Блог | Главный урок первого года войны – Россию можно победить
Ми тепер вже знаємо, що повномасштабне вторгнення регулярних військ рф на територію України розпочалося в 3.45 ранку у Луганській області.
Путін навіть час початку своєї агресії запозичив у свого рідного "батька" - Адольфа Гітлера. Фюрер теж розпочав свою агресію в 3.45 ранку.
Таких співпадінь багато, але я зараз хотів би звернути увагу на інше.
Багато хто піддає сумніву бойові можливості російської армії вторгнення, посилаються на те, що це ніяка не друга армія у світі розпочала агресію проти України, а на скору руку підготовлені військовослужбовці, без належного бойового досвіду і вишколу, з застарілою і не ефективною зброєю та військовою технікою.
Це - глибока помилка щодо бойових можливостей російської армії.
Насправді, в Україну увійшли найбільш підготовлені війська путіна, дуже добре екіпіровані, оснащені величезною кількістю сучасної бойової техніки і озброєння.
На територію України путін направив майже усю військову еліту.
В агресії проти України прийняли участь усі наявні сили Сухопутних військ, елітні повітряно-десантні війська, спецпризначенці і велика кількість військ, які забезпечували успішний перший удар. А якщо до цього додати величезну кількість бронетанкових сил рф, ракетних комплексів, систем і засобів ППО, а також стратегічної і армійської авіації та морських сил, то стане зрозумілим, яка величезна армада техніки і солдатів напала на Україну. Це була, без перебільшення, навала.
А якщо добавити ще й те, що це вторгнення було здійснено з чотирьох боків приблизно з однаковою інтенсивністю, а фронт цього вторгнення сягнув 3700 кілометрів, то стане зрозумілим, яка смертельна небезпека була над нашою країною і над кожним українцем.
Уявіть собі, яка колосальна сила вступила на нашу землю з єдиною метою - знищити українську державу і український народ.
Спробуйте об’єктивно оцінити можливості будь-якої європейської армії, що здатна була б протистояти цій навалі, яка оточила Україну по фронту на 3700 кілометрів! Де взяти стільки сил та військових засобів?
Яка сила могла б протистояти цій броньованій армаді.
Яка армія і який народ міг би проти цієї навали вистояти?
А якщо добавити до цього також і те, що до кінця першого дня цієї агресії передові загони російської армії вже були на околицях Києва, то стає просто страшно і моторошно, що нас всіх очікувало?
В якій країні ми могли б прокинутися 25 лютого 2022 року.
Путін все порахував і все передбачив. Єдине, в чому він помилився, це те, що Україна - не росія і що український народ буде захищати свою державу.
Багатьох українців цікавить, а як так могло статися, що вже в кінці першого дня агресії передові загони російського спецназу були біля Києва, штурмували аеропорт Гостомель і готувались захопити урядовий квартал в столиці, а в цей час регулярні війська путіна, як на прогулянці в’їхали в Херсон.
І таких питань дуже багато.
Який потрібний був героїзм українського народу щоб стримати ворога біля Києва, Харкова, Чернігова, Миколаєва, Маріуполя і багатьох інших українських міст і сіл?
Уявіть собі, що Гостомель врятувала невелика кількість українських солдат і добровольців. Якби не їх героїзм, то аеропорт путінські війська могли б захопити, на який вже готова була висадитись Псковська повітряно-десантна дивізія, для якої шлях у серце Києва був фактично відкритий.
Або під Черніговом одна наша бригада, у якій було 2000 особового складу, утримала місто і не дала можливості відкрити шлях на Київ для більше ніж 30-ти ворожих батальйонних груп. (Біля 1000 солдат кожна).
З кожним днем ми дізнаємось про все нові і нові прізвища Героїв, які ціною свого життя зупинили ворога.
Видатну роль в обороні країни, крім ЗСУ, зіграли добровольчі загони територіальної оборони.
Треба віддати належне і вищому військовому керівництву України, яке незважаючи на миролюбний тон української влади напередодні ворожого вторгнення, здійснило цілий ряд дуже важливих дій, які в решті-решт теж були надзвичайно важливими для збереження бойової міці наших військ і твердою рукою управляли військами у перші, найтяжчі години ворожої агресії.
Героїзм і мужність українців носили масовий характер.
Подвиг українських захисників Гостомеля, Ірпіня, Мацуна, Чернігова, Харкова, Азовсталі, Миколаєва і багатьох інших - навіки увійде в історію України.
Україна, український народ вистояли в цій страшній агресії і перші три дні.
І перші 100 днів.
І перший рік.
Багато хто у світі не вірив у спроможність України вистояти від потужного удару російської армії.
Багато хто взагалі не вірив, що російську армію можна перемогти.
Російська пропаганда створила міфи про суперсучасну і високоефективну армію путіна, яка була оснащена новітньою і надзвичайно потужною зброєю, проти якої ні одна армія світу не могла б встояти.
Але, як показали події українсько -російської війни, є така армія, яка змогла встояти проти армії росіі - це Збройні Сили України, які разом з українським народом спростували ці пропагандистські міфи.
Який головний урок першого року війни - путінську росію можна перемогти!
Як зазначає оглядач Брет Стівенс газети The New York Time, в матеріалі з 01.03.2023року, - "Російська армія зазнала поразки в битві за Київ, контрнаступі під Харковом, боротьбі за Херсон. Все це українці зробили без західних танків, безпілотників Predator чи винищувачів. Уявіть, як швидко вони могли б перемогти, якби мали всі три в достатній кількості."
А тепер щодо мирних переговорів.
Питання мирних переговорів набуло нової сили, після того як Китай оприлюднив свій план мирного врегулювання війни між Україною і росією. Правда в Китаї це називають "конфліктом".
