УкрРус

Про проблеми реалізації прав учасників АТО

1.3т
З початком війни на сході нашої країни українське законодавство зазнало суттєвих змін, які були подані суспільству, як додаткові гарантії, які держава надає своїм громадянам, які вирішили взяти до рук зброю та встати на захист своєї Батьківщини.

Починаючи з 2014 року і до цього часу наші воїни, кожну мить ризикуючи своїм життям, впевнені, що держава турбується про них, бо саме так написано у Законі. А якщо Закон є, то він обов’язково буде виконаний і коли солдат повернеться додому, то він зможе отримати квартиру на пільгових умовах, безоплатно лікуватися у санаторіях, безкоштовно користуватися різними видами транспорту та мати ще безліч пільг та переваг, які цілком заслужено йому надала держава. Для допомоги у реалізації прав ветеранів АТО створено безліч служб, громадських організацій, прямих та гарячих ліній. У тому ж разі якщо права колишнього бійця будуть порушені, то він має право без будь-якої плати звернутися до суду, який безумовно їх захистить. Не може бути інакше, бо це ж СУД і він завжди на боці справедливості.
Так є і так буде у кожній країні світу, яка піклується про свою незалежність і своє військо, яке її захищає.

Саме так думають як ті, хто вже виконав свій громадянський обов’язок, так і ті, хто на цей час перебуває на передовій.

Я звичайний солдат, не герой, але не боягуз і не нитик, чесно як сотні тисяч інших, виконував свій обов’язок і теж думав так, однак після демобілізації довелося стикнутися з проблемами реалізації вказаних пільг та гарантій.

Цією практикою я хотів би поділитися. При цьому я не буду торкатися банальних негараздів з водіями маршруток, які не бажають возити пільговиків, і яких подекуди доводиться виховувати прямо під час поїздки, не відриваючи, як то кажуть, від виробництва, та зупинюсь на більш вагомих проблемах.

1. Приймаючи участь у АТО я усвідомлював, що є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до ст. 8 якого час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період, що оголошується відповідно до Закону України "Про оборону України", зараховується до їх вислуги років та будь-якого стажу роботи на пільгових умовах у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Думаю, не варто казати, що цей пільговий порядок до цього часу не визначено. До 25.03.2016 року діяла постанова Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994, відповідно до якої час участі в АТО зараховувався лише до стажу державної служби у трикратному розмірі, але і та втратила чинність. Про стаж пересічного українця влада навіть не згадала.

Коли я звернувся до органів пенсійного фонду із заявою про призначення мені пенсії з урахуванням стажу, отриманого під час участі в АТО, мені відмовили. Звернення до суду призвело взагалі до вкрай неочікуваних і навіть кумедних наслідків. Суддя Подільського районного суду м. Києва, розглядаючи справу № 758/13746/16-а (дані наявні у Єдиному державному реєстрі судових рішень) у своєму рішенні зазначив, що час участі в АТО не зараховується до мого стажу роботи. Причина для цього геніальна - за мене роботодавець у той період не сплачував єдиний соціальний внесок. При цьому суд дійшов висновку, що термін служби у Радянській армії зараховується до стажу роботи. Не зрозуміло, хто за мене у 1988 – 1990 роках сплачував єдиний соціальний внесок? А як же пряма вимога закону зарахувати в стаж службу в АТО ?!!

Є таке враження, що особа, яка прийняла таке рішення, не лише не здатна вірно усвідомити та застосувати закон, але і просто мислити відповідно до законів формальної логіки.
Наразі чекаю, що скаже з цього приводу суд апеляційної інстанції. Невже ж знов якась несподіванка.
Поглиблене вивчення законодавства з цього питання взагалі мене приголомшило. Отже, як з’ясувалося, що до ч. 7 ст. 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" 20.05.2014 внесено зміни, відповідно до яких, не нараховується та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Це, на перший погляд, зовсім логічно, економічно обґрунтовано та має на меті уникнути ситуації, коли держава перекладає гроші з однієї своєї кишені до іншої.
Але ж відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", страховим стажем є період, протягом якого особа підлягає обов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
І ось виходить, що відповідно до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування", якщо ти був призваний до Збройних сил України, і з відкритим серцем пішов захищати Батьківщину, будучи впевненим. що твій стан від цього як мінімум не погіршиться, а потім ще і підписав контракт, то роботодавець зупиняє нарахування та сплату страхових внесків і час військової служби не буде страховим стажем для нарахування пенсії.

