В данном разделе посетители сайта сами генерируют контент. Редакция «Обозревателя» не несет ответственности за этот контент.

Чернівці forever

512

Чернівці 2013! Було б про що писати. Якась там подорож. В якісь там Чернівці. А таки вийде добряча розповідь.

Добре, що в червні в четвертій ранку вже світає, а автолюбителі з представниками дорожньої патрульної служби ще сплять. Дорога вільна. Де ніде на вулицях трапляються поодинокі вранішні мешканці Києва і прилеглих міст. Хто на велосипедах, хто пішки.... А хто на повітряних кулях. Під Житомиром в шостій ранку дві повітряні кулі швидко піднялись в небо і залишили після себе самі крапки.

Хто знає скільки в Україні Калинівок, Миколаївок, Дубрівок, Олександрій? Багато! По одній в кожній області України, а то і по дві. А скільки замків, палаців, напівзруйнованих фортець, цекров, що захаращені, без господаря, пошарпані часом стоять при дорозі. Кам'яні стіни яких колись витримували навали татар та турок, радянську зрівнялівку, а зараз наче кадр з старого фільму жахів визирають на подорожніх своїми вікнами-привидами в яких гуляє лише вітер. Я б молилась на ці стіни, бо в них більше духу і сили замішаної на крові історії ніж в будь чому іншому, що живе чи будується в Україні зараз. Дубно, Кремінец, Збараж, Біла Криниця, Вишневець, Бучач і Чернівці.

Чернівці - це кульмінація, верхівка малих міст України. Ніжне, лагідне, домашнє... Його краса з дитячої мрії. Де палаци не піднімались вище третього поверху, перемежали в собі всі стилі архітектури і були розмальовані в рожеве і голубе, а пахли затишком та спокоєм. Назви вулиць зачаровують своєю поетикою та мелодикою - Шевченка, Франка, Котляревського, Кобилянської, Пушкіна, Тургенева, Мирного, Бетховена, Заньковецької, Глінки. По пішохідних вуличках старого міста (забудованих за часів Австро-Угорської імперії), там де колись вельможно гуляли шановні пані із своїми кавалерами, тепер гуляють туристи та місцеві ручні котики. Один з таких "коцьких" мило муркоча заліз мені на руки. В нього виявився ошийник і були відсутні кігтики (або він дуже вдало їх ховав). Отак, по домашньому сидіти на лаві на центральній вулиці міста - це насолода.

Затишок відчувається в усьому місті: в архітектурі будинків, оздобленні церков (в церкві св. Духа є чудотворна ікона), атмосфері кав'ярень та ресторанчиків (особливо сподобався італійський де власник і шеф-повар хазяйновитий італієць) та величній тиші колишньої резиденції буковинських митрополитів (зараз Чернівецький національний університет, спадок ЮНЕСКО).... А ще липи! "Ви чуєте як липи шелестять у місячні весняні ночі. Кохана спить. Кохана спить. Піди збуди. Цілуй їй очі..." За рішенням Австро-Угорської влади, місто було засаджене липами.

Смак, затишок, атмосфера чогось рідного, але давно втраченого.... і щоденний полудневий заклик на чотири сторони світу до Марічки (сурмач з Ратуши грає "А на тому боці там живе Марічка"). Що може бути краще? Париж, Відень, Прага? Ні! Чернівці!

Наши блоги