До ворожки не ходи!

Цього разу я спробував себе в якості ворожки. Не буду переказувати, чого мені це коштувало, але я таки вмовив ворожку Оксану віддати мені один зі своїх робочих днів. Отже, озброївшись колодою карт, я залишився в її обвішаній зіллям та магічними предметами квартирі, очікуючи на клієнтів.

Ворожка Оксана - персона колоритна: колючі очі, ніс гачком, чорне із сивиною, скуйовджене волосся. Живе вона на другому поверсі одного з особняків у районі Стрийського парку. Тут її багато хто знає. В грозу чи вночі, коли повний місяць, її частенько бачать у відчиненому вікні з простягненими до неба руками. Вона може йти по вулиці, розмовляючи сама з собою, або зненацька схопити вас за руку і порадити щось на зразок: "Не їжте на ніч сирих помідорів!"

Обережно, ворожка!

На відміну від розповсюджених зараз чаклунів та екстрасенсів вона не рекламує свої послуги. Більше того, завжди попереджає клієнтів: "Якщо прийшов до мене - начувайся. Нічого без сліду не зникає. Хочеш бородавку вивести - виведу, але не ображайся, якщо після цього в тебе чиряк на дупі вискочить".

Однак до Оксани продовжують йти люди. В неї немає сталої такси. Кожен дає стільки, скільки може. Та хочу попередити скупердяїв - не жлобітесь! Ворожка запевняє, що знає, хто скільки може заплатити. Захочете заощадити - вона дізнається і прокляне.

Загальноприйняті рамки моралі для ворожки завузькі. Оксана живе за власним кодексом. Бувало, що вона шантажувала продавців на базарі. Підходила і заявляла: "Дай м'яса, а то прокляну!" Перекупки запевняють, що краще дати.

Привела мене до ворожки одна з її постійних клієнток. Оксана саме завершувала гадати якомусь пану.

- Жити будеш довго, але бідно, - казала вона йому. - Тепер йди собі і не повертайся. Повернешся - прокляну.

Чоловік зіскочив зі стільця і чкурнув до дверей.

- Привіт! - сказала відьма моїй знайомій. - Кого привела?

- У мене до вас незвична пропозиція. Марія багато про вас розповідала. Я - журналіст...

- Бачу, що не балерина. Тобі гадати не буду. Нема дурних. Ти молодий зовні і старий зсередини. Від таких добра не чекай. Ану топай звідси, а то прокляну!

Переговори йшли тяжко. Ніякі вмовляння не допомагали. Тоді я вирішив вдатись до методів самої ворожки.

- Значить, не хочете? Даю вам останній шанс! Погоджуйтесь, а то прокляну!

Ворожка витріщилась на мене, як дідько на пасхальне яйце.

- Як? Що? Кого? Мене?! А бодай тебе качка копнула! Та як же ти гадати будеш, якщо нічого в цьому не розумієш? Часу тебе вчити в мене немає.

- Якось викручусь, - радісно відповів я, розуміючи, що домігся свого.

- Ну і біс з тобою! Приходь у неділю. Будеш клієнтам казати, що син мій... А я в кіно піду. Вихідний - так вихідний.

Немає ходу - ходи в бубну

У кімнатці ворожки було тісно. Щойно вона пішла, я почав готуватись до прийому. Серед відвідувачів могли бути постійні клієнти, що знають, як треба ворожити, тому я вирішив вигадати новий спосіб. Запалив на столі дві свічки, зав'язав на одній червону нитку, на іншій - чорну і поклав між ними колоду на 52 карти. Кілька років тому мені до рук потрапила книжка про карти Таро, тож під час ворожби я збирався користуватись цими скромними знаннями та власною інтуїцією. Як кажуть преферансисти, не знаєш що робити - ходи в бубну.

Поки клієнтів не було, я пройшовся по кімнаті. Заглянув у всі банки та глечики, зо два десятки яких стояло під стіною, відламав гілочку з якоїсь рослини, що сушилась на натягненій під низькою стелею мотузці. Розтерши суху траву у долонях, я понюхав порошок і почав немилосердно пчихати. Пчихав я доти, доки очі не почали сльозитись. І ось у двері постукали...

На людину, що стояла на порозі, я відразу справив незгладиме враження. Здувши з рук прокляту траву, я почав витирати руками очі і, як пізніше виявилось, вимазав обличчя залишками пчихального порошку. Чоловік, увійшовши до кімнати, побачив когось на зразок індійського шамана з червоними очима та у бойовій розмальовці.

- Я до Оксани, вона вдома? - запитав клієнт.

