На порядку денному – Український рейх?

На порядку денному – Український рейх?

10 травня Партія регіонів знову порадувала український народ. Цього разу – заявою, в якій ( https://www.obozrevatel.com/news/2007/5/10/169964.htm) була охарактеризована політична ситуація в країні й окреслені позиція партії з головних питань соціально-політичного й економічного життя Слід визнати: заява написана натхненно, це майже поетичний твір, до висот стилістики якого навряд чи здатна піднестися опозиція. А ще цей визначний твір дуже нагадує щось із не такого вже й давнього минулого...

Видео дня

Політична криза – та реальність, яку ми не обирали, але з якою змушені рахуватися заради громадянського спокою і миру. Партія регіонів неодноразово простягала руку для діалогу з нашими політичними опонентами, однак наша рука постійно зависала в повітрі. Ми доклали максимум зусиль, але не змогли зробити наших політичних опонентів розумнішими та відповідальнішими. Опонентам не потрібний був мир і діалог, вони налаштовані на ультиматуми і війну. Опозиція вважає ж інакше, їй потрібна війна до останнього, вона не чує інших думок і точок зору, ніж свою власну.

Як завжди, ми намагалися мирним шляхом добитися перегляду, зміни цього нестерпного становища. Це – брехня, коли у світі говорять, що ми хочемо домогтися змін силою... За своєю власною ініціативою я неодноразово пропонував переглянути ці нестерпні умови. Всі ці пропозиції, як ви знаєте, були відхилені – пропозиції про обмеження озброєнь, і, якщо потрібно, роззброєння, пропозиції про обмеження військового виробництва, пропозиції про заборону деяких видів сучасного озброєння... Ви знаєте про наші нескінченні спроби, які ми робили для мирного врегулювання питань...”

Перший абзац тут – із заяви Партії регіонів. Другий – із промови Адольфа Гітлера від 1 вересня 1939 року.

Когось шокує таке порівняння? Ви вважаєте нацистів уособленням чогось демонічного, а “регіоналів” – звичайними собі людьми, хіба що, можливо, з якоюсь мухою в голові? Якби ж то все так було просто; думаєте, як починаються тоталітарні режими? Як буденність, часом поєднана з якимись екстраординарними подіями і боротьбою з різного роду “деструктивними силами”, яка “заважає працювати справжнім професіоналам”. І, до речі, нацисти таки дбали про істинних арійців: 1933 року Гітлер прийняв Німеччину, у якій для 40% сімей головним джерелом доходів була допомога з безробіття; 1936 року число безробітних (і то тимчасових) скоротилося до 1%. А рівень життя середнього німця став вищим за рівень життя середнього француза, британця чи шведа. Тільки от проблема: всі ці досягнення, весь цей добробут німецька нація одержала в обмін на свободу.

Спробуйте, знайдіть ключове для справжньої, а не декларативної демократії (Гітлер теж багато говорив про “трудову демократію”) слово “свобода” в заяві Партії регіонів....

Нам потрібна велика країна, а не великі потрясіння!... Ми думаємо про країну і людей, прагнемо забезпечити цивілізоване прозоре волевиявлення наших громадян, підготувати для цього усю необхідну нормативно-правову базу, повернути країну у правове поле.

Переважну більшість, яка тільки можлива за народоправства, ми одержали й 10 квітня. Народ визнав і підтвердив, що він бачить у новому політичному керівництві систему, яка сповнена бажання і готовності бути корисною народу і не тільки звільнити й возвеличити його, а й привести до економічного добробуту”.

Знов-таки, перший абзац із заяви Партії регіонів, другий – із промови Гітлера на з‘їзді НСДАП у вересні 1938 року.

Утім, заява “регіоналів” має ще одне джерело. Точніше, одна фраза з цієї заяви: “Нам потрібна велика країна, а не великі потрясіння!” Це – ледь перефразована заява прем‘єра Російської імперії Петра Столипіна у Державній Думі: "Вам, господа, нужны великие потрясения, нам нужна великая Россия". Нагадаю, що саме за ініціативою Столипіна у червні 1907 була розігнана Державна Дума Росії, обмежені права представницької влади й ухвалений антидемократичний виборчий закон. Тобто прем‘єр Столипін був переконаним противником парламентаризму, а на додачу – ще й творцем військово-польових судів, котрі розгорнули терор проти опозиційних політичних сил. Ну, і для повного “букету” його заслуг назвемо ще й запеклу українофобію цього історичного персонажу. Гідний взірець для наслідування, звичайно ж. І, до речі, про “велику державу” Адольф Алоїзович теж дуже любив говорити, у кожній промові чи заяві...

Ну, а так тоталітарні політики словесно розправляються зі своїми противниками:

Вони – поспішають та нервують... Вони – знають, що програють, тому діють поза Законом... Вони – за безлад та беззаконня.... Зараз у опозиції немає ніяких шансів виграти законно!.. Усі провокаційні заяви опозиції з приводу блокування переговорного процесу Коаліцією – чергова фальш та маніпуляція. Істерика, невиваженість та нетерплячка, нескінченний потік ультиматумів та вимог, жага швидких, але неякісних рішень із боку так званих опозиціонерів – ось основні причини того, що переговори тривають. Реальних дій від своїх опонентів ми не бачимо.

Наші вороги абсолютно тупі, якщо вони вважають, що можуть сокрушити Німеччину...

Вони твердять, що знають, як чудово керувати, і у них одні спільні думки на гадці – грабувати; незалежно від того, де ці думки, під марксистською кепкою чи під капіталістичним циліндром. Ні, друзі мої, вони не знають, як керувати. Вони вміють тільки поневолювати народи і прирікати їх на злидні заради власної вигоди...Ви пам‘ятаєте, мої старі товариші по зброї, як часто, таким же чином, я протягував руку дружби своїм внутрішнім ворогам. Як довго я улещував їх. Яку біль вони мені причиняли. Що я тільки не робив, щоб добитися розумного взаєморозуміння!... Наше єдине завдання полягатиме в тому, щоб заслужити перемогу”.

Знов-таки, перший абзац – із заяви Партії регіонів, другий – з промови Гітлера від 8 листопада 1942 року (я навмисно беру фрагменти з різних промов фюрера, щоб не подумали, наче збіг стилістики спічрайтерів “регіоналів” із нацистською – це якась випадковість). І от питання: чи спонтанний цей збіг чи свідомий? Чи вся справа полягає в тоталітарних схемах мислення і мовлення, які спільні для всіх політичних ідеологів певного спрямування, в якій би країні вони не жили, чи у свідомому запозиченні вдалих зразків впливу на юрбу? Вирішуйте, втім, самі.

І не забудьте при цьому, що закінчується заява Партії регіонів сакраментальними словами:

Одна країна, один народ!"

Чого не вистачає у цьому гаслі? Правильно, “один фюрер”. І, схоже, ми навіть знаємо прізвище цього кандидата в українські фюрери. Тим більше, що Адольф Гітлер здобув відповідну посаду, за півтора роки перед тим ставши прем‘єр-міністром Німеччини...

Сергій Грабовський, кандидат філософських наук,член Асоціації українських письменників