Росія хоче анексувати Придністров’я, шантажуючи Молдову

Росія хоче анексувати Придністров’я, шантажуючи Молдову

У Придністров’ї трохи не дотягли до цього показника — тут лише 97% придністровців, які брали участь у недільному референдумі, позитивно відповіли на запитання, чи підтримують вони незалежність Придністровської Молдавської республіки та її майбутнє приєднання до Російської Федерації.

Задовго до плебісциту було відомо, що волевиявлення мешканців невизнаної республіки, які вже голосували за незалежність 1991 року, не несе ніяких юридичних наслідків. До проведення цієї події, яку багато які газети охрестили «пародією на референдум», країни Заходу, ОБСЄ заявили, що не присилатимуть своїх спостерігачів і не визнають його результати. Навіть офіційний Кремль відмежувався, заявивши, що також не визнаватиме референдум.

Видео дня

Як і очікувалося, Кишинів відразу ж заявив, що не вважає за необхідне визнати результати референдуму в Придністров’ї, яке входить до складу Молдови. «Уряд Молдови бачить у даному заході лише форму торпедування переговорного процесу про мирне об’єднання молдовської держави, а також прагнення законсервувати авторитарний та кримінальний характер влади в регіоні», — говориться в спеціальній заяві молдовського уряду, оприлюдненій наступного дня після референдуму. Влада Молдови також заявила про готовність із зацікавленістю прийняти підтримку й ініціативи всього міжнародного співтовариства в реалізації конкретних ухвал, спрямованих на реінтеграцію Молдови, а також на забезпечення мешканців Придністровського регіону основоположними правами та свободами людини.

Україна приєдналася до заяви Євросоюзу, в якій зазначається, що придністровський референдум суперечить суверенітетові та територіальній цілісності Молдови. У заяві підкреслюється: «ЄС вважає, що ситуація в Придністров’ї не дозволяє здійснювати вільне волевиявлення. ЄС ще раз повторює, що не визнає ані референдуму, ані його результатів. ЄС визнає територіальну цілісність Молдови і закликає обидві сторони конфлікту повернутися за стіл переговорів у форматі «5+2» для роботи з найшвидшого врегулювання конфлікту». Свою позицію з цього питання висловив прем’єр-міністр України Віктор Янукович, який заявив, що результати референдуму не вплинуть на подальші стосунки між Україною та Молдовою.

Чинний глава ОБСЄ, міністр закордонних справ Бельгії Карел де Гюхт також заявив, що ця організація не визнає референдум у Придністров’ї, який ставить під питання територіальну цілісність Республіки Молдова. «Я глибоко стурбований тим фактом, що цей референдум створює небезпеку ще більшого ускладнення ситуації в регіоні. У зв’язку з цим я закликаю владу Придністров’я відмовитися від ідеї проведення референдумів і відновити переговорний процес», — підкреслив чинний глава ОБСЄ.

Тим часом, глава МЗС РФ Сергій Лавров вважає, що референдум у самопроголошеній Придністровській Молдовській республіці відповідав демократичним процедурам. Він закликав сторони сісти за стіл переговорів на підставі тих домовленостей, які були ними раніше досягнуто.

Спостерігачі пов’язують проведення референдуму зі зростаючим тиском у економічній сфері з боку Молдови та України в рамках зусиль ЄС щодо підвищення безпеки в регіоні. Офіційний Кишинів звинувачує Придністров’я в тому, що воно стало ареною злочинної діяльності, а деякі країни ЄС вважають, що Придністров’я являє собою загрозу регіональній безпеці. Євросоюз виділив мільйони доларів на зміцнення кордонів уздовж рубежів невизнаної республіки.

Російські ЗМІ досить відверто висловлюють свою думку з приводу зацікавленості Кремля в проведенні референдумів (один відбувся в Придністров’ї, а інший буде проведено в Південній Осетії). «Комерсант» вважає, що такі плебісцити більше потрібні Кремлеві для психологічного тиску на грузинську та молдовську владу, а Росія, схоже, не має наміру перейти від цієї гри в незалежність до більш активних реальних дій. «Ну пройде референдум, ну будуть якісь підсумки. Це ж не закон, так що нічим особливим він нікому не загрожує, — наводить газета думку заступника глави департаменту інформації та преси МЗС РФ Андрія Кузнєцова. — Ми не зобов’язані реагувати на те, що вони там приймають якусь ухвалу. Правових наслідків референдум не має». У той же час газета застерігає, що «визнавши незалежність Придністров’я та Південної Осетії, Росія візьме на себе величезні політичні та економічні зобов’язання — і здійснивши цей крок, відступити назад буде вже неможливо. Необхідно пам’ятати, що визнання двох республік на десятиріччя вперед визначить відносини Росії і з Євросоюзом, і з Закавказзям».

Навіщо влада Придністров’я раптом взялася за організацію референдуму? На думку деяких спостерігачів, референдум у Придністров’ї покликаний додати в російську колоду козир для великої гри на пострадянському просторі. У Москві, схоже, розраховують, що, періодично вкидаючи його на стіл, можна буде домогтися більшої зговірливості молдовського керівництва і в двосторонніх відносинах, і в рамках СНД.

«Комерсант» вважає, що цей козир можна буде іноді використовувати в грі з Заходом, коли там засумніваються в спроможності російських миротворців успішно вирішувати конфлікти на просторі СНД.

Директор російського Центру політичних технологій Олексій Макаркін вважає, що підсумки плебісциту не приведуть до зміни статусу Придністровської республіки. Однак думку мешканців лівобережжя Дністра буде використано місцевою владою — для збереження статус-кво регіону, а також Росією — для збереження своєї військової присутності на території Молдови.

КОМЕНТАР

Оазу НАНТОЙ , програмний директор Інституту громадської політики, Молдова:

— Я б ні в якій мірі не рекомендував уживати слово референдум для опису того, що відбувалося у неділю в Придністров’ї. Референдум у нормальному значенні слова передбачає демократичну державу і наявність вільного інформованого громадянина, який вільно висловлює свою думку. На лівому березі Дністра немає демократичної держави. МДБ перед референдумом проводило зачистку, арештовувало й било всіх, хто дозволяв собі інакомислення. На лівому березі Дністра протягом 16 років послідовно й агресивно створюється образ ворога зі всього, що пов’язано з Республікою Молдова. Останні місяці на лівобережжі Дністра проводилася агресивна кампанія з промивання мізків із тим, щоб примусити людей вийти на виборчі дільниці. У мене є дуже великі сумніви щодо активності участі населення і такого «нищівного» результату, коли навіть деякі інформаційні канали Придністров’я перед цим політичним спектаклем змушені були визнавати, що в деяких місцевостях ночами люди розклеюють листівки проти референдуму. Можна з певністю сказати, що це фальшива картина, яка не відображає реальної ситуації на лівому березі Дністра. Що стосується наслідків шостого референдуму, то можна відзначити таку специфіку. По-перше, він проводиться в новому геополітичному контексті, коли Євросоюз і США стали спостерігачами в переговорному процесі, а Україна та Молдова підписали Плани дій з Євросоюзом. По-друге, в референдумі містяться не лише питання про незалежність Придністров’я, але й подальшу геополітичну орієнтацію. Тому можна передбачити, що Росія використовуватиме цей референдум як інструмент шантажу щодо Республіки Молдова і в той же час як демагогічний аргумент у стосунках зі США та ЄС. Росія з одного боку ставитиме Молдові ультиматум, щоб вона підписала якийсь документ на кшталт меморандуму Козака про конфедеративні відносини між Придністров’ям і Молдовою. А з іншого боку, Москва проводитиме ще більш агресивну повзучу експансію, анексію Придністров’я на додачу до тієї нелегальної приватизації, яка відбувається в невизнаній республіці. І все це відбувається в ситуації, коли молдовська держава хронічно нездатна захистити свої інтереси.

Росії не потрібно визнавати референдум. За деякими непрямими ознаками можна судити, що Кремль дещо пригальмував активність після того, як Євросоюз і США зайняли досить жорстку позицію і заявили, що вони зажадають від Росії виразного ставлення до цього псевдореферендуму. Але Москва не гратиметься з визнанням референдуму, а буде фактично анексувати Придністров’я, шантажуючи цим псевдореферендумом Молдову і нав’язуючи їй якийсь документ типу меморандуму Козака.

Росія плює на міжнародне право, на власні підписи під міждержавним договором між Молдовою та Росією, підписаним 18 листопада 2002 року, на власні зобов’язання на саміті ОБСЄ в Стамбулі 1999 року.

Що очікує Кишинів від Києва? Україна підписала План дій із ЄС, де є визначені зобов’язання Києва щодо контролю молдовсько-українського кордону. Тому, мабуть, було б коректно, щоб українська держава не відмовлялася від своїх зобов’язань перед Євросоюзом і перед Молдовою, і митний режим при сприянні місії Євросоюзу з надання підтримки на молдовсько-українському кордоні продовжував функціонувати незалежно від політичних спектаклів за назвою «референдум».

Придністровська проблема створила багато питань протягом 15 років у взаємовідносинах Молдови та України. І звичайно, у відсутності позитивного досвіду існує побоювання такого роду, що новий уряд спробує, якщо не демонстративно відмовитися, то якось розмити ці зобов’язання та угоди. Для нас послужила тривожним дзвінком ситуація із залізничним сполученням, коли залізничні состави пішли через Придністров’я і сплата стала відбуватися в Придністров’ї.

Щоправда, я ніколи не вважав, що придністровську проблему Молдова повинна вирішувати чужими руками. Мені здається, що такий крок, як запровадження 3 березня митного режиму на молдовсько-українському кордоні міг би бути значно більш ефективним, якби він був елементом спільної стратегії Молдови та України. Але цієї спільної стратегії, особливо з молдовської подачі поки що не існує. Тому цей крок залишився одним лише кроком, а руху немає.

Що стосується ролі ЄС, то я вважаю, що методи тиску Євросоюзу на Придністров’я досить обмежені в ситуації, коли Росія демонстративно підтримує Придністров’я. Євросоюз зробив досить багато, коли 27 лютого 2003 року запровадив спільно зі США заборону на переміщення групи осіб своєю територією. Окрім того, Брюссель сприяв тому, щоб митний режим на молдовсько-українському кордоні і місія з надання допомоги та підтримки на кордоні стала функціонувати.

Молдова могла б розраховувати на велику підтримку ззовні, в тому числі і з боку України, якби існувала національна стратегія з об’єднання країни, розроблена молдовським суспільством і в якій існували б конкретні зобов’язання молдовської сторони з реалізації цієї стратегії, після реалізації яких ми б мали моральне право апелювати до своїх друзів у ЄС і в Україні. Наразі цього немає. І це питання до Володимира Вороніна і до правлячої комуністичної партії. Громадські організації пропонували свої варіанти. Наприклад, стратегію трьох «Д» було представлено у Вашингтоні та Брюсселі, але вона повисла в повітрі у Кишиневі. Є тристоронній молдово-україно-румунський план із вирішення придністровського конфлікту на основі спільного підходу і взаємних зобов’язань. Але знову ж таки ми свою справу робимо, але ми не можемо нав’язувати свої ідеї.

"ДЕНЬ",  №158, середа, 20 вересня 2006