- Вона на шабаші. Я за неї, - не розгубився я.

- А ви хто?

- Старший відьмак, восьмого коліна, - бовкнув я. - Сідай, розказуй. Неприємності зі здоров'ям?

- Звідки ви знаєте?

Незважаючи на те, що мужчина був удвічі старший за мене, я вирішив звертатись до нього на "ти". Все ж таки я ворожбит. Хай боїться. Запитаєте: звідки я знав, що в чоловіка неприємності? Все дуже просто. Навряд чи у такому віці приходять за приворотом. Скоріш за все щось заболіло, а лікарі лікують-лікують, та все даремно.

- Нічого не кажіть. Я вам все сам розкажу.

Чоловік був товстий, лисуватий, тяжко дихав. Сідаючи на стілець, тримався за спину.

"Типовий представник сидячої професії", - вирішив я і почав уголос перераховувати всі хвороби, на які скаржаться люди цього типу.

- У вас задишка, коле щось у животі, спина болить. Ночами ви погано спите і думаєте, чи нема у вас каменів у сечовому міхурі. В усіх ваших друзів камені є, а у вас немає, і вам здається це підозрілим. Вірно? До жінки-рентгена ходили?

Товстун тільки й зміг, що головою кивнути.

- Значить, не допомагає. Ось тобі ліки... - я зірвав кілька гілочок "апчхи-трави" і простягнув клієнту. Розітри і нюхай зранку, перед роботою. І ще: не їж на ніч, ходи на роботу і з роботи пішки, у суботу чи неділю частіше виїжджай за місто. Чого сидиш? Давай іди до дому. Пішки!

Побачивши, що чоловік поліз у кишеню за грошима, я строго на нього глянув і пояснив:

- Грошей не треба. В мене передноворічний місячник добрих справ.

Любов - штука серйозна

Наступна клієнтка потребувала більш вишуканого спектаклю. Це була дівчинка років 18-ти - гарна, чорнява, з маленьким задертим носиком і величезними очима. При всій своїй ляльковій красі вбрана вона була, як справжнє опудало. Високі військові чоботи, чорні джинси з металевими кільцями, чорна куртка з капюшоном. Довершувала картину зачіска а-ля "дурних багато, та не всі разом ходять", кільце в носі, кілька кілець у вухах і дикий червоно-чорний макіяж.

Побачивши в якості ворожки чоловіка, вона зніяковіла.

- Заходь, заходь, сідай. Що, не звертає він на тебе уваги?

Дівчисько здивовано відкрило рота.

- Сідай, розказуй, що сталось.

Історія, як я й думав, виявилась банальною. Перший курс інституту, в групі є гарний хлопчик, який її не помічає. Життя не вдалося. Пішла б у море зі скелі кинулась, але і тут не повезло - ні тобі моря, ні тобі скелі.

Я почав розкладати карти. Поклав три ряди по три. Закрита карта - вниз, відкрита -наверх. Дві карти вбік відклав. Прив'язав до свічок ще по одній червоній та чорній нитці і почав пояснювати.

- Перший ряд карт - те, що було, другий - що є, третій - що буде. Нитки для того, щоб нас злі духи не дістали. Чорна - для душ померлих, червона - для кровожерливих демонів. Якщо захочуть нас дістати, до свічок потягнуться і згорять. Відкрита карта - те, що лежить на поверхні, закрита - те, що в душі. Карти, що збоку, - випадок, який може на життя вплинути.

Далі - все просто. Розказати, що в неї в житті, було не важко - скільки там того життя? Розповісти, що є, - ще легше. Ну, а буде? А буде все добре. Хлопчик її помітить і полюбить. Треба тільки імідж змінити, зачіску до ладу привести, курити кинути - це обов'язково, інакше нічого не вийде. Як плату за ворожбу я взяв усі металеві кільця з вух та носа.

Години через три повернулась ворожка Оксана.

- Траву мою рухати не можна, я цього не дозволяла! - сказала вона сердито. - Ви, журналісти, думаєте, що вам усе можна. Тьфу на вас!

- Звідки ви взнали, що я траву рухав? - запитав я. - Невже справді чаклунство?!

- Морду витри, - порадила Оксана, - чаклун липовий. Нитки зі свічок спалити не забудь. До речі, ти звідки про нитки від злих духів знаєш?

- Щойно вигадав.

- Вигадав?! - вигукнула вона, зі страхом дивлячись на мене. - Іди вже, де ти такий взявся?! Іди, а то про... - почала вона, та на півслові замовкла.

Влад Якушев

http://www.argument-ua.com/