Коли двоє дружать проти третьої

Коли двоє дружать проти третьої

Про те, що Юлії Володимирівні буде украй важко зайняти крісло прем’єра навіть при вдалому для неї результаті дострокових виборів, почали говорити вже давно. І здається, що чим більше часу минає з дня голосування, тим більш далекою від неї стає омріяна посада. Підтвердженням цього є і перманентні заяви Президента щодо залучення усіх провідних політсил до утворення коаліції (які він за звичкою маскує пасажами про „об’єднання нації”), і дивну та непохитну впевненість регіоналів, що без влади вони і на цей раз аж ніяк не залишаться.

Видео дня

Тож можна припустити, що чутки про наявність певних таємних домовленостей між двома Вікторами (які з різною інтенсивністю мандрують інформаційним простором країни щонайменше років зо два) сьогодні як ніколи близькі до реальності. Отже, чому обидва наших топ-політики так страхаються приходу до влади жінки з червоним сердечком на білому светрику?

Звичайно, найголовнішим фактором тут є неухильне наближення наступних президентських виборів, на яких Тимошенко, безсумнівно, є основним конкурентом обох Вікторів. Цілком зрозуміло, що для нормального їх проведення необхідним буде цілий пакет різноманітних домовленостей між синьо-білим та помаранчевим таборами, а ЮВТ є значно менш надійним партнером у переговорах, ніж Ющенко чи Янукович. Крім того, навіть короткочасне прем’єрство Юлі (якщо воно буде насичене яскравими і пам’ятними для електорату акціями) може підняти її рейтинг до захмарних висот.

Але якщо Віктор Федорович навіть у такому разі зберігатиме непогані шанси на перемогу, то другий термін Ющенка стане для нього недосяжною мрією. Тимошенко, проводячи послідовну політику, спрямовану на об’єднання помаранчевих в парламенті, вигідно вирізняється від свого вірогідного союзника, який, як завжди, роздирається внутрішніми суперечностями і перманентно змінює позицію. Тож якщо демократична коаліція все-таки утвориться, це буде означати черговий прорахунок Секретаріату Президента, який замість цілеспрямованих дій у напрямку її утворення почав „тягнути резину”, наніс цим шкоду рейтингу Президента, а жодного результату так і не досягнув.

Окрім власне політично, важливим є і винятково психологічний момент. Перетворившись із надто ліберального політика, якого, здається тільки лінивий не звинувачував у надмірній „м’якості”, нинішній Президент останнім часом демонструє неабияку волю і прагнення бути тим, хто „ухвалює рішення” у цій країні. Післявиборчі заяви Ющенка, в яких він „дає доручення” переможцям парламентських виборів (хоча, відверто кажучи, повноважень робити це не має), є зайвим підтвердженням цього. А ЮВТ у разі приходу до влади (навіть якщо пройде президентська редакція Закону про Кабмін) своєю активністю легко затьмарить Президента. І тоді негласне психологічне протистояння Ющенко-Тимошенко, що триває вже кілька років, досягне нечуваної гостроти. НУ, а про ставлення Януковича до персони Тимошенко навіть говорити не варто: після такої кількості образ на свою адресу якесь позитивне сприйняття Юлі з його боку видається неможливим.

Не меншу роль у несприйнятті Тимошенко відіграє й оточення обох Вікторів, серед якого чимало людей мають на неї персональний зуб. Демарш Юрія Єханурова (хоча це і не найближча до Ющенка людина) був лише першою ластівкою. А ось відмова Кріля і Петьовки (тісно пов’язаних з Балогою осіб) підписувати коаліційну угоду – це вже привід для більш серйозних роздумів. З оточення Віктора Федоровича також чимало людей в тій чи іншій формі постраждали від попереднього прем’єрства ЮВТ. Та й її постійні заяви про „регіоналів-мафіозі” змушують їх переконувати свого лідера у неприпустимості поступитися своїм кріслом саме їй.

Цілком небезпідставними є і побоювання багатьох регіоналів за свої капітали. Щоб хоч якось виконати велетенські передвиборчі обіцянки, Юлі конче необхідно буде постаратися націоналізувати і потім перепродати кілька потужних підприємств. В той же час Тимошенко відкрито обіцяє не допустити переходу цінних об’єктів держвласності до рук бізнесменів-регіоналів (мова йде, зокрема, про „Дніпроенерго” і Рината Ахметова). Тож синьо-білим підприємцям годі чекати від урядування Юлії Володимирівни чогось доброго. Загалом же, її прем’єрство означатиме крах стратегії, яку ретельно вибудовували з літа 2006 року. Ні для кого не секрет, що завойоване з такими зусиллями крісло голови уряду Янукович сподівався зберегти за собою аж до виборів 2009 року, щоб потім плавно змінити його на президентське. Але повернення Юлі до влади цілковито руйнує такі плани „двічі прем’єра”.

Таким чином, приводів для дружби „двох проти третьої” більш ніж достатньо. Але чи матиме ця дружба позитивні наслідки для обох Вікторів, або ж призведе до зворотного ефекту, не візьметься сказати ніхто.