Коли ми бачимо в новинах, що "інфляція знижується", "ціни стабілізуються", а "пік подорожчання вже позаду", а потім приходимо в супермаркет і бачимо зростання цін, то виникає когнітивний дисонанс. Одразу з’являється думка: "де ж обіцяне зниження?".  

Видео дня

Давайте розбиратися.

Що таке інфляція?

Люди часто плутають "інфляцію" (швидкість зростання) із самими "цінами" (кінцевим результатом). Тож, коли ви читаєте в заголовку "інфляція знизилася до 7,4% у січні", то це може звучати так: "ціни впали на 7,4%". Але насправді це означає лише одне: ціни на 7,4% вищі, ніж торік (у січні-2025), просто темпи росту нижчі, ніж раніше. Вони не поїхали назад, просто скинули швидкість.

Варто одразу зауважити непопулярну річ: саме по собі зростання цін є майже неминучим для існування здорової економіки. Але важливо, щоб темпи такого зростання були помірними і прогнозованими, щоб зарплати, пенсії та довгострокові бізнес-контракти встигали адаптуватися до нової ринкової реальності.

Багатьом здається, що цінова стабільність – це, коли ціни взагалі не змінюються або ще краще – знижуються (дефляція). Але, якби ми опинилися у світі, де все постійно дешевшає, приваблива картинка швидко перетворилася б на жах. 

Поставте себе на місце споживача: ви знаєте, що через місяць омріяний холодильник коштуватиме дешевше, ніж сьогодні, тож, ймовірно, відкладете покупку на потім. Коли так чинять мільйони людей, продажі падають.

А тепер погляньте на це очима підприємця. Ви вже виплатили зарплати і закупили сировину за сьогоднішніми цінами, а продавати готовий товар доведеться через місяць уже за новими, нижчими. Бізнес починає працювати в мінус. Щоб не збанкрутувати, підприємець змушений скорочувати штат або урізати зарплати. Виходить замкнене коло: люди менше купують, а бізнес згортає діяльність. У результаті економіка сповільнюється або взагалі поринає у кризу.

Саме тому помірна інфляція є необхідним "мастилом" та стимулом для руху економіки вперед. Світовий консенсус, підтверджений практикою Федеральної резервної системи США та Європейського центрального банку, свідчить: для розвинених країн "здоровою" є інфляція на рівні 2% на рік. 

Для країн, що розвиваються, таких як Україна, цей оптимум дещо вищий: Національний банк, наприклад, визначив своєю інфляційною ціллю 5%. Така помірна інфляція не гальмує економіку, але і не створює загроз швидкого знецінення заощаджень і втрати довіри до національної валюти.

Тож, коли хтось ностальгує за "хлібом по 5 гривень", то варто пам’ятати і про зворотний бік медалі. Повернення таких цін для виробників можливе лише за умови повернення зарплат до тогочасного рівня. Навряд чи це саме той сценарій, про який багато хто мріє.

Хто і як рахує інфляцію?

Існує міф, ніби Нацбанк чи Кабмін самі собі "малюють" статистику, як той студент, який в останню ніч перед сесією підганяє результати лабораторки під правильну відповідь. Але реальність значно складніша.

В Україні застосовується практика, стандартна для більшості країн світу: безпосередньо відповідальний за приведення інфляції до цілі не складає її статистику. Національний банк має чіткий мандат – забезпечення цінової стабільності. А рахує інфляцію інша структура – Державна служба статистики України. 

Держстат розраховує інфляцію за міжнародними стандартами. Це не просто формальність – якість нашої статистики та підходи до розрахунків регулярно оцінюють міжнародні партнери. 

Зокрема, МВФ проводить для України спеціалізовані технічні місії щодо індексу споживчих цін. Свіжий приклад – звіт місії (Report on Consumer Price Index Mission) у 2024 році, де експерти МВФ були активно залучені в процеси розрахунків та допомагали із удосконаленням джерел даних.

У точності оцінок зацікавлений і сам Нацбанк. Для цього в НБУ налагоджено власний незалежний моніторинг за допомогою вебскрепінгу (щоденного збору цін із сайтів супермаркетів). Інфляція, розрахована на основі цих даних, підтверджує офіційну статистику.

В умовах такого перехресного контролю підтасувати масив даних із сотень тисяч цін під пильним оком українських та міжнародних експертів – задача з розряду фантастики. Це все одно, що намагатися непомітно змінити рахунок на табло під час фіналу Ліги чемпіонів.

Чому статистика не збігається з відчуттями? 

Офіційний індекс інфляції – це спроба описати складну, динамічну економічну систему одним-єдиним числом.

Для розрахунку використовується так званий споживчий набір товарів-представників. Тут критично важливо не плутати його з офіційним "споживчим кошиком", який затверджує Кабмін для розрахунку прожиткового мінімуму. Це принципово різні речі.

