Олександр Медведько: співак, авіатор, фальсифікатор

1,1 т.
Олександр Медведько: співак, авіатор, фальсифікатор

Напередодні голосування по кандидатурі нового генерального прокурора України чимало народних депутатів коментували чергову кадрову забаганку Віктора Ющенка словами: “Як голосувати, не знаю, бо Олександр Медведько — людина зовсім не відома”. Однак голосування пройшло більш ніж вдало — за президентського висуванця дружно натиснули кнопки аж 303 народних обранці.

Та оскільки кандидатуру Медведька на пленарному засіданні депутати не обговорювали, слід думати, що спрацювали інші аргументи. Наприклад, беззастережна довіра до вибору Президента. Хоча злі язики плещуть, буцімто насправді чесноти Олександра Івановича були підкріплені цілком конкретною сумою в 10 млн. “зелених”, розданих по депутатах “донецькими”.

Але ми, звісно, в такі плітки не віримо, оскільки Віктор Андрійович, як тільки склав президентську присягу, запевнив виборців, що по Верховній Раді гроші більше не ходитимуть. Як раніше стверджував, що його руки “нічого не крали”. Щоправда, злостивці подейкують, що вуха Президента теж нічого не чують, а очі нічого не бачать. Зокрема — ті папери, які він підписує.

Видео дня

А скандал з президентським підписом під поданням кандидатури генпрокурора справді вийшов чималий. У суботу, 29 жовтня, з секретаріату Президента в парламент надійшло подання, в якому Ющенко прохав Верховну Раду дати згоду на призначення генеральним прокурором Василя Присяжнюка. Але вже в понеділок, 31 жовтня, Президент своє подання відкликав і вніс інше — на Олександра Медведька. Це дало привід для численних коментарів з приводу адекватності світосприйняття глави держави. Проте правда, якщо вірити головному канцеляристу країни Олегу Рибачуку, виявилася ще скандальнішою. Як повідомив Рибачук на брифінгу 4 листопада, подання Президента з прізвищем Присяжнюка опинилося в парламенті внаслідок суто технічної помилки. Мовляв, секретарка не те надрукувала, а Президент, не читаючи, “підмахнув”. “Те, що відбулося з поданням на Присяжнюка, — сказав Рибачук, — є помилкою секретаріату, за яку я несу відповідальність. На лікарняному був один із моїх заступників, це субота...” Якщо це так, то помічникам Президента варто якнайуважніше розкладати папери, які йдуть йому на підпис, щоб Віктор Андрійович ненароком не підписав якогось важливого документа догори ногами.

Хоча автор цих рядків чув і іншу версію. Джерело в секретаріаті Президента повідало, що насправді нинішній “гарант” ділових паперів майже не підписує, оскільки значну частину свого робочого часу доглядає за улюбленими бджолами. Тому державотворенням займаються всі, кому не ліньки, за допомогою факсиміле президентського підпису. І якби Ющенко не увімкнув у понеділок телевізор і випадково не довідався, що він “вніс” у парламент кандидатуру Василя Присяжнюка, цілком можливо, що зараз генпрокурором був би нинішній прокурор Києва. До речі, після цих скандальних подій він зліг на лікарняний і на попередню посаду, ймовірно, вже не повернеться.

Прокурорські соловейки

Народні депутати абсолютно даремно говорили, що Медведько нікому не відомий. Насправді його діяння ось вже кілька років не сходять з газетних шпальт, а “розслідувані” ним кримінальні справи викладачі наводять студентам-юристам як приклад безсоромної фальсифікації. Втім, це й не дивно, якщо зважити на ту обставину, що практично весь свій трудовий шлях, з 1980 по 2001 рік, уродженець с.Іскрівка Запорозької області, випускник Харківського юридичного інституту Олександр Медведько пройшов в органах прокуратури Донецької області. При його безпосередній участі безуспішно “розслідувалися” численні вбивства й замахи, якими рясніє історія Донбасу доби “первинного накопичення”. Але найпомітніший слід майбутній генеральний прокурор залишив у справі Александрова — вбитого в липні 2001 року слов’янського журналіста, який протистояв угрупованню Ахметова—Януковича. Саме зусиллями Медведька обвинувачення у цьому вбивстві було пред’явлено сухотному бомжу Юрію Вередюку, який завідомо — і це достеменно знали члени слідчої групи — до злочину був непричетний.

Нині Олександр Медведько відхрещується від честі називатися “хрещеним батьком” Вередюка й запевняє парламентарів і громадськість, що він, тодішній заступник начальника управління обласної прокуратури по нагляду за слідством, лише виконував окремі доручення слідчого Генпрокуратури й відношення до результатів “розслідування” не мав. Схоже, Медведьку дуже стали в нагоді уроки акторської майстерності, які він отримав під час навчання в інституті. Як розповідають однокурсники, Медведько завжди був тихим студентом, запам’ятався хіба що участю в інститутському хорі. Щоправда, особливих вокальних даних у нього тоді помічено не було...

