Блог | Трамп, Си и Путин – не столько личности, сколько срочный диагноз Цивилизации
Будьте первыми в курсе главного – подпишитесь на Новини на OBOZ.UA в Google
Как известно, канадский премьер-либерал Марк Карни еще в начале года выступил в Давосе с исторической речью о современном мировом кризисе и мировом будущем.
Далее текст на языке оригинала
Зараз – коли тенденцією нарешті стають перемовини кожного з кожним – пропоную сприйняти цей фактично програмний текст, так би мовити, "глядячи з Києва" (звісно, не як міста, то таке, а як столиці й символу держави), тобто з точки зору колективного спротиву з боку Євросоюзу (разом із Канадою) й України – гегемонізмові США, КНР і РФ.
Наведу для саме такого розуміння декілька ключових фрагментів.
"Сьогодні йтиметься про розрив світового порядку, кінець гарної казки й початок жорстокої реальності, в якій геополітика великих держав не обмежена жодними рамками.
<> Щодня нам нагадують, що ми живемо в епоху суперництва великих держав.
Що порядок, який заснований на правилах, зникає.
Що сильні роблять те, що можуть, а слабкі страждають так, як мусять.
Цей афоризм Фукідіда подається як неминуча природна логіка міжнародних відносин, що знову заявляє про себе.
Й зіткнувшись із цією логікою, країни мають сильну тенденцію підлаштовуватися, щоб вижити.
Пристосовуватися.
Уникати проблем.
Сподіватися, що поступливість купить безпеку.
Це не спрацює.
<> Але давайте тверезо подивимося на те, куди це веде.
<> Якщо великі держави відмовляться навіть від удаваних правил і цінностей заради безперешкодного просування своєї влади й інтересів, <> [колишні] союзники диверсифікуватимуться, щоб застрахуватися від невизначеності.
<> Це відновлюватиме суверенітет – суверенітет, що колись ґрунтувався на правилах, але дедалі все більше базуватиметься на здатності протистояти тискові.
<> Колективні інвестиції в стійкість дешевші за будівництво кожним своєї фортеці.
<> Взаємодоповнюваність дає результат, що є позитивним для всіх.
<> Ми більше не покладаємось тільки на силу наших цінностей, а ще й на цінність нашої сили.
<> Ми [в Канаді] подвоюємо наші витрати на оборону до 2030 року і робимо це так, щоб розбудовувати нашу вітчизняну промисловість.
<> Ми домовилися про всеосяжне стратегічне партнерство з Європейським Союзом, включаючи приєднання до SAFE – європейських угод про оборонні закупівлі.
<> Щодо України: ми є основним членом "Коаліції охочих" та одним із найбільших інвесторів у її оборону та безпеку в розрахунку на душу населення.
<> Середні держави повинні діяти разом, бо якщо вас немає за столом, ви – в меню.
Великі держави можуть дозволити собі діяти поодинці. У них є обсяг ринку, військовий потенціал, важелі впливу, щоб диктувати умови.
У середніх держав цього немає.
Але коли ми ведемо переговори з гегемоном лише на двосторонній основі, ми ведемо їх з позиції слабкості. Ми приймаємо те, що нам пропонують. Ми змагаємося один з одним у тому, хто буде більш поступливим.
Це не суверенітет. Це імітація суверенітету за фактичного прийняття підпорядкування.
<> Ми не повинні дозволити зростанню "жорсткої сили" засліпити нам очі й приховати той факт, що сила легітимності, чесності та правил залишатиметься потужною, якщо ми вирішимо застосовувати її разом.
<> Старий порядок не повернеться. Ми не повинні цього оплакувати. Ностальгія це не стратегія. Але на уламках розриву ми можемо побудувати щось краще, сильніше й справедливіше."
Тобто Трамп, Сі й навіть Путін є саме такими, якими вони є, не випадково:
коли старого часу ВЖЕ нема, а нового часу ЩЕ нема, – мають з’являтися саме такі міжчасові постаті, які нібито повідомляють людству, що воно надто ЗАПІЗНЮЄТЬСЯ з невідкладним переформатуванням вкрай застарілих міжнародних інститутів, інституцій, блоків і альянсів, що й намагався узагальнити й розтлумачити прем’єр-міністр Канади.
Тож – слава Україні (бо її місія – врятувати світ)!
