мовами. Представники Вірменії, Німеччини, Франції, Македонії, Іспанії виспівали частину пісні своїм говором, а частину англійською. Клоуни з Румунії та України кривлялися на мішанках відповідно з 6 і 4 мов. Окремішньо стоять латвійці, які взагалі заспівали італійською. Усі решта, дотримуючись гасла про культурне розмаїття Европи як її святої цінності, блеяли англійською.

Видео дня

З 18 півфіналістів, котрі так і не потрапили у завершальний змаг (всього у півфіналі було 28 учасників), повністю рідномовними виявилися ще Чорногорці і Чехи.

Прикметно, що з року в рік вихідці з колишньої Юґославії переважно тримаються своєї звичаєвості і вперто готують пісні рідними мовами. Видно, за часів СФРЮ все ж таки національний дух в них гартувався добряче. Видко, недарма цей стрижень мовної слов’янщини посеред Европи став комусь поперек горла, через що країну плавно підштовхнули до міжусобної різні.

Оце билися «юґи» між собою, стрілялися, а тепер що? А тепер голосують за «своїх». 12 балів Марія Шеріфовіч (Marija Šerifović) отримала від Боснії і Герцеговини, але це ще можна списати на численних сербів із Српскої Крáїни, котра входить у це тимчасове державне утворення. Але до Хорватії, яка запекло воювала із Сербією і зараз, по-суті, є однонаціональною державою, такий підхід застосовувати годі. Позатим, 12-ка для Марії є. Від Колишньої Юґославської Республіки Македонії – та сама кількість балів. Чорногорія, котра відділилася від Сербії нещодавно, теж не поскупилася на найвищу оцінку. Воно й зрозуміло: більшість чорногорців вважає себе таки сербами. Словенія від’єдналася від СФРЮ тихо, за тиждень, тож образ великих на бувшу умовну метрополію не тримає, а відтак відміряла 12 очок.

Найвищу оцінку від Угорщини можна віднести на добросусідство; 12 балів від Австрії – це як історична пам’ять про фактично найбільше слов’янське об’єднання усіх часів в центрі Европи – Австро-Угорщину. «Дванадцять» від Швейцарії – мабуть таки дійсно їхнім горянам пісня сподобалася; а ось найвищий бал від самої Фінляндії, де начебто геть усі шаленіли від нашої Сердючки, трохи притлумили нав’язуваний телеміф, мовляв, в країні «нокії» таки всі з’їхали з глузду.

Ті, хто ставив на викличний образ Сердючки подібно до минулорічного переможця гурту Лорді, сплутали божий дар з яєчнею. Річ в тім, що на «важких» підмостках подібне вбрання є справою буденною, тягнеться від 1980-х років, а тому шанувальників рок-музики жодним чином не подивувало: ще й не таке бачили. Правда, звідки ж про це знати споживачам попсні? ;)) Дивакуватим могло бути хіба те, що рок-рій взагалі взяв участь в "Євробаченні", але це вже зовсім інша балачка.

Голосування на "Євробаченні" не за добру пісню, а саме «за доброго сусіда» в останні роки чітко простежується і притаманне не лише країнам колишньої Юґославії, воно стосується практично всіх: варто тільки уважно вгледітися в підсумкову табличку конкурсу. Взяти хоча б ту саму Швецію. За її виконавця взагалі проголосувало йно’ шість країн, і крім «двієчки» від Андорри та «сімки» від Великобританії решта оцінок виставили Данія (12), Фінляндія (8), Ісландія (10) і Норвегія (12) – по суті, володіння Шведської корони за кращих часів :))

Звісно, треба враховувати поправку на вітер. Скажімо, Сердючка. Звідки вона натягла найбільше балів? 12-ку дала Андорра – там наша доморощена «еліта» постійно перебуває на відпочинку. «Десяточки» поставили стратегічні союзники: Білорусь, Грузія та Ізраїль. По «вісімці» надійшло з Естонії, Ірландії, Литви, Росії та Великобританії. Найвищий бал дала Чехія, Польща, Португалія та Латвія. Ну з Росією, Білоруссю, Грузією та Ізраїлем ясно: ті сусіди; тих ми виручили зі збутом вин та «Боржомі»; а там просто своїх багато. З країнами Балтики теж питань нема: в них є хай нечисленні, але дієві українські громади. А що решта? А в решта краях Українці на заробітках. І тут вкрадається підступна думка: може воно і добре, що наші заробітчани з таким високим культурним рівнем сидять там, а не тут? Може, най і не повертаються? Цур-цур тобі, пек! То мара якась взяла – геть ці думки дурні з голови! ;))

Аби це не скидалося на сон рябої кобили, відразу зауважу: не тільки наших заробітчан пробиває на ностальгію за такою «рідною» Сердючкою (воно й звісно: осягнути, скажімо, Катю Чіллі чи Дримбу Да Дзиґу не кожному до снаги – зарозумно!)

Турецький співун, котрий посів четверту сходинку, найвищі оцінки отримав з Німеччини, Франції, Бельгії та Великої Британії – країн, знаних своїми численними переселенцями з Туреччини. Враження таке, що усім легалам і нелегалам направду нема чим зайнятися, окрім як голосувати на "Євробаченні".

Проте, з іншого боку, ніц дивного. Десь так все і задумувалося. На світанку 1950-х років цей співочий змаг зародився в купці начитаних голів як спільне телевізійне дійство, покликане згуртувати країни повоєнної Европи, які кілька літ перед тим гамселили одна одну (і скажіть після цього, що масонів нема! :)) Нинішнім 16-літнім варто нагадати, що тоді й звичайне телебачення тільки-но спиналося на ноги, а про звичні сьогодні супутникову тарелю, стільниковий зв’язок та Мережжя й мови не було.

Правила конкурсу час від часу злегка змінювалися, але головна мета залишалася непорушною: приворожити евро-обивателя до «ящика з ріжками» і манливою картинкою на рівні підсвідомості підсовувати йому затійку про «жвачку, джинси, дружбу», себто про єдиний Вавилон новітнього типу. Як бачимо з плином літ, «ідея спрацювала»*), до того ж на відмінно, і ба! продовжує свою підривну справу успішно й далі. Вибачте, але якщо такі постійні учасники конкурсу, як Туреччина та Ізраїль – Європа, тоді я – щонайменше Летючий Голландець!

З плином тих самих літ до політичного контесту**) додалася ще й складова зиску: а дійсно, чом би тому ж таки обивателю не всучувати наші затійки за його ж, обивателя, грошики? Повний «хозрасчëт»***) та самоокупність! І тоді включили шоу-биз. Тож сьогодні "Євробачення" є такою собі культурно-масовою двозадою потворою, одна половина якої сидить на касі, а інша виконує обов’язки комісара культури. Щоправда, комісар той тепер не «большевицький», а «євро». Тож лохотрон працює справно, копійка си колотить, а нації відволікаються від питань насущних в єдиному пориві. Євростандарт в дії.

А як же співи-гуди, запитаєте ви, адже навіть сама назва конкурсу промовляє, що Евробачення є насамперед співочим змагом, власне «сонґ контест»? Далебі, це лиш лискуча обгортка, приманка для «непосвячених». В серйозних співознавчих колах вам будь-хто скаже, що "Євробачення" до музики не має жодного відношення і на її розвій жодним чином не впливає. Але нарід здебільшого цього не знає. Серед них й ремісники-піснярі: вони теж звичайні люди і сприймають цей конкурс за чисту монету. Тому трапляється так, що час від часу на "Євробачення" залітають вправні й справжні музИки. Найближчий до нас приклад – молдовська ватага Здоб ші Здуб (Zdob şi Zdub), котра брала участь в "Євробаченні-2005" у Києві. Тоді хлопаки посіли непримітне сьоме місце: старим ситим бюрґерам молдовське рок-народництво виявилося до пердели, а в новопосталих еврочленів дещо інші цінності в життю.

В цьогорічному дійстві теж зблиснула одна яскравість: «Панянка в Червоному», грузинська співунка, близнючка за гороскопом – Софо Халваші (სოფო ხალვაში). Вона представила міцнющий доробок, який розкусити пересічному глядачеві ось так з льоту не під силу. Що ж, для Євровидища це звична картина, коли справжні обдарованості та розумнички залишаються непоміченими. Впевнений, що Софо проб’ється і про себе ще заявить, але станеться то завдяки вже іншим чинникам.

Що потішило на "Євробаченні-2007"? Втішило те, що розкраяна Юґославія зло пожартувала: якщо раніше від цієї країни був би один голос, то тепер кожна з колишніх республік та автономних областей дає свою окрему оцінку, але ж голосують-то все’дно «за своїх» (див. вище). Прийом нагадує той, коли за часів СССР Українська Радянська Соціялістична Республіка була окремою учасницею ООН, буцім як повноцінна держава, а відтак Союз мав одним голосом більше, ніж мав би мати за статутом.

Потішило й те, що завдяки узгодженим діям уламків колишньої СФРЮ, а також за підтримки не зґлобалізованого до кінця глядача з інших країн, перевагу отримала не божевільня, а все ж таки Пісня (най навіть мені особисто вона і не дуже подобається, але це вже справа смаку) – твору, який добре виспіваний, та ще й рідною для виконавців мовою. Як показує життя, звабливе личко, усілякі цицьки-пицьки, усі ті картаті співаючі труси та стрибаючі ліфчики – не підстава, аби мати право ректи себе Співцем.

Порадувало й те, що розбився ще один усталений міф, на який наче наївне теля ведеться низка вітчизняних піснярів: мовляв, англійська мова є ключем успіху до всіх евровікон, евродверей, евросердець та евровух. Виявилося, що це не більше, ніж самозаспокійлива байка для осіб з комплексом меншовартости.

Втішило і те, що Сердючка лиш друга чи то пак тільки другий, чи точніше йно’ друге – даруйте, але зі статевою приналежністю цієї кабаре-одиниці сам біс роги вломить.

Що розчарувало на "Євробаченні -2007"? Розчарувало те, що Сердючка АЖ друга! Якби Сердючка таки перемогла, то Європа взайве довела б, що вона дебілізується остаточно. Тоді навіщо нам туди, нащо нам така Європа? Цього року Старий Світ ще якось вхопився за край урвища. Але не міцно.

Примітки:

*) натяк на вислів Л. Кучми, який свого часу сказав, мовляв, в Україні «національна ідея не спрацювала».

**) Тут – гра слів: контекст і contest з повного заголовку конкурсу «Eurovision Song Contest».

***) Хозрасчëт – термін, введений в обіг за часів Пєрєстройкі у другій половині 1980-х для позначення перших підприємств, що переходили від т.зв. планової господарки до т.зв. ринкової.