У той же час, Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" прямо вказує на те, що час служби зараховується до будь-якого стажу.
Як правило такі правові колізії судами вирішуються чомусь не на користь громадян, але все майже законно, які мають бути претензії? Слова пошани та поваги окремо, скільки завгодно, а гроші окремо. І не потрібно плутати показну повагу з дійсною. Перша в нас є, а про другу можна навіть не питати. Як кажуть, мухи окремо, котлети окремо.

2. Оскільки у боротьбі за своє право на пенсію я звернуся до суду, то довелося вивчити судову практику з питання захисту своїх прав учасниками бойових дій . Вона теж виявилася вкрай цікавою. При цьому моє наївне уявлення про те, що помилки суду першої інстанції будуть безумовно виправлені вищими судами, розвіялися як з білих яблунь дим.
Законом України "Про судовий збір", а саме його частиною 13 статті 5 встановлено, цитую: "Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються … учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав." Крапка! Твої права порушено – йди до суду! Він захистить! Ти захистив свою державу – вона захистить тебе! Ніяких грошей! Держава тебе поважає!
Але ж.

24 травня 2017 року суддя Вищого (усвідомлюєте – ВИЩОГО!) спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ розглядаючи цивільну справу № 761/30122/16-ц за позовом учасника бойових дій про скасування наказу про його звільнення та поновлення на роботі, дійшов висновку, що вказане вище положення закону про звільнення від сплати судового збору застосовується у справах, пов'язаних з порушенням прав учасників бойових дій та Героїв України, а вказана справа не стосується порушення прав заявника, як учасника бойових дій, тому він не звільнений від сплати судового збору.

Тобто якщо тебе вигнали з маршрутки та порадили своє посвідчення засунути, м’яко кажучи, назад у кішеню, то будь-ласка до суду - розглянуть, а якщо незаконно звільнили з роботи, то ні, це не те.
Виникає питання, з чого це узяли ці судді ВИЩОГО суду?!! Де, у якому законі вони це прочитали?! Якщо у тому, на який вони послалися, то там чітко сказано, що учасники бойових дій та Герої України звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях в усіх справах про захист їхніх прав! Будь-яких прав! Жодних застережень щодо того, що звернення до суду має бути пов’язано лише з реалізацією специфічних прав, які надає статус учасника бойових дій або Героя України жодний закон не містить. Жодного слова про те, чи моральна має бути шкода чи матеріальна, у законі також немає. А те, що шкода, яка підлягає відшкодуванню, може бути заподіяна лише порушенням права, ясно як божий день.

Якщо продовжувати логіку цього судді, то можна казати і так – коли ти і твої побратими погибали у ДАПі або на Промці, ти був героєм і Батьківщина тобі дала горде звання - Герой України, а зараз який ти герой? Ти вижив, але дружина тебе кинула, з роботи вигнали, грошей немає - суцільна ганьба, а не герой. Відмовити йому, а звання Героя відібрати, щоб знав своє місце! Так, шановний суддя?
Найнезрозуміліше, що саме такі та подібні їм рішення набули розповсюдження, вони стали судовою практикою, на них орієнтуються судді місцевих та апеляційних судів при ухваленні рішень. Зауважую, не на закон, а саме на практику суду вищого рівня.

На мій погляд це схоже на якісь саботаж або якусь свідому та цілеспрямовану дискримінацію ветеранів і ніяк не може бути проявом політики держави, що воює і зацікавлена у створенні таких умов, щоб її захисники були упевнені у тому, що держава їх також захистить. Ясна річ, я не думаю, що цей суддя агент Кремля, але подібні факти без попередньої обробки держава-агресор може використовувати у своєї пропаганді з метою приниження бойового духу нашого війська. Дуже просто їм буде сказати –подивись, солдате, зараз ти прийдеш додому, а там ти нікому не потрібний, тебе будуть штовхати водії маршруток, роботодавці, клерки пенсійного фонду, а якщо ти підеш за захистом до суду, то і суд у якому навіть секретарі поводяться зверхньо. Невже ж ці люди, які повернулися з війни варті такого ставлення? Вони ж відстояли країну, відстояли державу, відстояли революцію, зупинили одну з самих міцних армій світу! Вони вижили попри поранення та контузії і на зло усім ворогам повернулися додому. Кожен з них приніс з війни свої втрати та свою біль, однак якщо буде потрібно, то саме вони знову мовчки візьмуть автомат і мовчки зроблять свою справу. Мовчки, без пафосу та істерик.

