Іллєнко: казали, що «Свободу» фінансує «Мосад», ФСБ і ЦРУ.Ч.2

У попередній частині нашого інтерв’ю «Обозреватель» і Іллєнко зупинились на тому, що становить у «Свободі» дефіцит. Отже…

- Як ви збираєтесь йти на вибори, якщо не маєте ані кадрів, ані грошей, ані медіа? Нещодавно один з політологів казав мені, що лише на одному мажоритарному округу виборча кампанія коштує два мільйони…

- Два мільйони чого?

- Доларів, ясна річ…

- У нас люди перемогали на виборах до обласної ради за абсолютні копійки. Що стосується таких цифр, то у нас вся довколополітична тусовка – це «відкатчики» та крадії. Їм просто потрібно намалювати виборчий бюджет, щоб потім його розікрасти, от вони й говорять про два мільйони. Просто не уявляю, на що можна витратити таку силу-силенну грошей. Друкувати золоті листівки? Наймати всяких псевдополітологів за шалені гонорари?

Видео дня

- Окей, переходьте вже до людського фактору. Отже, у вас дефіцит кадрів…

- Я ще з приводу грошей. Ми ще у 2006 році, коли програли вибори до парламенту, зрозуміли, що ми насправді – класні хлопці, але про це ніхто не знає, бо нам навіть нема на що надрукувати газету. Разом із тим у нас в партії є люди, є підприємці, котрі мають дохід, скажімо так, вище середнього рівня, й котрі готові вкладати гроші в партію. Тому ми утворили Економічну раду. В неї входять члени партії, які фактично фінансують потреби нашого об’єднання – і ось цей офіс, де ми з вами розмовляємо, і виготовлення рекламної продукції, і бензин для поїздок. В цьому плані ми абсолютно незалежні. Зрозуміло, що у виборчий період має відбутися концентрація цих коштів…

Щодо кадрів. Я не сказав, що їх нема, проте їх справді дещо бракує. Але ті кадри, які є, вони цілком якісні. Якби мова зайшла про київські вибори, то я не думав би про те, кого поставити кандидатом, а лише про те, як правильно організувати роботу в комісіях і захистити голоси, це мене турбує надзвичайно. Коли інша партія, приміром, хоче розповсюдити свої газети, вона наймає для цього людей, а у нас все роблять наші волонтери. А загалом у всіх безідейних проектах гроші розкрадають у шалених кількостях, тому таки величезні цифри – на кшталт тих двох мільйонів – і закладають у виборчий бюджет…

- Вас так вразили ці два мільйони, що я вже й не рада, що я їх згадала. Тепер стосовно людей. От була днями статейка на «Українській правді», де автор вкотре закидає вам катастрофічну нестачу довжини так званої «лави запасних». Він пише, що на місцевих виборах, які «Свобода» виграла, їй забракло кандидатів. У хід, мовляв, пішли пенсіонери та юні студентки, а кадрів все одно забракло…

- А хто мав піти у хід? Ті, що вже по 150 разів були депутатами?

- Не знаю. Я вам лише зацитувала досить розповсюджену точку зору на те, що «Свобода», м’яко кажучи, не дуже популярна.

- Маячня, не підтверджена фактами. У Львові з 45 мажоритарних округів свободівці виграли 37, в Івано-Франківську з 30 – 25, у Тернополі з 30 – 24.

- Добре. Ви можете назвати мені першу десятку списку до Верховної Ради? Хочу зрозуміти, наскільки там відомі люди та впізнавані обличчя…

- Це не моя компетенція. Рішення прийматиме партія. У нас розроблені чіткі критерії, за якими відбувається формування виборчого списку. Звісно, що це будуть люди і впізнавані, і з досвідом, справжні політики-націоналісти. Але прізвища я не можу назвати – на це, по-перше, є певні етичні застереження, а, по-друге, я просто не знаю цих прізвищ – списками ще ніхто не переймався.

- Ну припустимо. А чи готова «Свобода» до виборів київського міського голови (якщо вони відбудуться, що малоймовірно, бо навіть і у СІЗО Черновецький може залишатися мером, якщо його, звісно, взагалі запроторять за грати). І чи готова «Свобода» до позачергових виборів Київміськради (що вже зовсім малоймовірно, бо Верховна Рада не дала свого дозволу на їх проведення)?

- Безумовно, «Свобода» братиме участь у виборах міського голови. Це – сто відсотків. Але щодо кандидатури я вам так само нічого конкретного не скажу. Я так розумію, що ви скеровуєте це питання до мене, бо я є головою київського осередку, але Київ є Київ, тож питання про те, кого направляти на столичні вибори, буде вирішуватися на загальнопартійному рівні.

А взагалі київська політика – то такий непрохідний бруд, що важко знайти когось, хто не був би у цьому бруді вимазаний. Тому «Свобода», яка є новою силою для Києва і ніколи не була замазана в жодних скандалах, матиме великі шанси. Сподіваюсь лише на те, що кияни, які так обпеклися на Черновецькому, більше не допустять подібної помилки, і така абстрактна фігура, як Кличко, на цих виборах не матиме особливих шансів…

- А чому Кличко – абстрактний?

