Геть усіх! А тоді геть усіх, хто залишився!, 26 декабря 2008

Все, що Ющенко каже за Юлю – чиста правда. В той час, як все, що за Ющенка каже Юля – очевидна істина. Янукович має рацію щодо них обох, а вони цілком заслужено зневажають Януковича.

Далеко в дитинстві, у 2004-му році, залишилися сюжети боротьби добра зі злом. Нині все як в просунутих американських стрічках: «Хищник против чужого», або в тих, де ми співчуваємо симпатичному людоїду Ганібалу Лектору, який рятує свою подругу з ФБР від колег по роботі і з’їдає їх.

Хто вам більш до вподоби – запитують американські фільми та українські теленовини – серійний убивця-маніяк, чи вампір перевертень з пекла? Визначайтеся швидше, скоро на екрані з’явиться слово «The end».

На наступних виборах ми обиратимемо між потворним та огидним. Втім, якщо ми вирішимо не піддаватися маніпуляціям, то віддамо свій голос за політичних мінорітаріїв - недолугих, вар’юватих або злодійкуватих.

Вся українська еліта розділена на кілька фінансово-бюрократичних угруповань, які поділили між собою основні інститути держави. Вони монополізували як владу, так і опозицію. Вони утримують монополію на прибутки. Вони роблять все, щоб зберегти цю монополію.

Порочність цієї еліти полягає в тому, що, по-перше, завдяки монополії вона деградує; по-друге, вона більше наживається не на зростанні, а на падінні економіки. Нинішня політична і фінансова еліта зацікавлена в поглибленні економічної кризи.

Завдяки економічній кризі 90-х вони захопили основні ресурси. Завдяки нинішній кризі вони неймовірно збагачуються на банківських спекуляціях, на розподілі іноземних кредитів і за рахунок катастрофічного падіння вартості решток державного майна сподіваються забрати його безкоштовно.

Отже, національне спасіння полягає не в тому, щоб через вибори перерозподілити владу між фінансово-бюрократичними угрупованнями, а в тому, щоб прибрати від влади всю бюрократичну верхівку, всю політичну еліту країни, демонополізувати економіку.

- Як усунути від влади нинішню еліту?

- Через потужні акції громадянської непокори: загальнонаціональний страйк, новий Майдан;

- Чи можна це зробити через вибори?

- Ні, позаяк необхідні на вибори фінанси, основні ЗМІ та контроль за ЦВК належать нинішній еліті;

- Хто стане новою елітою?

- Ті, хто зможе прибрати від влади нинішню еліту, тобто ті, хто організує результативні акції громадянського спротиву. В країні достатньо фахівців для організації ефективної роботи Кабміну, Нацбанку та інших управлінських інститутів. Потрібна лише нова, сильна влада, здатна на прояви політичної волі.

- Хто забезпечить стабільність державного організму на час акцій громадянської непокори та зміни політичної еліти?

- Місцеві органи влади. До мерів, міських, районних рад багато претензій, проте корінь зла саме у вищій владі.

- Чому помаранчевий Майдан не покращив ситуацію?

- Тому що замість того, щоб усунути від влади всіх, він лише перерозподілив владу всередині політичної еліти.

Тому основною вимогою сьогодення має бути: Геть усіх, хто мав відношення до вищого управління державою протягом останнього десятиліття. Заборона їм усім обіймати керівні посади в органах державної влади на найближчі 10 років, в т.ч. депутатам ВР останніх скликань, очільникам Секретаріату Президента тощо.

Кажуть, хай краще нинішній бардак, ніж революція. Проте, безлад, який ми всі так любимо, вже небезпечний. Уряд, Нацбанк, президент, парламент щодня більше руйнують національну економіку, ніж спромоглася б ціла дивізія анархістів.

Купка корупціонерів при владі зуміла переконати нас в тому, що серед сорока п’яти мільйонів не знайдеться жодного, хто міг би керувати державою, не руйнуючи її.

Проблема в тому, що українці схильні до «чинопочитання». Скажімо, у нас шанси на президентство має лише той, хто прокрався на посаді прем’єр-міністра. Депутат-корупціонер є для нас більшим авторитетом, ніж чесний бетонщик другого розряду.

Цю парадигму треба змінити на якійсь інший дискурс. Наприклад на такий: «Жодної довіри бувшим начальникам!» До речі, гарні управлінські якості демонструють саме люди з соціальних низів, звідки вийшли майже всі українські олігархи. Вони керують своїми галузями, як показала криза, не ідеально, але все ж краще аніж міністри. Хоча це зовсім не означає, що не потрібно розкуркулити тих з них, хто уникне банкрутства.

До того ж, українці, як їм здається, скучили за сильною рукою. Грядущий Цезар, як завжди, має повернутися з Галії після довгої відсутності у Римі, він не повинен належати до звиклої столичної тусовки. Всі опитування показують, що хочеться диктатури. Причини цього неврозу лежать на поверхні колективної підсвідомості.

Ми хочемо диктатури, щоб боротися проти неї. Бо проти нинішньої ентропії не поборешся. Нам набридло бити туман, хочеться відчути спротив матеріалу. Ми мріємо про справжнього вождя, щоб нам нарешті було кому стріляти в спину, кого зраджувати, ким розраховуватися з ворогами.

Окрім того, принадами анархії насолоджуються лише суспільні вершки. Український уряд перебуває у стані війни з Президентом, Нацбанком, СБУ, Фондом держмайна, київською адміністрацією, більшістю депутатів парламенту...і хто ж його очолює - Нестор Махно? Ні, Юля Тимошенко! А я, наївний, ще вважав себе анархістом. Яка жінка! Всього 48 років, а вже стільки статусних ворогів. Якщо стане президентом, ми нарешті оголосимо війну не установам, а сусіднім країнам.

Нагорі анархія, а більшість населення живе під гнітом ментів та місцевих чиновників. Диктатура сержантів та вахтерів. Людям хочеться Бонапарта, який помститься за них, який збере їх і скаже: «Солдати! Ви голодні і босі, але там, на Печерську, лежать найбагатші пасовиська. Візьмемо їх!

P.s. Хоча прогнати усіх нинішніх було б так не по-українськи. Натомість ми їх канонізуємо. Так само, як ми це зробили з Грушевським, Петлюрою та іншими. Я, наприклад, здогадуюся, де прийдешні покоління поставлять пам’ятник Ющенку і яке місто перейменують в Тимошенкопетровськ.