"Споживчий кошик" – це соціальний стандарт, який визначає, скільки мінімально треба людині, щоб вижити. Його використовують для розрахунку прожиткового мінімуму та "мінімалки".  

"Споживчий набір" для інфляції формується Держстатом не за ухваленими нормативами, а на основі фактичного споживання населення, що використовується в системі національних рахунків під час складання статистики ВВП. Це реальна статистика того, на що українці фактично витрачали гроші в масштабах усієї країни. 

Сюди входить багато чого (наразі це 335 позицій): від яєць і бензину до мобільного зв’язку та оренди житла. Водночас товари, які хоча й представлені на ринку, але мають мізерну частку в загальних витратах населення (наприклад, елітні годинники чи делікатеси), не включаються до набору. 

Тобто офіційний показник – це результат математичного усереднення динаміки цін на цей величезний масив із 335 товарів і послуг. Це класична "середня температура по лікарні". Вона необхідна для оцінки здоров’я всієї економіки, бо враховує все одразу: і те, що стрімко дорожчає, і те, що дешевшає, і те, що роками не змінюється в ціні. 

Але жодна людина не купує цей усереднений набір повністю. Складно уявити людину, яка одночасно купує всі види м’яса та сиру, заливає в бак і бензин А-95, і дизель, і газ, водночас регулярно оплачує проїзд у приміському автобусі. Саме тому виникає неминуча розбіжність.

Розрив між офіційними даними та вашим особистим сприйняттям виникає переважно з двох причин.

Перша – психологія сприйняття (частота покупок). Ми майже щодня купуємо їжу, але лише раз на кілька років купуємо меблі чи техніку. Людський мозок влаштований так, що фіксує насамперед зміни цін на ті товари, які бачить постійно. 

Якщо яйця подорожчали, ви отримуєте цей негативний сигнал по кілька разів на тиждень і проєктуєте його на всю економіку. Водночас завдяки курсовій стійкості велика група товарів (одяг, взуття, гаджети) за рік майже не змінилася в ціні. Ці "тихі" товари тягнуть загальний показник інфляції вниз. Але наш мозок ігнорує цю стабільність. 

До того ж люди схильні набагато частіше помічати негатив, ніж позитив. Ми виходимо з продуктового магазину, думаючи про дорогі огірки та помідори, водночас, виходячи з магазину електроніки, ми майже ніколи не думаємо: "Вау, телевізори не подорожчали, як чудово!". 

Для цього феномену навіть є спеціальний термін – perceived inflation (сприймана інфляція). Дослідження по всьому світу, включно з Україною, показують, що споживачі дуже часто оцінюють інфляцію вище, ніж вона є насправді.

Друга причина – різна структура витрат. У кожного з нас – власний унікальний споживчий набір, який залежить від віку, доходів і навіть життєвих обставин. Якщо ви затіяли ремонт, ваша особиста інфляція тепер залежатиме від цін на цемент та плитку, про які більшість людей просто не замислюються. Якщо ви звикли щоранку їсти авокадо, різкий стрибок ціни на цей імпортний продукт боляче вдарить по вашому бюджету. Але, оскільки в масштабах усієї країни частка витрат на авокадо надто мала, то цей товар навіть не входить до офіційного споживчого набору. 

Візьмемо, наприклад, багатодітну родину, яка витрачає левову частку доходу на їжу та дитячі товари, та молодого ІТ-фахівця чи фахівчиню, які значно частіше витрачають гроші на техніку, розваги чи одяг. Ці дві категорії людей живуть у різних "інфляційних реальностях", оскільки ціни на продукти харчування зростали швидко, а на техніку та одяг – упродовж року переважно залишалися стабільними. 

Отже, чи вартує довіри офіційний звіт Держстату?

Коли ви бачите офіційний показник інфляції 7,4%, пам’ятайте: це узагальнений індикатор, який описує масштабні тенденції в економіці країни, а не калькулятор зміни ваших особистих витрат. Те, що інфляція сповільнюється, – це добрий знак. Це означає, що загальна "температура" економіки поступово нормалізується. 

Стабільно низька інфляція – це фундамент, на якому можна будувати плани. Бізнес не боїться інвестувати, банки – активніше надавати кредити. У результаті економіка зростає, а ви можете заощаджувати, знаючи, що гроші швидко не знеціняться.

Але не варто чекати, що цінники в магазинах повернуться назад: ані до рівня 2021-го, ані до 2013-го, ані тим більше до рівня 2007 року. Цього не буде, ба більше, для економіки це було б дуже шкідливо. Наша спільна мета – не повернення "хліба по 5 гривень", а ситуація, коли ваші доходи зростають швидше, ніж ціни. А це можливо лише в умовах тієї самої нудної, низької та стабільної інфляції.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZ.UA поссылке...