«Плач за втраченим Кримом». Слова Лужкова‚ музика ФСБ
Цікава закономірність: як тільки у повітрі починає пахнути новими виборами‚ Партія регіонів відразу позбувається склерозу і згадує про другу державну мову. Цього разу‚ вочевидь‚ нерви не витримали перед потужною атакою Юрія Луценка. Тривожне очікування перших пролісків і потенційної відставки уряду та розпуску парламенту перейшло в істерику і команду „фас” для провінційних дворняжок типу Нікалая Лєвчєнка. Юний Валуєв не просто виступив на захист упослідженої‚ пригнобленої і затоптаної російської мови‚ а пішов навіть далі – заперечив саме право на існування української. До такого сміливого кроку не додумувався досі ніхто з українських чиновників та політиків.
Але ж усе повинно врівноважуватися‚ правда? А тому цілком логічно‚ що солодка парочка Тарасик і Ганночка гнівно засудили цей вибрик‚ демонструючи перед нами бадьорий регіональний плюралізм. Тіпа ми тоже демократи і єдіномисліє нам чуждо. Ну-ну‚ багато ви добилися‚ так само гнівно осуджуючи Калашнікова? Про який плюралізм можна говорити‚ коли „крок вліво – кров вправо” карається кулаком в рило? Зрештою‚ це підтверджує і заява головного регіонала Львівщини О.Радзієвського: „У нас протиріч немає”.
Зате є театр і показуха. І‚ звичайно ж‚ усе йде за планом. І ми чудово розуміємо‚ що кожне „дзяв” чи „гав” регіональної шавки без височайшого соізволєнія згори неможливе. Дали команду з Києва – от Коля-сємафор і засигналив. І вибрано ж цього дегенерата не просто так‚ а саме завдяки його прізвищу. Ну‚ дійсно ж – не Іванову-Петрову-Водкіну заперечувати право на існування української мови‚ правда? Або якому-небудь‚ прости Господи‚ Джарти. Той просто взяв і обурився‚ що в Донецьку українські книжки продаються. Але це так‚ між іншим. Воно ж і російських не читає.
А ось Лєвчєнка чи то пак Левченко – це ж просто цимес. Можна тільки уявити собі‚ як перевертаються у могилах його однофамільці – мовознавці (!!!) Михайло (1830-1891)‚ Григорій (1901–1944) і Сергій (1902–1969)‚ письменник Гаврило (1879–1937‚ репресований), землеволець-народник Микита (1858-1921‚ вмер на засланні)‚ етнограф Микола (1900-1934‚ репресований)‚ маляр Петро (1856-1917)‚ літературознавець Михайло (1922–1989).
Це ж треба‚ який показний рід! Воістину: „Славних прадідів великих правнуки погані!”
фото ya2006.com.ua
Донецька міська рада пішла ще далі‚ пояснивши нам у своїй історичній заяві на адресу Тернопільської і Львівської обласних адміністрацій‚ а також на ім’я Президента‚ хто насправді переміг німецьких загарбників – росіяни. Я не буду тут обурюватися щодо українців‚ яких мобілізовано було понад сім мільйонів‚ а з них загинуло чотири‚ я тільки нагадаю деяким імбецилам‚ що у ту війну загинув також кожен четвертий білорус. Тому цікаво було б почути реакцію нашого головного білоруса‚ який нещодавно провідував могилки у Януках‚ на заяву донецьких однопартійців. Щось тут явно «не альо». Збій по фазі‚ чи що? А‚ може‚ „фас” не так зрозуміли?
Ще одна цікава фраза у тій заяві стосується західних українців‚ які через те‚ що перебували 600 років під владою поляків‚ австріяків‚ румунів‚ угорців‚ втратили рідну мову. Цікаво‚ яку ж це? Московську чи що? І при цьому донеччани не забули дорікнути‚ що західняки під час війни виявилися зрадниками.
Моя бабця казала‚ що коли хтось ідіот‚ то це надовго. Люди‚ не обтяжені інтелектом‚ не зобов’язані знати таких шокуючи для них фактів‚ як те‚ що галичан в УПА було не більше половини, а решта були українцями з території СССР‚ а також узбеками‚ кавказцями‚ євреями та іншими. А росіян в німецькій армії було більше ніж усіх совєтських колаборантів разом узятих.
А тут ще й московський гість приїхав і виконав арію „Плач за втраченим Кримом”. Слова Лужкова‚ музика ФСБ.
Мені от цікаво‚ а де наша СБУ? Чим вони там займаються? Заяви про відмирання державної мови і посягання на цілісність України – хіба це не їхня компетенція? Ні‚ я розумію‚ що опікування контрабанди м’яса з-за кордону забирає надто багато енергії і зусиль. Усе ж ночами‚ ночами доводиться працювати і фури супроводжувати. Досить лише проїхатися з Польщі в Україну‚ аби побачити‚ як ці фури увесь білий день вистоюють перед кордоном‚ чекаючи темряви‚ а потім одна за одною в’їжджають на пропускний пункт‚ де їх привітно зустрічають‚ як рідних.
Ех‚ де ж ви наші славні кагебісти‚ бійці невидимого фронту? Про яких легенди складали‚ про їхню непідкупність і чесність. О-о‚ ті вміли працювати на випередження. Ти ще тільки з кимось на кухні перекинувся слівцем‚ а вони вже викликають‚ вже мізки промивають‚ вже діло шиють. Спробував би я у ті часи заявити щось про безперспективність російської мови! Хо-хо‚ де б я опинився.
А де наші націоналісти? Де наші щирі українські лужкови-жириновські-затуліни? Чому ще ні один не поїхав на Кубань і не виконав варіацію на тему Лужкова про втрачену етнічну територію? А Зелений Клин, Білгородщина, Вороніжчина? О-о, нам теж є за чим поплакати. Було б кому.
А слабо яку-небудь шавку взяти і замочити? За гарною традицією наших дідусів з ОУН. Ну‚ хоча б для того‚ щоб засвідчити‚ що націоналісти у нас ще не перевелися.
Ну, невже івано-франківське яйце – то був наш останній патрон?
Юрій ВИННИЧУК
Читайте також: Сокол Жириновского, перепорхнувший к Януковичу