Название / автор: Как люди / По мотивам произведений Андрея "Скрябина" Кузьменко

Видео дня

Театр: Театральное сообщество DSP

Режиссер: Юлия Прилуцкая

Новое переосмысление поэзии Кузьмы Скрябина похоже на древнегреческую трагедию о посмертном бытии музыканта. "Как люди" – "пластично-поэтический спектакль без вазелина" от театрального сообщества DSP. Где режиссер-хореограф Юлия Прилуцкая через откровенную телесность актеров экспериментирует со странной лирикой Кузьмы.

Далее текст на языке оригинала

Чую, брате, що буде війна – холодна і довга, довга і зла.

Андрій "Скрябін" Кузьменко

Розпочинається дійство як театральна репетиція, щоб згодом перетворитись на давньогрецьку містерію – з еротичними оргіями та людськими жертвопринесеннями. Ритуал посмертно вшанування, в якому іронічну поезію Кузьми Скрябіна підносять до рівня пророцтв та молитов. А щоб камлання спрацювало, актори – мов хробаки – прогризають коридори-нори в четвертій стіні. Тут стирається фронтир не тільки між залом та сценою, а й між плотським і духовним, сатиричним і святим.

"Як люди" – ідейна сестра "Стусанини", найвідомішої пластичної постановки від Театральної спільноти DSP. Вистава як спроба відчути, чим відгукуються слова Поета в сьогоденні, в реаліях, про які автор не міг знати. У власній "скрябініаді" режисерка Юлія Прилуцька переосмислює тексти сучасника, рокопопс музиканта як вже класичні та "забронзовілі". Ніби в школах вчать напам'ять неполіткоректне "Негри люблять молоко, може навіть як ніхто", а найвидатніші поети сучасності отримують щорічну Державну Кузьменківську премію. І – подібно до британських колег-шекспірологів, що збирають загальновживані слова, вперше згадані у творах Брада, як то bandit, manager чи critic – українські скрябінологи заносять у "кузьменківські" словнички неологізми на кшталт "хорий" чи "шмата".

Гіпертрофування постаті Кузьми водночас і є методом його визнання для шанувальників, і засобом пост-іронії, для тих, хто не розділяє захоплення постаттю покійного музиканта. Головний посил вистави, її над-ідея – в спробі показати поетику Скрябіна з максимально незвичної та віддаленої від оригіналу точки зору. "Як люди" намагається надати пісенним текстам якнайбільше додаткових сюжетів, вимірів, інтерпретацій; і звична для пластичних постановок недомовленість відмінно працює на розширення сенсів. Та через це вистава розрахована – перш за все – на тих, хто вже знайомий з творчістю групи "Скрябін". Адже окремий рівень задоволення від постановки: порівняння, що хотів колись сказати автор, і як це переказала режисерка.

Юлія Прилуцька відома як хореограф. Саме тіла акторів – Олесі Біденко, Ольги Галицької, Володимира Варчука, Богдана Жубрика, Максима Козинського, Олени Поліщук, Данили Солом’яного – стають і головними декораціями постановки, і центральними візуальними спецефектами. Попри поетичний фундамент та живу декламацію віршів, основним засобом контакту з глядачем залишається пластика та тілесність.

З плотським тут обходяться по дорослому, на межі пристойного. Актори постійно дражнять переодяганнями й відвертими гімнастичними позами. Інтимні теми тут заходять на території потягу до насилля та аб'юзу, розділеної та нерозділеної пристрасті, кохання втрьох й більше. "Секс – то є море з людей..." Режисерка навмисно додає еротичну гірчинку в інтимну лірику Кузьми. Навіть жарт, що гучні аплодисменти в театрі звучать після фіналу, а в ліжку – перед фіналом, Прилуцька перетворює на художній прийом. Враховуючи, скільки українців були зачаті під голос музиканта, подібні "аплодисменти" Кузьма заслужив.

Та ритуал не можливий без духовного, сакрального наповнення. Перше зіткнення з ним виглядає кумедно: натуралістично-ман’ячна пародія на Лагутенка "Мумітроль" розквітає церковним хоралом. Спочатку суміш високого та іронічного дивує й викликає посмішку. Але з часом ритуальні хітони, виразний грим, маски з навіки застиглими емоціями занурюють в атмосферу містерії. В якій актори стають оракулами, а через поезію Кузьми з нами говорить щось потойбічне, навіть пророче.

Окремою темою у виставі проходить навколовоєнна поезія. Від згаданого в епіграфі раннього "Годинника" до "Суки-війни", – Ну і хто тебе кликав? Чому ти прийшла, стара проститутка? – яку Кузьменко написав вже після вторгнення росії. Ці антивоєнні етюди вплетені в тіло вистави до болю гармонійно, і від того гостро резонують з залою.

У калейдоскопі тем та настроїв вистава може здатися лише спробою хореографічно візуалізувати поезію Кузьми. Та якщо звернути увагу на послідовність текстів, то складається гіпотетична мозаїка історії. Починається все з "Останнього ангела", що подається як новина-плітка про загибель музиканта. А закінчується на "Моїй дочці Україні" у вигляді колискової.

"Просто на дорогу впав останній ангел з неба", – знов пророцтва від Кузьми, але вже про власну скору смерть. Всі подальші дії на сцені можуть бути посмертною ретроспективою прижиттєвих спогадів. А сама сцена знаходиться у вимірі – згаданому ще Метерлінком в "Синьому птаху" – де душі чекають на переродження. Всі митарства відбуваються в лімбо, в загубленому раю, єдиний вихід із якого – реінкарнація. І перед нами інші істоти, мінливі мов медузи, але схожі на нас, як люди.

Вистава Прилуцької створена з авторським смаком: з дразливою хореографією та нетривіальною тілесною художністю. Особливо раджу її шанувальникам творчості Кузьми. Адже "Як люди" – збірка несподіваних візуальних каверів на популярні (і не тільки) пісні Скрябіна, що зроблена з умисною пост-іронічною над-повагою до автора.

Та застережу від вистави тих, хто без пієтету згадує музиканта. Без знання пісень-першоджерел "з-під бронзи" сарказм може і не зчитатися. В такому випадку "Як люди" здадуться черговою недоречною спробою героїзування та канонізації Кузьми. Чув я і такі думки після прем’єри.

Як шанувальник творчості музиканта, зазначу, що "Як люди" можуть не тільки здивувати парадоксальним поглядом на поезію Андрія Кузьменка, а й викликати сльози ностальгії. За часами, коли "дешеве пиво і сухе вино робили нас щасливими людьми", а Поет був з нами не тільки на старих фотографіях.

Важно: мнение редакции может отличаться от авторского. Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов, но стремится публиковать различные точки зрения. Детальнее о редакционной политике OBOZ.UA поссылке...