Ср*чу требують наші серця

1.4т

Я воду ось уже більше року замовляю в одній канторі. Ну окрім води там купу іще всякого замовляю. Лояльний клієнт, типу, і прощала їм купу косяків, навіть те коли доставка замість 22:00 приїжжала в 23:50. Або замість 7:00 в 6:10. Ну такоє... З усіма водяниками так в цьому місті, а може і на цій планеті. Навіть те шо нервний курєр кидонув бутля так що той тріснув, я їм простила.

А тут оце я зла шось з ранку. Напад кашлю, київенерго, купа викинутого харчу, бо "для кого ля я все оце готовлю коли ви ніхера не їсте". І тут звоне вона нєжна женщіна.

" здравствуйтє, ета Валєнтіна кампанія ..... Ви будєтє заказивать воду".

Кажу, "дякую у мене ще є вода".

" может ви желаєте заказать другой товар?!".

Краще б вона не питала мене про мої бажання. В голові звучав дзвін дрібязку і крик моєї вчительки "не уподобляйся".

Тому я чемно запитала, "скажіть будь ласка, скільки я у вас обслуговуюся?". " с апрєля 15 года". "Скажіть у вас є превілеї для постійних клієнтів?"

"Канєшно. Вот ми можем вам прєдложить..."

" у мене є одне маленьке прохання, ви можете знайти хоч одного україномовного менеджера? Я доплачу".

Важка і довга пауза.

"Так, звичайно. Я вам через тиждень еееее перетелефоную".

" дякую".

Ото і все даже не дали поорать, покидаться. Хіба так можна? Де конфлікт, де виброс адреналіна. Марс в трєтєм домє, карідор, парад планєт, абирвалг, а поорать не дають.

Читайте все новости по теме "Блог о жизни" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости