Для України приклад Чорногорії – це більше, аніж дзвоник

21 травня 2006 року під час референдуму з питання незалежності Чорногорії понад 55% чорногорців висловилися на підтримку ідеї відокремлення країни від Сербії.

Видео дня

У зв’язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до експертів з питанням:«Як вплине на європейську геополітику здобуття незалежності Чорногорією?»

Кость БОНДАРЕНКО (директор Інституту національних стратегій):

„Я думаю, що реально аж ніяк не вплине найближчим часом, оскільки Сербія й Чорногорія вже давно сприймалися лише умовно як єдина держава, і чорногорське керівництво вже давно почало налагоджувати стосунки з європейськими країнами. Референдум – це лише формальний вияв того процесу, який почався ще після 1999 року. Чорногорія була єдиною з колишніх югославських республік, яка залишилася в складі Югославії. Відповідно, зараз процес розпаду Югославії завершився. Я не думаю, що Чорногорія буде робити погоду на Балканах. Але в той же час волевиявлення чорногорців потрібно поважати й надати їм незалежність”.

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):

„Помиляються ті, хто думає, що з набуттям незалежності Чорногорії закінчилася історія останньої європейської федерації – Югославії – й мапа Європи набула стабільних форм. Етнічні процеси на цьому не припинилися. Етнічна самоідентифікація не відмирає, як це пророкували. Для багатьох європейських країн, які мають регіони з компактними етнічними меншинами, приклад Чорногорії, це черговий дзвоник. А перелік країн, які мають регіони компактного проживання етнічних меншин у Європі немаленький – тут і Іспанія, і Великобританія, і Франція, і Сербія, і Македонія, і Молдова, і Латвія, і Естонія, не кажучи вже про багатонаціональні Швейцарію, Бельгію, Боснію та Герцеговину. А для України приклад Чорногорії – це більше, аніж дзвоник. Варто нагадати, що видимих відмінностей чорногорців від сербів набагато менше, аніж відмінностей сербів від інших південних слов’ян: словенців, хорватів, боснійців, македонців, не кажучи вже про албанців. Чорногорці, як і серби, – православні, та й розмовляють фактично тією ж самою мовою. Але в минулому Чорногорія мала період окремої історії від Сербії. От цього періоду виявилося достатньо для обґрунтування (в першу чергу, у власних очах) необхідності окремого існування як маленької нації. Приклад Чорногорії застерігає, що Україна, маючи у своєму складі регіони з різним історичним минулим і різним складом населення, повинна проводити надзвичайно мудру внутрішню політику для того, щоб усе населення України усвідомило себе єдиною нацією”.

Володимир ФЕСЕНКО (голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»):

„Відповідь достатньо проста – суттєво не вплине. Справа в тому, що це, скоріш за все, останній акт розпаду тих імперій і квазі-мперій, які створювалися в двадцятому столітті, зокрема після другої світової війни. Це остання крапка в історії Югославської держави. Стосовно впливу на європейську геополітику, то це не ті масштаби, щоб можна було говорити про суттєвий вплив. Я думаю, що тут скоріше можна говорити про суттєвий вплив на майбутню долю самої Чорногорії, а також на ситуацію на Балканському півострові. Це не має суттєвого значення для європейської геополітики”.

Віктор НЕБОЖЕНКО (керівник соціологічної служби «Український барометр»):

„Я думаю, что Европа столкнется с давно забытым явлением – политикой двойных стандартов в геополитике. С одной стороны, Черногории, по европейским стандартам, разрешено выходить из состава Сербии, и точно такая же процедура запрещена для Приднестровья – выход из состава Молдовы. Это только на первый взгляд для чиновников выглядит остроумным, но на самом деле процесс может пойти дальше. Черногорская технология может быть использована дальше в самой Сербии, например, присоединение Косово к Албании или что-нибудь более серьезное в стабильных европейских странах. Я уже не говорю о том, что непризнанные республики СНГ тоже потребуют к себе такого же отношения, например, Северная Осетия, Абхазия и Приднестровье. Они тоже имеют право на использование опыта Черногории. И в этом смысле то, что произошло сейчас в Черногории, будет иметь очень серьезные последствия, и по своему историческому значению равно 1991 году”.

Микола МИХАЛЬЧЕНКО (президент Української Академії політичних наук):

„По-перше, тут відразу декілька результатів, які вплинуть взагалі на європейську політику. Підведена риска під існуванням такої держави, як Югославія – це фактично завершення падіння однієї з ідеологічних держав, які існували на території Європи (спочатку розвалився Радянський Союз, а потім Югославія).

По-друге, це показник того, що всі народи в Європі все ж таки хочуть ідентифікуватися як нація і того питання, що нації в Європі пережили себе, фактично не існує. Навпаки, існує нове питання: як будуть нові нації в Європі розвиватися далі?

По-третє, як об‘єднана Європа буде враховувати фактор розвитку націй? Тобто тут питання існування субрегіонального об‘єднання й нових націй. Це питання проявиться через декілька років дуже суттєво”.

Вадим КАРАСЬОВ (директор Інституту глобальних стратегій):

„Результати референдуму в Чорногорії плавно вписуються в загальний тренд європейської геополітики: це подальша дезінтеграція багатоетнічних державних об’єднань, зокрема Югославської федерації, поява й розвиток у постсоціалістичних регіонах Європи так званих малих націоналізмів. Зростає у європейській геополітиці, передусім балканській та східноєвропейській, роль етнічних ідентичностей, які призводять до занепаду великих державних ідентичностей, що будувались не на національних ідеологіях, а перш за все, на соціалістичній, федеральній ідеології. Процес подальшого формування малих етнічних ідентичностей, нових націй на території Європи буде тривати.

Після «референдумного розлучення» на черзі питання статусу Косово, що буде мати серйозний прецедент для невизнаних республік на пострадянському просторі. Якщо Косово отримає суверенітет, стане самостійною державною одиницею, тоді не виключено, що Росія буде менше звертати увагу на протести європейських структур щодо включення так званих невизнаних республік до СНД або інших способів їх кооптації в пострадянський простір. Інакше кажучи, на постсоціалістичних територіях Європи набирає темп тенденція самостійного визнання національної та державної незалежності, тобто Європа може не визнавати незалежності, в той час як Росія та інші пострадянські республіки визнають її. Одним словом, час, коли була більш-менш консолідована позиція Європи й Росії щодо країн, які на базі нових націоналізмів отримують державний суверенітет, минула, й ми вступаємо в епоху незалежного визначення незалежності, з одного боку Європою й США, з іншого – Росією та пострадянськими державами. Це основний можливий наслідок учорашнього референдуму в Чорногорії”.