Підтримав Медведька в його натхненній брехні й заступник генпрокурора Віктор Шокін, чиї стосунки з президентським кумом Петром Порошенком давно набули рис публічного скандалу. Очевидно, Шокін вирішив, що вже достатньо відмився від обвинувачень у зловживанні посадовим становищем на користь свого покровителя, тож трохи поправ мундир колеги. При цьому він напевне знає про справжню роль Медведька в справі Александрова, оскільки не міг не читати документ, який ми подаємо нижче. І це дозволяє припустити, що за кандидатуру Медведька вболівав не тільки Янукович, а й Порошенко.

“Хресний батько” Вередюка

Про справжню роль Медведька в обвинуваченні явно непричетного до вбивства Вередюка повідав слідчий з особливо важливих справ Генеральної прокуратури Володимир Голик. Причому зробив він це не в мемуарах і не на прес-конференції, а на допиті в якості свідка 20 січня 2004 року. Пан Голик був першим слідчим ГПУ, у провадженні якого була справа Александрова. Тому, коли обвинувачення розсипалося в суді, Вередюк був виправданий, а за фактом фальсифікації порушена кримінальна справа, слідчі Генпрокуратури В.Грищенко й А.Каліфіцький допитали колегу “під протокол”. Ось його свідчення:

“...Я прибыл в город Донецк. Там меня встретил заместитель начальника управления Медведько Александр Иванович, т.к. прокурор области Пшонка В.П. в тот момент отсутствовал. У Медведько находились отдельные тома уголовного дела по факту убийства Александрова... Изучив имеющиеся у Медведько тома дела, в которых были документы по отработке версий, связанных с экономическими мотивами убийства Александрова, я с Медведько выехал в город Славянск.

Хотя куратором нашего управления являлся заместитель генерального прокурора Обиход Н.С., но в связи с тем, что он был занят работой по расследованию дел в отношении Лазаренко, то генеральный прокурор Потебенько своим распоряжением переподчинил меня своему заместителю Винокурову С.М. Согласно распоряжению Потебенько, Винокуров должен был руководить работой следственно-оперативных действий. В свою очередь Винокуров определил, что координатором работы, своеобразным “начальником штаба” будет являться Медведько А.И., который будет участвовать в оперативных совещаниях, проводимых заместителем министра внутренних дел Мельниковым Владимиром Григорьевичем, на которых ежедневно заслушивались отчеты о проделанной оперативной работе сотрудниками органов внутренних дел. Изучение собранной оперативной информации дало для меня основание к отработке трех основных версий: проверка на причастность к убийству Александрова адвоката Омельяненко, братьев Лукьяненко и Рыбаков...

По данным руководства МВД Украины, на данное раскрытие было задействовано порядка 800 работников ОВД. Анализ состояния эффективности работы такого количества работников милиции показал их пассивность в работе... По результатам этих недостатков Мельников предъявил претензии заместителю начальника УУР Донецкой области Герасименко и дал распоряжение об его увольнении. После этого в Славянске на улице ко мне подошел Герасименко и объяснил, что у него есть ценная информация, а Мельников не дал ему высказаться, рассказал мне, что у него в поле зрения имеется какой-то мужчина по кличке “Прибалт”, место нахождения которого он устанавливает и которому известно лицо, рассказавшее об избиении в Славянске битой какого-то гражданина... Как сказал мне Герасименко, об информации в отношении “Прибалта” он ранее уже докладывал Мельникову. Обратившись к Мельникову с вопросами об этой информации, я от него узнал, что он впервые слышит о наличии такой информации...

Буквально через несколько дней после этого разговора в Славянск прибыл Винокуров. Он также ознакомился с состоянием проделанной следственной и оперативной работы и в один из дней отдал мне распоряжение, чтобы я вместе со всей группой находился в полной готовности, т. к. нам могут доставить лицо, которое, по предположению, совершило убийство Александрова. В тот же день, после обеда, нам доставили Вередюка Ю.Г., о котором, как оказалось, ранее и говорил Герасименко...

Первоначальный допрос Вередюка Ю.Г., сразу же после его доставки, проводил я в присутствии заместителя генерального прокурора Украины Винокурова, заместителя начальника управления прокуратуры Донецкой области Медведько, следователя прокуратуры Донецкой области Перунова...

При этом допросе были выявлены отдельные неточности данных показаний по сравнению с информацией, содержащейся в ранее отобранном у него объяснении... Эти неточности послужили для меня поводом выразить сомнение в том, что Вередюк избивал именно Александрова, о чем я в присутствии вышеперечисленных лиц сказал Винокурову...

