Є така партія – Секретаріат Президента!

Завтра на сесії Верховної Ради зіткнуться завзяті прихильники вступу до НАТО і їх не менш затяті супротивники. Чергової халепи, в яку вскочили народні депутати, а з ними й українське суспільство, можна - і треба! - було уникнути. Однак те, з якою легкістю наші так звані політичні еліти дозволяють втягувати суспільство в протистояння, зайвий раз свідчить про їхнє невміння передбачати наслідки прийнятих ними ж рішень.

Маю на увазі «лист на трьох» з пропозицією інтенсифікувати діалог стосовно вступу України до НАТО. Про різноманітні нюанси вступу України до альянсу в цих замітках не йтиметься. Хоча б тому, що нас туди не кличуть, та й більшість населення виступає поки що проти входження.

Необхідність написання самого документа, як і обов’язкове «освячення» його тріумвіратом керівників держави нам, хоч і пізно, але роз’яснили. «За кадром» лишається тільки зміст самого листа, який тримається в суворій таємниці, що, як завжди в таких випадках, породжує масу різних домислів і чуток. Немає також відповіді на запитання, чому громадяни України дізналися про сам лист не від тих, хто його підписав, а з вуст американського сенатора, причому через кілька днів після написання листа.

Що заважало, скажімо, Секретаріату Президента чи його пресс-службі в кращих традиціях скликати гучну прес-конференцію за участю підписантів? Запитання, скоріше, риторичне. В кулуарах довелося почути щось на зразок: «Не вашого розуму справа, треба буде – покличимо!».

Наряду з іншим, це може означати, що такий спосіб «роз’яснення» обрано свідомо. У такий спосіб брутально підставлено не стільки Президента (його пронатівські настрої і стремління загальновідомі), скільки Прем’єра і спікера, які до цього дещо уникали однозначних декларацій з приводу найбільш резонансних напрямів української політики, в тому числі й членства в НАТО. «Стратеги» вірно передбачили: витік інформації спричинив ефект потужної бомби. Дехто з радикальних політиків згадує інший «лист трьох» - 2001року. Після обнародування якого спікер Іван Плющ безпорадно стинав плечима, а тодішній прем’єр Віктор Ющенко і до цього часу вважає за краще не торкатися слизької теми. Нагадаємо, що дії опозиції кваліфікувалися у тому листі не інакше, як фашизм. Спільного у самій появі листів не багато: в обох випадках активно задіяна президентська канцелярія, спрацювали політтехнології, як результат, - дескридитовано провідних політиків, політичну ситуацію в країні доведено до точки кипіння.

Мало хто сьогодні заздрить Арсенію Яценюку. Навіть люди, далекі від політичних баталій, розуміли, що парламетська опозиція використає будь-який привід для блокування роботи Верховної Ради. І не з метою самоствердження – парламент наблизився до розгляду концептуальних питань, що впливають на стратегію країни. Серед них - щорічне послання Президента, програма дій уряду, затвердження низки першочергових законопроектів, нарешті, ухвалення ключових кадрових рішень, зокрема керівників СБУ, генпрокуратури, віце-прем'єра з ПЕК, Антимонопольного комітету, Фонду держмайна тощо. Якщо зважити на те, що в демократичній коаліції нині кожен голос на вагу золота, а натиснути кнопку «за того хлопця», очевидно, вже не вдасться, розчарування молодого спікера можна зрозуміти. У цій ситуації – і події в парламенті тиждень тому засвідчили - мобілізувати депутатів на конструктивну роботу буде вкрай важко.

Не кращий настрій і у прем'єра. Після гучного скандалу, навіть без результатів соціологічних досліджень ясно: кількість її симпатиків на Сході і в Криму навряд чи збільшиться. Тут режисери акції тонко розрахували – політичні дивіденди, отримані, в тому числі, з початком виплат компенсацій вкладникам Ощадбанку СРСР, дещо розмиваються, а довіра в цілому до прем'єра як до політика, - падає. Навряд чи зарадить і визит до штаб-квартири НАТО, оголошений днями її канцелярією.

Ризикнемо передбачити: це тільки перший епізод довготривалого серіалу. Розбрат політичних еліт штовхає суспільство у вир протистояння. Тож не дивуйтесь, якщо невдовзі прем'єрові чи спікерові доручать виголосити чи підписати чергову відозву стосовно, скажімо, легалізаціі вояків УПА, державної мови, стосунків з північним сусідом, інших «гарячих» тем, що поляризують країну.

І «лист трьох» - тільки початок. На черзі - цілий ряд подібних проектів, кількість яких з наближенням до початку президентської гонки зростатиме. Яскраве тому свідчення - метушня навколо програми дій уряду, виголошена чільником Cекретаріату заява з приводу кандидатур на посаду генпрокурора, розв'язання кадрової «війни портфелів», зібрання, знову ж таки під дахом Cекретаріату, на якому Віктор Ющенко настійно вимагав від членів уряду, що входять в НУ-НС, погодженої роботи з канцелярією Президента. Якщо сам Ющенко щотижня проводить наради із спікером та прем'єром, тепер і Cекретаріат робитиме те саме зі «своїми» членами уряду. Цікаво, що координатором цих зустрічей призначено Юрія Єханурова. Симптоматично, що саме після цього кандидатуру очільника Cекретаріату було названо в якості можливого претендента на посаду генпрокурора.

Що ж стосується власне уряду, то його діяльність, як це випливає з внесенного Президентом проекту нового закону про Кабмін (розглядатимется ВР завтра), фактично поставлена в залежність від РНБО. Зокрема, зазначається, що уряд зобов'язаний «забезпечувати виконання рішень Ради національної безпеки і оборони». Дехто з добре поінформованих людей висловив припущення, що під дахом РНБО створюється «паралельний» Кабінет міністрів, особливо після того, як з нього «забрали» губернаторів. Якщо це так, - на нас чекає неминуче «дежа вю», адже РНБО вже складав противагу Кабміну, і наслідки протистояння надто свіжі в пам'яті.

Коментуючи спалах активності президентського Cекретаріату, продемонстрованої останнім часом, деякі політологи побачили початок процесу створення такої собі «партії підтримки Віктора Ющенка на майбутніх президентських виборах». До неї, на їхню думку, можна віднести не тільки і не стільки політиків, як скоріше «акул» українського бізнесу, які, по суті, контролюють економіку країни, і під яких зараз «підтягують» фракцію НУ-НС. Та, як свідчать факти, не всі у «президентській» фракції готові пристати під прапори цієї умовної партії. І конфлікт колишнього й нинішнього міністра оборони, що набирає обертів, - красномовно це підтверджує.

Власне, як і заява Юлії Тимошенко у Дніпропетровську 14 січня ц.р. про можливу участь у майбутній президентській кампанії: «якщо роботу уряду затиснуть у певні межі, будуть ставити умови: тут не чіпай, тут – свої люди, тут – свої силові структури, - тоді це питання». Дехто навіть стверджує, що такі вибори можуть відбутися раніше запланованого строку. Маючи на увазі можливі ситуативні домовленості двох нейвпливовіших і найчисельніших фракцій – виступити в унісон проти того, хто «затискує в певні рамки». Що стосується Януковича, то у нього ще свіжий у пам'яті «кидок», коли він досить необачно для себе погодився на дострокові парламентські вибори. Втім і «партія Cекретаріату» не сидітиме, склавши руки, її останній шанс – у переформатуванні коаліції на свою користь. І «лист трьох», і всі подальші події навколо нього у ВР – бажаний для цього каталізатор.

Цікаво, що ми казатимемо й думатимемо про все це після парламентських канікул?