Увага, розшукується опозиція! До „жуліків та бандитів – прохання не турбувати”

Президент Ющенко, заявивши нещодавно що "жулікам і бандитам нема чого робити в політиці", констатував факт – в Україні лишаються примарними перспективи оформлення опозиції. Бо саме у номінації "жуліків і бандитів" української політики конкуренція занадто велика.

Опозицією не є „уламки корабельної катастрофи” режиму Кучми в особі „регіонів”, СДПУ(о), „трудовиків” тощо. Уламки корабельної катастрофи за означенням не можуть бути менш гнилими, ніж був сам корабель. Чимало з них помічено в сепаратизмі.

Не можуть бути опозицією і комуністи з ПСПУ.

Усіх їх насамперед об‘єднує ненависть до України як самостійної і самоцінної країни. Варта цитування теза „бойового побратима” Наталії Вітренко Володимира Марченка, який заявив, що ПСПУ готова "співробітничати з регіонами, есдеками, бандитами, проститутками, з хворими на СНІД, з усіма, лише б тільки бути в союзі, лише б бути разом з Росією і Білоруссю".

Видео дня

По суті замість опозиції в Україні сьогодні є два звалища: старе і дуже старе.

Не можна сказати, що потребу в інституціолізованій опозиції не відчувають усі представники нинішньої влади. Так, прем‘єр-міністр Юлія Тимошенко заявила в нещодавньому інтерв‘ю „Дзеркалу тижня”, що „не перестає мріяти” про таку опозицію. За її словами, „жодна влада, які б янголи в неї не прийшли, ніколи не будуть працювати чесно, якщо відсутній контроль. А мотивований контроль може здійснити тільки опозиція” (http://www.zerkalo-nedeli.com/ie/show/542/49824/).

Проте деякі представники команди-переможця починають діяти за рецептом Кучми, культивуючи, на їхню думку, „безнадійну опозицію” в особі дискредитованих представників старого режиму. У Кучми роль „безнадійної опозиції” виконували комуністи.

Можливо, це й забезпечить легше існування окремим політичним силам, які сумніваються у своєму результаті на майбутніх виборах. Однак, це цілковито інша логіка, ніж логіка національних інтересів. За такої опозиції суспільна дискусія не стосуватиметься пошуку оптимальних шляхів розвитку країни та підбору найбільш ефективних команд для їхньої реалізації, але, натомість, постійно повертатиметься до шкідливих для національних інтересів питань – територіальної цілісності, сепаратизму, другої мови, федералізму, підпорядкуванню України Росії.

„Кадри вирішують усе” – це твердження було справедливим за Сталіна, царя Гороха, і лишається таким до сьогодні. Московський посол, мандруючи у 18 столітті козацькою Україною, писав, що українські фортеці сильні не стільки мурами, скільки „зело крепки сидельцами”. Те ж саме стосується і будь-якої держави.

Кадрові революції становили основу найбільших проривів в історії. Змінивши становий принцип формування керівництва армії на принцип „за заслугами”, Наполеон розбив найсильніші армії свого часу. За півтора століття перед тим те ж саме і з тим же ефектом зробив Богдан Хмельницький. Усе це – за рахунок визволення народної ініціативи.

В українському суспільстві існує явний запит на патріотичну відповідальну опозицію, яка має моральне право контролювати і критикувати нинішню владу.

Вважати, що нинішня політична еліта в повному складі є оптимальною з точки зору інтересів країни було б явним перебільшенням.Це визнає і сама влада. Прем‘єр-міністр Тимошенко заявляє, що "є немало людей, які, прийшовши до влади, не розуміють, що в ній робити".

Ефективна опозиція є унікальним механізмом, який може бути корисним для країни не меншою мірою, ніж ефективна влада. Природно, так може бути лише у випадку, якщо опозиція є патріотичною і відповідальною. У Великій Британії однаково почесно бути і у владі, і в опозиції, бо й та й інша працюють на країну – обидві мають приставку „її Королівської Величності”.

Патріотична опозиція цінна ще й тим, що заважатиме населенню розчаровуватися в помаранчевій революції.

Влада має відчувати постійне дихання в спину – людей, партій і цілих поколінь. Чим більше сильних і патріотичних людей постійно з‘являтиметься в українській політиці, рівно у владі й опозиції, тим краще для національних інтересів. Хоча, напевно, будуть і окремі індивідуальні потерпілі внаслідок такої ротації. Між тим, досі помаранчева революція не актуалізувала на загальнонаціональному рівні навіть кількох нових облич. І це попри вщент заповнені майдани більшості малих і великих міст України.

Водночас, слід наголосити, що опозиція має бути не менш відповідальною щодо інтересів країни, ніж влада. Лише тоді вона може дістати необхідну моральну легітимацію своїх претензій.