Солдат може бути сміливим та відважним, коли він впевнений у тому, що має міцний тил, що на перемогу працює не лише він, а і ті хто перебуває у його тилу. А у нас, виходить, військо займається війною, а тил - знищенням війська. Війна потрібна лише військовим? Я щось не розумію.
Не розумію також, як в одній судовій системі є такий суддя, як відомий снайпер 93-ої ОМБр Олександр Мамалуй, та ті судді, які приймають описані мною рішення, яких, на жаль, переважна більшість.
Сумно. Дуже сумно.

3. Тепер давайте змоделюємо наступну ситуацію. Ти патріот своєї країни, але трапилося так, що ти народився і виріс у Донецьку чи Луганську. В 2014 році у твій дім прийшла війна. Ти не міг дозволити собі сидіти, склавши руки, та чекати, поки тебе звільнять такі ж, як ти пацани з Києва, Рівного, Дніпра та Запоріжжя. Ти виїхав на підконтрольну Україні територію, добровільно вступив до будь-якого збройного формування та вирушив в АТО. Звісна річь, за таких обставин неможливо залишати на окупованій території своїх рідних. Вони також залишили свої домівки, лишилися роботи, але підтримали тебе. І ось ти, успішна та заможна до війни людина, - демобілізований солдат, при чому далеко не молодий. Житла немає, роботи немає, все залишилося там. Одна справа повернутися з війни у свій дім, у звичне життя, і зовсім інша повернутися у нікуди. Тут навіть слово повернутися якось за вуха притягнуто. Ти приїхав туди де знайшов роботу. Це місце виявилося містом Києвом. Дехто скаже понаїхали. Да якщо б не війна ніколи б не понаїхали, будьте упевнені. Так ось за наслідками в тебе є лише твоя Батьківщина, малолітні діти і старики батьки, яким десь потрібно жити і щось їсти. І тобі самому десь потрібно зустріти старість, якщо з цією війною вона взагалі наступить. Ти тиняєшься по кутам, оскільки щоб зняти квартиру потрібні величезні кошти щомісяця, яких звісно нема. Тобі навіть нема де зареєструвати місце проживання.
Таких або приблизно таких історій тисячі.

І тут на допомогу приходить держава – пунктом 14 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" передбачено першочергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов. Ну так ніби виходить, що ти як раз і потребуєш поліпшення.
І знову але ж.

Є така спільна Постанова Виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів і Президії Київської міської ради профспілок від 15.07.85 №582 "Про порядок застосування у м. Києві Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм житлових приміщень в Українській РСР", яка діє до цього часу. Відповідно до п. 5 цього документу "на квартирний облік беруться громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, постійно проживають та прописані у м. Києві не менш, як п'ять років.

А ти ніде не зареєстрований і навіть не можеш стати на квартирний облік у Києві. А якщо ти навіть якось хитрим способом зареєструвався, то чекай 5 років і лише потім тебе візьмуть на облік. Я вже не кажу про першочергове отримання житла. Ти – БОМЖ, твої діти і батьки - теж БОМЖи.
Це та ціна, яку ти заплатив, щоб не ховати очі від сорому, щоб мати змогу відповісти на запитання трьох синів, коли вони виростуть, де був і що робив їх батько, щоб не віддати ворогу їх рідний дім і землю, де поховані їх пращури.
І знов сумно.

Це лише те, чого торкнувся я, але один випадок - це випадок, два випадки - закономірність, три - система. Я описав три випадки.

Я за фахом юрист, маю знання та досвід, але навіть вони не здатні допомогти мені відстояти свої права, принаймні поки що, але буду за них боротися, тому що знаю як. А що роботи іншим ветеранам?
Підсумків підводити не буду. Що тут підводити.

Тільки прошу не плутати поняття "держава" і "Батьківщина". Це зовсім різні поняття.
https://www.obozrevatel.com/my/life/54236-pro-problemi-realizatsii-prav-uchasnikiv-ato.htm
Наши блоги