Літературний конкурс. Будинок на горі

Ось і збулася мрія. Мрія усього життя. Я оселився у своєму будинку – у маленькому будиночку на вершині великої гори. Унизу - море, вгорі - небо, і ліс вікових сосен навколо. Маленький дерев'яний будиночок у одну, але простору та ще й з видом на холодне північне море кімнату - тепер мій! Я віддав за нього все - все, що в мене було. Кар'єра, сім'я, друзі, квартира, небагата бібліотека та багата колекція марок кайзерівської Німеччини віддані на поталу мрії. І нічого, що тут я тепер один. Підкреслюю: я тут один, але я не самотній. Ось учора, наприклад, баклан прилітав. Вгодований такий, а у дзьобі в нього була ставридка. Птах з'їв рибку та склював пиріг, який минулого тижня мені привезла дружина. Якщо за чимсь я тут і нудьгую, то це за її пирогами. Гарячі, з грибами та куркою, ще й зі сметанкою і під узвар з брусниці - як на мене, то нема їжі, смачнішої за цю... А ще до мене приходить леминг - найдобріший полярний хом'як. Як смішно він чхав, перекинувши залишену друзями склянку з горілкою. А, знаєте, гарний малий - цей рудий. Дуже часто вночі ми разом із ним спостерігаємо, як сонце купається у морі. Кожного разу це відбувається опівночі. Червона вогняна куля повільно спускається в темно-сині хвилі затоки, і море спалахує помаранчевим. Сонце продовжує своє занурення і завмирає лише коли більша частина його опиняється у воді. Тоді все навколо затихає.

Замовкаючи світ стає бурштиновим, наповнюється золотом – золотом чистим і живим. Все дихає бурштином, і не розібрати, це той бік світу чи цей... Саме тут сам Бог відкриває врата небесні й тисячі душ вирушають на Суд. Але мені туди ще рано...

Чарівний апогей білих ночей Валаама триває кілька хвилин, а потім сонце продовжує свій шлях. Світило залишає дзеркало моря. Водна гладь оживає та неохоче відпускає світло. Щоб зустріч була - повинна бути й розлука, тому хвилі не здатні будь-що змінити.

Завтра все знову повториться. Я певен у тому. За ті кілька тижнів, що я тут Всевишній жодного разу не дав ніякого приводу для сумніву. Ця низка подій незмінна.

Білі ночі, темні хвилі, червоне сонце - гранітне літо Крайньої Півночі. Взимку тут, напевне, все буде інакше. Як? Не знаю як, але інакше! Звідки мені це відомо? Та я просто це відчуваю. Відчуваю, що мій новий будинок - це лише тимчасовий притулок. Відчуваю це так само, як відчував те, що екскурсія до святих місць стане для мене чимсь більшим, ніж пустопорожня, заради цікавості, поїздка. А та цигарка? Остання цигарка, яку я закурив вночі на палубі катера! Адже я також відчував, що це остання цигарка ...

Ті двоє напідпитку рибалок, що виловили тіло, знають яка буває в цих місцях зима. Суворі чоловіки не стали тягти утопленика до селища, а поховали мене на цій горі. Так збулася моя мрія – я оселився у своєму маленькому будиночку на вершині великої гори. І дякую Тобі, Господи, що Ти дозволив мені побути тут ще трохи...