Нова ідилія «Москва - Пекін» - «Le Monde»

Постійно заявляючи про себе, як про Європу, Росія не випускає з очей своє „євразійське покликання”, тема, що часто повторюється в дискурсі еліти при владі, котра так цінує ідею реставрації своєї втраченої потуги. Міцна своєю економічною стабільністю, сп’янена роллю незаперечного поставника енергії, Російська Федерація має амбіції стати одним з головних центрів прийняття рішень ХХІ-го сторіччя, ключовою діючою особою, що здатна протистояти американській гегемонії, згідно до проекту, що його накреслили для неї у Кремлі. Спадкоємиця „великої культури степу” (вислів, що його процитував російський президент, був вперше сформульований антропологом Львом Гумільовим (19912-1992)), Росія має покликання стати „мостом поміж двома великими цивілізаціями, європейською та азіатською”, як згадував Володимир Путін. „Євразійство – це єдина можлива основа для відновлення потужності країни”, - повторив в свою чергу Ніколас Спаський, заступник секретаря Ради безпеки. Керуючись саме цим пріоритетом, Москва намагається усіма силами зробити більш міцними відносини з Пекіном, своїм вчорашнім ворогом, з яким відносини ще ніколи не були такими гарними.

Лише прикордонні суперечки було вирішено (ділянка у 4 300 км спільного кордону було визначено на 97%), був даний хід співробітництву в галузі енергетики (розпочато будівництво азіатсько-тихо-океанського нафтопроводу), і Китай і Росія почали зміцнювати своє стратегічне партнерство.

Завдяки наступному самміту Шанхайської організації співробітництва (ШОС) 15 червня у Пекіні привід було знайдено. На час створення, у 1996 році, Регіональний форум боротьби з тероризмом складався з шести держав (Китай, Росія, Казахстан, Таджикистан, Узбекистан та Кіргизстан) та збирався перерости у політико-військовий союз, котрий служив би противагою Сполученим Штатам та НАТО у регіоні. 15 червня у Пекіні ШОС змінить своє обличчя. Згідно з оголошеною реформою, організація сконцентрує свої сили на захисті національних інтересів своїх країн-членів, і в першу чергу, інтересів двох колишніх імперій, сильних організації.

„У розквіті сил”, - каже Сергій Лавров, номер один російської дипломатії, Шанхайська організація найближчим часом матиме серед своїх інструментів постійну місію спостерігачів на виборах, свого роду альтернативу такому ж органу при Організації безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), з приводу чиїх висновків Росія не стомлюючись піднімає галас, що вони „упереджені” та „політизовані”. Військове співробітництво буде посилено. Спільні маневри передбачаються бути проведеними у 2007 році, на кшталт тих, що проводилися у серпні 2005 року між Росією та Китаєм в межах ШОС. Віднині армії шести держав-членів мусять „допомагати сусіднім державам зупинити, і навіть зничтожити потужні озброєні групи”, - вточнив Сергій Іванов, міністр оборони.

Але апогеєм зустрічі у верхах у Пекіні міг би стати візит президента Махмуда Ахмадінжада, якого запросили взяти участь тут на момент, коли вирішення іранської кризи зайшло у глухий кут. Отримавши у 2005 році статус спостерігача у організації, як і Індія, Монголія і Пакистан, Ісламська республіка могла б у такому випадку отримати статус повноправного члена. Такий хід подій був оговорений у квітні генсеком ШОСа Дзяном Дедуянєм, і позитивно розцінювався деякими російськими експертами.

„Самий час прийняти Іран у ШОС. На фоні напруги, що зростає, коли міжнародна спільнота не є здатною вирулити з кризи, прийняття Ірану відіграє роль серйозного захисту перед лицем можливої атаки і зменшить тиск з боку США та їхніх союзників”, - сказав Раджаб Сафаров, директор дослідницького центру сучасного Ірану у агенції Інтерфакс. Сергій Караганов, котрий керує Радою міжнародної політики та оборони, вважає, що такий „пряник” міг би заспокоїти Іран, що перебуває у пошуках гарантій своєї безпеки. Якщо пан Ахмадінджад ще не підтвердив свою участь, зустріч у Пекіні відбудеться у самий розпал потрясіння геостратегічних векторів рівноваги, на фоні боротьби з новою загрозою (розповсюдження ядерної зброї, тероризму).

ГОЛОВНА ДІЮЧА ОСОБА „ЯДЕРНОГО ОПЕКу”

Для Москви та Пекіна, що поєднані спільним підходом у питанні ядерної іранської програми, ШОС – найкращий трамплін для задовольняння власних апетитів. Імперія, що тільки-но почала заявляти про себе, Китай, намагається задовольнити своїм енергетичним потребам, щоби забезпечити економічне зростання, та імперія, що переживає свій занепад ( з населенням, що скорочується на 700 тисяч щороку), Росія, бажає відновити своє втрачене величчя.

Дивлячись з-за кремлівської фортеці, формування нового блоку бачиться як відповідь на спробу встановити гегемонію американського „товариша-вовка”, як висловився Путін у своєму зверненні до народу. Холодок, що панує у російсько-американських відносинах, жодним чином не підняв у Росії образ НАТО, що неминуче розцінюється тут як ворожнечий блок. Атлантичний альянс готується „повністю взяти у коло Росію та привести її до втрати суверенітету”, - нещодавно заявив Олександр Солженіцин. „НАТО! Гестапо”, - скандували юнаки націоналісти, котрі намагалися зірвати семінар альянсу у Москві.

Виступаючи головною діючою особою такого майбутнього „ядерного ОПЕКу”, - Росія, Іран, Казахстан та Узбекистан є виробниками енергії, котрих неможливо ігнорувати, - Москва перекреслює демократичні цінності, що , як вона стверджує, вона розподіляє разом із Старим Континентом. Чи можна повірити голові іранської дипломатії Манушехру Мохамадді, коли він, перебуваючи у російській столиці, зазначає, що ШОС, організація, в котрій сусідствують країни, що їх вважають най авторитарними у світі, „зробить світ більш справедливим”?

Оперуючи логікою блоків у час, коли вона мусить протистояти новим зобов’язанням на міжнародній арені, з саммітом Великої Вісімки, що відбудеться у липні, і президентством у комітеті міністрів Ради Європи упродовж півроку, Росія мусить зробити свій вибір не поміж Європою та Азією, а поміж демонами авторитаризму та її прагненням, про котре вона заявляла 15 років назад, підтримувати цінності демократії.

„Le Monde”,

Переклад Анни Огняник, ІМІ