- А тому, що тяжко уявити собі іще подібний масштаб лягання під Партію регіонів. Ця його партія «Удар» позиціонувала себе як демократична та опозиційна, а, пройшовши до місцевих рад, тотально лягла під Регіони.

- Справді? А от слухаєш депутатів Кличка і чуєш, що вони є єдиною справжньою опозицією в Київраді. Послухаєш БЮТівців і дізнаєшся те саме. «Свобода» ще не представлена у Київміськраді, але ваша партія представлена у обласній раді, тож питання до вас як до депутата Київської обласної ради: що такого корисного зробила «Свобода» на Київщині, що виборець має проголосувати за вас іще раз?

- Я все таки спочатку відповім про Блок Кличка і про БЮТ. Це просто смішно – те, що вони говорять. Бо більше половини депутатів від БЮТ стали «тушками» у Київраді, а Блок Кличка, який голосував за ліквідацію районних рад у Києві… …

- Бог із ними. Ви мені про «Свободу» розповідайте.

- Ми опинилися в ситуації, коли у нас є всього лише п’ять депутатів зі 148. Партія Регіонів має там понад сотню депутатів, Блок Кличка і «Сильна Україна» є сателітами ПР (вони, ці три фракції, навіть спільно висували кандидатуру нинішнього голови обласної ради). «Фрон змін» - це така собі м’яка, поміркована опозиція, яка в усіх принципових питаннях погоджується з владою. І тільки «Свобода» опинилась у ролі «возмутітєля спокойствія».

…Я собі спочатку уявляв, що обласна рада – це щось ніби на кшталт парламенту, тобто там теж дискутують, навіть кричать, але все виявилося зовсім не так. Сесія виглядає приблизно так: «У нас таке-то й таке-то питання. Будемо слухати доповідача?». – «Ні, ні, не будемо». – «А обговорювати будемо?». – «Не будемо!». – «Все, ставимо на голосування». І всі разом, крім «Свободи», голосують «за». Навіть та сесія, де ухвалювали обласний бюджет, тобто головний фінансовий документ, тривала десь хвилин двадцять. І я не брешу…

Ми, фактично, почали вчити прорегіональну більшість деяким елементарним процедурам – як єдині професійні політики. Вони на нас спочатку дивились косо, але потім і самі почали слово брати тощо, тобто вводити якісь елементи парламентської діяльності. Це все жарти, але насправді ми знаходимося у ситуації тотального пресингу. Коли ми йшли до Київської обласної ради, то пречудово розуміли, що не матимемо там більшість. Хотіли лише бути тією щукою, яка не дає дрімати жирним карасям.

Ми хочемо максимально опублічувати діяльність обласної ради, добилися того, щоб запрацював сайт ради (у них навіть цього не було!), у нас по кожному питанню є своя позиція, і ми намагаємось її доносити. Зрозуміло, що ми при цьому знаходимося у глухій опозиції, і мені тяжко сказати, що ми протягнули якісь рішення - об’єктивно цього не було. А з іншої сторони, деякі наші пропозиції все ж таки прийняті, тож навіть у цьому в нас є успіхи. Словом, намагаємось привнести елемент політики у роботу обласної ради, якого раніше там просто не було.

- І ще з приводу політики. Великої політики… Вже зараз говорять про те, що на президентських виборах 2015 року влада зробить все можливе, аби до другого туру пройшов Тягнибок (не знаю лишень, де в цьому випадку подінеться Тимошенко – очевидно, її засудять, і вона як особа з непогашеною судимістю просто не зможе брати участь у виборах). І ось тоді спрацює так званий «французький варіант» (за аналогією з Шираком та Ле-Пеном), коли виборець підтримає хай і немилого, непопулярного президента (читай: Януковича), аби лише не голосувати за ультранаціоналіста Тягнибока…

- Дуже мутна і складна конспірологічна теорія, яка не спрацює хоча б в силу того, що вона така заскладна… Раніше наші опоненти говорили нашим виборцям так: «Свобода» - класні хлопці, але вони непрохідні, тож не голосуйте за них! І це, на жаль, працювало. Сьогодні міф щодо того, що ми непрохідні, «Свобода» вже подолала. Натомість почалося інше.

Потім почали обговорювати те, хто нас фінансує. Ми навіть спеціальну газету випустили, де перерахували знайдені в Інтернеті 52 варіанта нібито фінансування «Свободи». Кого там тільки немає – Партія Регіонів, Коломойський, Клюєв, Катерина Ющенко, ФСБ, «Мосад», ЦРУ, канадська розвідка, Балога, словом, усі… От така почалася кампанія, що ми, мовляв, несправжні, бутафорні, нас спеціально утримують, щоби ми – і тут знов можливі варіанти: відлякували, забирали голоси у опозиції тощо.

