Блог | В Самарканде от Путина потребовали прекратить войну в Украине
Саміт Шанхайської організації співробітництва (ШОС) у Самарканді у Кремлі могли розглядати як важливий доказ того, що Заходу не вдалося досягти міжнародної ізоляції Російської Федерації. Ще б пак! Адже на цьому саміті президент Росії Володимир Путін зустрічався із лідерами Китаю, Індії, Туреччини та Ірану, спілкувався з главами колишніх радянських республік – тобто демонстрував, що зараз зовнішня політика Росії звернена до "багатополярного" світу. А якщо Захід не хоче визнавати сам факт існування такого світу і запроваджує санкції проти Росії – це проблема Заходу.
Але уважний розгляд підсумків саміту ШОС демонструє, що жодних реальних результатів – крім, можливо, пропагандистських – Володимир Путін так і не досяг, пише Віталій Портніков для radiosvoboda.org.
Найбільші очікування були, зрозуміло, від його зустрічі з головою КНР Сі Цзіньпіном – тим більше, що це перша така зустріч після початку масштабної війни проти України. Однак, незважаючи на всі люб’язності, якими супроводжували цю зустріч, жодних конкретних результатів у неї не було. Західні аналітики навіть заговорили, що Росія поступово перетворюється на економічного і політичного "васала" Китаю і водночас Пекін намагається уникнути будь-яких ускладнень у відносинах із Заходом, які можуть виникнути у разі свідомого та демонстративного порушення санкційного режиму.
Насправді ще до зустрічі Путіна та Сі Цзіньпіна сталася подія, яка довела, що Китай – не стільки союзник, скільки конкурент Росії. Перед прильотом до Самарканду голова КНР відвідав столицю Казахстану. На переговорах із президентом цієї країни Касим-Жомартом Токаєвим прозвучали його слова про гарантії суверенітету та територіальну цілісність Казахстану. Але хто може загрожувати цій територіальній цілісності? Нещодавня оперативно видалена нотатка у соціальній мережі заступника голови Ради безпеки Росії Дмитра Медведєва – якраз про претензії на територію Казахстану – не залишає сумнівів у тому, де керівництво Казахстану може бачити пряму загрозу.
Та й на саміті в Узбекистані інтерес до спілкування з головою КНР був значно очевиднішим, ніж інтерес до спілкування з президентом Росії. І це теж є легко зрозумілим. Китай – друга економіка сучасного світу. Росія тепер не входить навіть до першої десятки. З ким хотів би спілкуватися керівник будь-якої країни, яка розраховує на інвестиції? І що може запропонувати Путін не лише країнам Центральної Азії, а й Китаю? Можливо, проєкт економічного коридору Китай-Монголія-Росія? Про цей "коридор" керівники Росії, Китаю та Монголії розмовляли на тристоронній зустрічі. І що ж? Здійснення проєкту, який розпочато п’ять років тому, продовжили ще на п’ять років. Жодного "коридору", як не було, так і немає.
Ніхто у Самарканді не підтримав мілітаризму Путіна
Якраз у дні проведення саміту знову спалахнув прикордонний конфлікт між двома союзниками Росії, членами ОДКБ – Киргизстаном та Таджикистаном.
Президенти обох країн перебували у Самарканді і навіть зустрічалися між собою. Цікаво, що Путін навіть не спробував докласти зусиль, щоб стати посередником у цьому врегулюванні, а Таджикистан та Киргизстан не апелювали до Росії та ОДКБ. А ось прем’єр-міністр Вірменії Нікола Пашинян, країна якого теж у дні проведення саміту опинилася в ситуації прикордонного конфлікту із сусіднім Азербайджаном, до ОДКБ та Росії якраз апелював – але жодної зрозумілої відповіді не почув. Але ж Путін мав чимало можливостей продемонструвати свою зацікавленість у ситуації хоча б у тому ж Самарканді, де він опинився поруч із президентами Азербайджану та Туреччини.
І найголовніше – ніхто у Самарканді не підтримав путінського мілітаризму. Більше того, співрозмовники російського президента публічного говорили з ним про мир.
"Ми працюємо над тим, щоб дипломатичним шляхом якнайшвидше покласти край конфлікту в Україні", – заявив у присутності Путіна президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган.
"Я знаю, що сьогоднішня епоха – це не епоха воєн, і я говорив з вами по телефону про це", – сказав Путіну прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді.
І кремлівському правителю доводилося буквально виправдовуватись, стверджувати, що Росія "зробить усе, щоб зупинити це якнайшвидше".
Навряд чи такі результати саміту в Самарканді можна вважати дипломатичним успіхом президента Росії. Питання навіть не в тому, чи російський президент перебуває в ізоляції на Заході. Питання в тому, що і на Сході до Путіна та його політики ставляться із побоюваннями, і це вже навіть не приховують.
