«Наша Україна» на прем’єрське крісло готує Порошенка?

«Наша Україна» на прем’єрське крісло готує Порошенка?

Характеризуючи нинішню виборчу кампанію, більшість експертів і політологів зійшлися на одній спільній позиції – ці вибори після конституційної реформи є, по суті, всенародними виборами прем’єр-міністра України.

Не є таємницею також і те, що за цю посаду борються три політичні сили – Партія регіонів, Блок Юлії Тимошенко та «Наша Україна». Якщо БЮТ не став гратися з народом і одразу заявив, що її кандидатом на посаду прем’єра у разі перемоги буде Юлія Тимошенко, то Партія регіонів з «Нашою Україною» чітко щодо цього не визначились.

Публічну невизначеність Партії регіонів можна пояснити наявністю формального та реального лідера цієї політичної сили. Так, формальний лідер Віктор Янукович, який вже «заплямував» свою біографію поразкою на минулих виборах, зараз відіграє роль «хлопчика для биття». А за сьомим, щасливим, номером «схований» реальний лідер Партії регіонів – Рінат Ахметов. Ідучи до Верховної Ради у першій десятці ПР, один з найбагатших людей Європи залишається начебто поза увагою та критикою спільноти. Але в той же час Рінат Леонідович має потужний фінансовий і моральний вплив на Партію регіонів і її формального лідера, який завжди був лише дрібним посланцем донецької еліти.

Видео дня

З кандидатом на посаду прем’єра від «Нашої України» ситуація складається дещо складніше. Попри зручну фігуру Юрія Єханурова, в «Нашій Україні» ще кілька кандидатур почали претендувати на прем’єрське крісло. На користь цього свідчить, до речі, і остання «газова історія», відповідальність за яку взяв на себе (або дозволив її на себе покласти) нинішній прем’єр. А оскільки після виборів ситуація з газом може змінитися досить-таки радикально, то «НУ» вже зараз готує Єханурову наступника.

Серед таких найвірогідніших кандидатів – екс-віце-прем’єр з адміністративно-територіальної реформи Роман Безсмертний, колишній перший віце-прем’єр Анатолій Кінах і екс-секретар РНБО Петро Порошенко. З цих трьох кандидатур – найбільш подібним до зручного та мирного Єханурова є Анатолій Кирилович Кінах. Недарма він посів друге місце у списку Блоку «Наша Україна» до Верховної Ради. Але на прем’єра його навряд чи будуть висувати – має іншу партійність (ПППУ), перед виборами засвітився в конфлікті з аеропортом «Бориспіль», та і на виборах до Київради його політична сила підтримує «Європейську столицю», а не команду «НУ».

Роман Безсмертний попри свою начебто керівну посаду голови виборчого штабу та політради «НУ», все-таки залишається особою другого плану, якій більше підходить канцелярська робота, наприклад, в Секретаріаті Президента.

А от останній кандидат на місце Єханурова – Петро Олексійович – має всі для цього шанси, і, мабуть, саме тому досить активно почав діяти напередодні виборів. Крім відчутної фінансової допомоги «НУ» (за словами Порошенка, він у виборчу кампанію цієї партії перерахував вже більше 4 мільйонів гривень), він є дуже впливовим членом політради «Нашої України», який часто приймає остаточні рішення. Потім він же їх оприлюднює і пояснює позицію «НУ».

На теледебати з Партією регіонів також іде Порошенко. Він же виступає від «Нашої України» і в інших політичних телепрограмах: «Свобода слова з Савіком Шустером», «Подробно с Дмитрием Киселевым» тощо. Саме Порошенко більше за всіх коментує хід виборчої кампанії та критикує своїх опонентів на виборах. Часто його заяви з’являються в ефірі «1+1», але це легко пояснюється тим, що генеральним продюсером цього каналу є 4-й номер «Нашої України» Ольга Герасим’юк. Про рідний «5 канал» мову взагалі заводити не варто.

Днями «вистрелив» ще один піар-хід на користь Петра Порошенка – політтехнолог Сергій Гайдай, який сам зізнався, що належить до членів «команди Порошенка». Пан Гайдай в своєму інтерв’ю «Українській правді» не сказав жодного критичного слова в бік Петра Олексійовича. Натомість наголосив, що «у нього рідкісні для українського політика мізки і відмінні вольові якості. Я відверто вважаю, що за своїм потенціалом Петро Олексійович цілком тягне на посаду президента країни. Більше того… приписувати йому відсутність моральності - несправедливо. Етичних принципів у Порошенка значно більше, ніж у більшості українських політиків».

Крім моральної краси несправедливо звинуваченого в корупції екс-секретаря РНБО, Сергій Гайдай висловлює ще одну цікаву думку про те, що керувати прагматичними людьми середнього класу має саме Петро Порошенко. На запитання журналіста, хіба не Ющенко зараз очолює цих людей, політтехнолог відповів, що «навряд чи Ющенко - їхній лідер. Лідером може бути людина, яка народжує сенси, цікаві для таких людей. Людина, яка постійно дає їм їжу для роздумів. Ющенко, на жаль, цього не робить».

Дійсно, Петро Порошенко дає немало «їжі» для роздумів українському народу, який пам’ятає його ще з часів зародження кучмізму. Тоді його називали креатурою Миколи Азарова. Йому досі дорікають недоведеною причетністю до «справи Гонгадзе», розмовами з Кучмою про особисте життя Ющенка, зафіксованими на плівках Мельниченка.

Абсолютно достовірними фактами його біографії є членство в політбюро СДПУ (о) (з жовтня 1998р. до лютого 2000р.), потім – головування в Партії солідарності України (з липня по листопад 2000 р.), як співголовування в Партії регіонального відродження "Трудова солідарність України" (з листопада 2000 р. до 2001р.), посада заступника голови Партії регіонів України (з березня по листопад 2001р.). Пройшовши всі ці етапи політичного становлення, Петро Олексійович швидко став вірним соратником Віктора Ющенка, згодом – кумом, а ще трохи потому – секретарем РНБО і, за сумісництвом, - народним депутатом. До речі, не забулися і його намагання оскаржити «заради справедливості» рішення Верховної Ради, яка через півроку сумісництва сама спробувала позбавити його депутатських повноважень.

Активність та наполегливість Порошенка була відзначена на вищому владному Олімпі. З рук Леоніда Кучми Петро Олексійович отримав два ордени «За заслуги» - ІІІ та ІІ ступенів. Очевидно, ці заслуги були видатними, адже тодішній гарант навіть порушив власний указ, згідно з яким нагородження здійснюється послідовно (як правило, не раніше ніж через три роки після ордену попереднього ступеня). Водночас свій другий орден Порошенко обмивав восени 1999 року. А це - навіть менше, ніж через рік після присвоєння попереднього ордену, врученого йому взимку 1998 року.

Але яким би не було минуле – хочеться хоч трохи зазирнути в майбутнє. А воно, зізнаємося, доволі примарне. Адже на минулих виборах народ робив вибір усвідомлено і чекав від нього результатів. Виборці знали, за кого вони голосують, вони вибирали конкретних кандидатів з їхніми програмами. Натомість сьогодні далеко не всі претенденти оприлюднили, хто претендує на ключові державні посади і які програми збирається виконувати. А кота в мішку на цих виборах «купляти» вже не хочеться…