В дальнейшем отдельные противоречия, такие как утверждения Вередюка о том, что он бил человека в темном костюме и галстуке, были устранены дополнительным допросом Вередюка членом следственной группы Медведько А.И... Аналогичным образом, т.е. при дополнительном допросе Вередюка, проведенным Медведько и, если я не ошибаюсь, Перуновым, были устранены противоречия в его показаниях о приметах таксистов, перевозивших его из Краматорска в Славянск. Поясняю, что я не давал ни Медведько, ни Перунову указаний проводить допросы Вередюка и устранять эти противоречия. Медведько это сделал по собственной инициативе. Могу пояснить, что Медведько вообще не прислушивался к моему мнению и просто ставил меня перед фактом, т.е. что он уже провел допрос Вередюка, не согласовывая со мной проведение этих следственных действий. Такие факты его поведения в ходе расследования данного уголовного дела неединичны”.

Як стверджує Голик, після першого ж допиту Вередюка він заявив Винокурову, що сумнівається в його причетності до вбивства журналіста. І якби Медведько з власної ініціативи не “усунув протиріччя” в свідченнях Вередюка, іншими словами — не написав новий протокол допиту, його довелося б звільняти.

Більш того, і Володимир Голик, і тодішній начальник відділу криміналістики прокуратури Донецької області В’ячеслав Рябенко, і фахівці, що обстежували Вередюка на “детекторі брехні”, Жанетта Полковникова, Сергій Делікатний і Вікторія Чимісова в один голос стверджували, що Вередюк невинуватий і треба шукати справжнього вбивцю. Але “координатор штабу” Медведько дотримувався іншої точки зору і навіть провів за участю Вередюка “відтворення обстановки та обставин події”. У результаті Голик був відсторонений від слідства, а Медведько — заохочений “за внесок у розкриття вбивства Ігоря Александрова” грошовою премією в розмірі посадового окладу (наказ генпрокурора Потебенька від 10.09.2001 №662-к) і призначений на посаду першого заступника прокурора Луганської області. А наступного року він вже став заступником генерального прокурора України.

Орел з “Авіанту”

Подальші “подвиги” Олександра Івановича на теренах служіння закону також секрету не становлять. Це — безпосередня причетність до фальсифікації кримінальної справи стосовно “банди Кушніра”, на яку “повісили” вбивства Ахатя Брагіна (першого президента ФК “Шахтар”), народного депутата Євгена Щербаня й екс-глави Нацбанку Вадима Гетьмана. Медведько, ймовірно, “розкрив” би й убивство Джона Кеннеді, але не встиг — за видатні режисерські заслуги при постановці прокурорських спектаклів він у 2003 році був змушений піти з роботи.

До речі, Віктору Ющенку достеменно відомо, що зусиллями Медведька за вбивство Вадима Гетьмана засуджена стороння людина. Під час виборчої кампанії Ющенко не раз заявляв, що як тільки він стане Президентом, країна довідається правду про вбивство його учителя. Та тепер повідати ту правду Віктор Андрійович не поспішає. Мабуть, не хоче неприємностей ні пану Медведьку, ні своїм “любим друзям” Порошенку та Януковичу.

Після вигнання з Генеральної прокуратури Медведько швидко знайшов собі нову роботу в столиці — очолив юридичний департамент заводу “Авіант”, який на той момент вже прибрали до рук “донецькі”. Про роботу Медведька на цій посаді нещодавно повідав народний депутат Михайло Волинець. З його слів, у грудні 2004 року Медведько схвалив переказ 26,6 млн. грн. на рахунок Державного управління справами. Ці гроші пройшли через чотири фірми й розчинилися в невідомому напрямку. Після повернення Медведька на “революційній хвилі” в Генеральну прокуратуру Волинець особисто інформував про цю аферу Віктора Ющенка в присутності міністра внутрішніх справ. Але Луценко відповів, що нічого вдіяти не може, оскільки розслідування блокується в Генпрокуратурі.

Вкрадені за участю Медведька майже 27 млн. грн. — крапля в морі на тлі того, що творили “донецькі” на “Авіанті”. За фіктивними угодами, завізованими нинішнім генеральним прокурором, “наліво” пішли десятки й десятки мільйонів, частина яких осіла в приватних кишенях, а частина була витрачена на фінансування виборчої кампанії Віктора Януковича. За цими фактами прокуратура Києва розслідувала кримінальну справу, та тепер можна не сумніватися, що вона буде закрита “за відсутністю складу злочину”.

Володимир БОЙКО, "Свобода"

www.svoboda.com.ua