Але це не працює з кількох причин. По-перше, це повний абсурд, по-друге, хоч би хто-небудь один-єдиний доказ тому навів. Якби бодай пів-доказу такого знайшлося, так його б не те, що оприлюднили, а з дня на день по всіх телеканалах крутили. Зараз цю саму тему подають м’якіше: про «Свободу» кажуть, що вона є вигідною. Що це значить? Якщо ти твердо стоїш за Україну, то ти є поганим, ти є провокатором? Отже, треба бути якимсь «нєвнятним», якимсь ніяким – тоді ти добрий та хороший?

Тепер конкретно про другий тур. Цю тему почали мусувати з моменту перемоги Януковича, але подібне обговорення є просто смішним, бо й до першого туру ще чотири роки. Плюс врахуйте, що попереду ще й парламентські вибори, які можуть суттєво змінити всі розклади. Сценарій «Кучма-Симоненко», не працює у випадку з Тягнибоком і Януковичем хоча б з тієї простої причини, що Кучма тоді грав роль «державника», а Симоненко – відвертої п’ятої колони та нічного жаху з гулагівського минулого.

Тягнибок ж представляє загальноукраїнську, прогресивну ідею, він є послідовним противником олігархічного режиму та поєднує соціальну проблематику з національною – на тлі ставленика олігархів і провідника українофобського режиму Януковича Тягнибок матиме чудові шанси на перемогу. Тому штучно «вести» Тягнибока в другий тур – це просто смішно. У чому ж сенс політтехнології під умовною назвою «Тягнибок у другому турі президентських виборів 2015 року»? У тому, щоб зменшити підтримку «Свободи» на парламентських виборах 2012 року. Щоб виборець думав, що Тягнибок нібито домовився з Януковичем, тому за «Свободу» не треба голосувати. Не даремно, тему другого туру розкрутили саме бютівські політтехнологи.

Але давайте я і своєю чергою поуправляюсь у конспірології. Якщо Партії Регіонів так потрібна противага, то чому для цього не може підійти Блок Юлії Тимошенко?

Партія ця на сьогодні, по суті, розгромлена, вона є суперпостачальником «тушок» на всіх рівнях від сільського до парламентського… Разом із тим є гарна телекартинка – Юля біля Генпрокуратури. Коли треба – її показують по телевізору, і її рейтинг росте, бо, подумаєш, вона виплатила пенсії замість якихось кіотських протоколів – хіба це пересічного глядача хвилює? Навпаки, йому це подобається. Виплатила пенсії, отже, молодець Юля, правильно зробила… А коли не дають по телевізору Юлю, її рейтинг падає.

А тепер скажіть, що заважає повністю контролювати цей клапан протестних настроїв? І що заважає випустити ту ж таки Юлю на другий тур, щоб не допустити до влади антисистемну опозицію? Я оце вам зараз кажу, і мені здається, що у моїй побудові куди більше логіки. Бо олігархи, які є реальними ляльководами української політики, без проблем домовляться з Юлею, як вони це робили раніше. А от з нами їм домовиться не вдасться…

- Останнє питання особисте. Що робить корінний киянин, хлопець з інтелігентної родини, у середовищі «бандерштадської» «Свободи»? Це вплив батька, який так само був у лавах «Свободи»?

- Ви зараз згадали іще один міф – можливо, менш значимий – про те, що «Свобода» – це галицька партія. А спростовується він багатьма моментами. Зокрема, й тим, що на «великій Україні» «Свобода» все зростає і зростає, у нас є дуже потужні обласні організації і за межами Галичини. Ми є партія загальноукраїнська, причому вже навіть у Львові нас починають критикувати за те, що ми – не надто «галицька» партія.

Хоча маю вам нагадати, що український націоналізм, власне, почався зі східної України. Всі ідеологи українського націоналізму – «східняки»: Міхновський, Донцов, Сціборський, Ольжич, Липа… Сам дух – гайдамацький, козацький, повстанський – так само зароджувався на східній та центральній України. Той таки Холодний Яр, або повстанський рух 20-х років, або армія УНР – з цього всього потім виросла УПА…

Для мене націоналізм якраз і відрізняється тим від окремих ідеологій, що він не акцентує на інтересах окремих регіонів. Він є загальноукраїнським… Але якщо говорити про те, як я потрапив у «Свободу», то тут, звісно, треба визнати вплив батька – мої націоналістичні погляди почали формуватися завдяки йому, і досить рано…

А у квітні 2004 року, коли я закінчував 11 клас школи, мій батько написав статтю, яка називалася «Відозва до українців» - її надрукували багато україномовних газет. Цю статтю прочитав Олег Тягнибок, який після того захотів познайомитись з моїм батьком. Одного разу я повернувся зі школи і побачив у нас в гостях Тягнибока. Батько мене представив, Тягнибок дав мені свій телефон, і буквально за кілька днів ми зустрілися – я прийшов під Верховну Раду, ми багато говорили, а через два місяці я вже сидів у міліцейському райвідділку за незаконну розклейку плакатів.

Мене тоді вразив сам факт того, що я, школяр, отак запросто спілкуюсь з народним депутатом, з лідером партії, хоча тепер я знаю, що це людина – надзвичайно відкрита до спілкування. Я зрозумів тоді, що «Свобода» - це моє, і коли мені виповнилось 18 років, я подав заяву в партію, і з тих пір займаюсь політикою…