Давайте знову повернемось до міркувань американського аналітика, який зазначає, "Що стосується розсудливості та роздумів про необхідність остаточних переговорів, то вони шкодять солідарності та моральному духу України, ключовим факторам її виживання та успіху. Переважна більшість українців хочуть повернути собі всі території, захоплені Росією, включно з Кримом. Наскільки прагматично чи реалістично вимагати від Зеленського ігнорувати бажання власного народу, відмовитися від їхніх жертв і покинути українців, які все ще живуть під російською окупацією?
Заклики до переговорів також підривають суспільну підтримку України в Сполучених Штатах. Коли мова йде про зовнішню політику, американці швидше заплачуть багато за великі справи та високі принципи, ніж за менші справи та реальну політику. Озброювати та фінансувати Київ у його боротьбі за свободу та незалежність проти злого тирана – це велика справа. Озброювати і фінансувати це заради хиткого припинення вогню – це мало.
Цей політичний факт повинен обтяжувати уми зовнішньополітичної команди Байдена. Суспільна підтримка України падає, особливо серед республіканців, і консерватори, які знають краще, включаючи губернатора Флориди Рона ДеСантіса, ганебно відмовляються від своїх ставок.
Президент Байден любить говорити, що Сполучені Штати підтримуватимуть Україну стільки, скільки потрібно. Але ця обіцянка може закінчитися 20 січня 2025 року, якщо він не виграє другий термін. Він завдячує своїй власній спадщині не ризикувати тим, що потенційно є найбільш історичним досягненням його президентства на виборах наступного року.
Тому для адміністрації немає сенсу гальмувати поставки зброї в Україну або натякати на те, що Україна навряд чи коли-небудь поверне Крим. Мета Байдена на 2023 рік має бути чіткою та прямою: перемога України. Він може досягти цього шляхом швидкої доставки кардинального військового обладнання в поєднанні з дипломатичним наступом, у якому ми пропонуємо членство України в НАТО. Можливо, це навіть дасть Путіну можливість здатися."
Дуже оригінально американський оглядач дав поради Е.Макрону і О. Шольцу, які почали наполегливо рекомендувати Україні повернутися до мирних переговорів, після того як був озвучений китайський план миру.
Американський оглядач зазначає –
"Президенту Франції Еммануелю Макрону пропозиція:
Якщо, як випливає зі звіту в The Wall Street Journal, Ви переконані, що війна в Україні приречена на кривавий глухий кут, і хотіли б заохотити Київ розпочати "мирні переговори" з Москвою, які б залишили Росію у володінні великими масивами завойованої території, чому б не подати приклад? Публічно запропонуйте повернути Ельзас Німеччині, як доказ того, що ви також вважаєте, що територіальний суверенітет має бути предметом переговорів.
Канцлеру Німеччини Олафу Шольцу ще одна пропозиція:
Якщо Ви збираєтеся поставити нанівець перспективу тісніших зв’язків між Україною та НАТО (але не повноправного членства) як спосіб підштовхнути Київ до дипломатичного врегулювання з Москвою, чому б не запросити кілька батальйонів російської бронетехніки в околиці Берліна? Це продемонструє, що ви теж готові змінити вирок 1991 року, щоб пом’якшити образу, жадібність і параною Кремля.
Це безглузді пропозиції. В тім-то й річ. Ті, хто зараз стверджує, що президент України Володимир Зеленський має бути "реалістичним" або "прагматичним" — тобто, що він повинен припинити повний вихід Росії з усіх окупованих українських територій — пропонують рішення, яке вони ніколи б не погодили їхні власні країни за звичайних обставин, не кажучи вже про боротьбу за національне виживання.
Ось чому, оскільки війна в Україні вступає в другий рік, я відчуваю вдячність за Джо Байдена. Звинувачуйте його скільки завгодно в багатьох питаннях, зокрема в його поступовому підході до озброєння України, але в найголовнішому питанні нашого часу він має велику рацію. "Апетити автократа неможливо вгамувати", — сказав він минулого тижня у Варшаві. "Їм треба протистояти".
Це не голос марної моралі. Це досвід, далекоглядність, військовий реалізм і політична розсудливість.
Досвід, тому що світ дуже добре пізнав Володимира Путіна за 23 роки його правління. Ми знаємо, що він не дотримується умов жодних угод, якими зобов’язана Росія, починаючи з I.N.F. часів холодної війни. Договір до останніх Мінських угод. Ми знаємо, що він здійснював неспровоковані вторгнення в минулому і, якщо його не зупинити, розпочне їх знову в майбутньому.
Передбачуваність, оскільки врегулювання шляхом переговорів створить більше проблем, ніж вирішить. Іран побачить, що ядерний шантаж працює. Китай зробив би урок, що якщо існують обмеження того, що Америка та наші союзники готові зробити для України (яка бореться за себе та має сухопутний кордон з НАТО), то будуть набагато гостріші обмеження того, що ми готові зробити для Тайваню. Росія зробила висновок, що, незважаючи на те, що її вторгнення було невдалим, вона все-таки завоювала територію, заморозила конфлікт і все ще може знову атакувати Україну через кілька років."
З цим важко не погодитись. Український народ виступає за повну перемогу і звільнення усіх українських територій, включно з Кримом, тому влада повинна дослухатися до цієї волю народу.
Разом з тим, треба віддати належне і президенту Зеленському, який в повній мірі усвідомлює, що путін намагається нав’язати Україні мирні переговори, наслідком яких буде - заморожена війна і втрата значних територій, що путін захопив.
Наслідком цих мирних переговорів буде лише відновлення бойової здатності російської армії та ескалація нової, ще більш жорстокої війни.
