До цього часу полюбляю читати російські «Известия». Не скажу, що в них багато що залишилося від тих «Известий», що виходили у мою бутність у Москві послом. Тоді редактором був Голембієвський. Наступник теж дуже цікавої і нестандартної для радянських часів людини – Івана Лаптєва. Тим не менше, загальний інтелектуальний рівень видання і зараз вирізняється на загальному фоні.

Видео дня

Не слухайте тих, хто говорить, що в Україні погано зі свободою слова. Просто візьміть і почитайте російські газети. І знайдіть там критику пана Путіна. Деякі кажуть, що його дійсно нема за що критикувати. Колись вже був час, в який люди хоч у Москві, хоч деінде в іншому місці навіть і гадки не мали сказати слово проти вождя. Проте деяким і зараз мариться про ті часи.

Чи не найбільше мені подобаються щотижневі дописи такого собі пана Алєксандра Ліфшица. Він - доктор економіки, професор, тільки справжній, з однією «ф». І Ахматову з Ахметовим не плутає. Був віце-прем’єром. Міністром фінансів якийсь час за часів прем’єрства Черномирдіна. Мав задоволення неодноразово бачити його, навіть двічі зустрічався з ним сам-на-сам. Бесіди були досить довгі. Не знаю, як він, а я отримував велике задоволення від спілкування. До речі, він відомий як один з найбільш затятих лібералів.

Дивує сам стиль його колонок. Короткі, рублені речення. Простота, але не лапідарна. Глибока. Зайві слова відсутні, як у доброму бухгалтерському документі. Остання публікація має притаманну йому нестандартну назву: «Кнутопряник и кое-что еще». Прочитав і навіть був вражений. Та чи не про Україну це? Та ні! Все про Росію.

Проте, почекайте! Бензин. Підняття цін. Умовляння бізнесменів. Пропозиція заморозити ціни. Між іншим, добровільно. Краще прислухатись до керівництва. Бо таки накостиляють. Так і є, накостиляли. Осінь 2005 року. Спрацював батігопряник. «Продукт вітчизняної селекції. Приживається і в інших країнах. Втім вкрай рідко».

Господи, твоя воля! Так це ж про нас. Прізвищ немає. Але це точно те саме, що було в Україні навесні минулого року, під час широко розрекламованої «кризи». Але там, в Росії, криза проходить трохи не так, як у нас. Галасу великого нема. Президент може невірно зрозуміти.

У нас все минуло з точністю до «навпаки». Галасу багато. Більше того - Віктор Андрійович усовіщував прем’єра. Переконував, що не варто ображатись на російських власників наших нафтопереробних заводів. Навіть якщо неозброєним оком проглядається картельна змова. По-батьківськи напучував, що так не гарно. Ще гірші слова казав, вщент образливі: «неринкові методи». Це ж у нас, як брутальна лайка. Такий-сякий, неринковий. Ну, мало не останній дурень, справжнісінький ретроград.

А ось пан з Москви це якось інакше бачить. Розповідає про інші країни. Достеменно ринкові, з них СОТ починався. В цій справі вони правовірніші за Папу Римського. Там, каже, просто якісь знавіснілі методи. Не умовляють. Перевірили заправки. А там – цінова змова. Знайшли – бац! – і в суд. Штраф. Великий, болючий. Не допомогло. Ще раз. І так до посиніння. Або вилікують, або доведуть до банкрутства.

У китайців, там взагалі просто марудно все виглядає. Держава вказує граничну ціну, щось на зразок індикативної. А я взяв і не послухав. Мене за зябри і - штраф. Без суду і слідства. Просто якесь середньовіччя.

В Європі, прекрасній капіталістичній Європі, теж майже радянські методи. У шведів, начебто, чіткі антимонопольні схеми. Але, тим не менше, на всяк випадок держава таки іноді може вийняти батіг і - чуєте, який жах? - призупинити ціни. Але за чітко визначених обставин. В Іспанії теж є досить дивні заходи. Ринком і не пахне. Там, щоб заморозити ціни, треба, щоб влада дала на це дозвіл. Але таки можуть заморозити.

А от у нас кажуть: «нє могі». Це російською. Але те ж саме можуть сказати і українською. Їм, бач, капіталістам, можна. Вони ринок збудували. А ми ще тільки вчимося. Видно, у нас так домовилися. На період навчання застосовувати тільки оті методи, які ринкові. Такі правила.

Там ще є і інші методи. Накопичують резерви. В потрібний момент як шандарахнуть тих спритників-змовників по голові купою резервного краму по самому тім’ячку. Ціни аж вниз починають повзти. Так і у нас резерви є. Під час того, що «друзі» прем’єрки з насолодою називали «цукровою кризою», вона чи хто ще поткнулися до того державного резерву. А їм звідти: зась! Поки Президент не скаже, нічого не буде. Так що їй попервах нічого звідти не обломилося. Аж поки мало не контрабандою завезли цукор-сирець з-за тридев’ять морів, ні цукринки не дали. Коли завезли, тоді і резервні хлопці відкрили свою дискотеку. Бачте, і вони теж орали. У нас тепер теж щось подібне назріває. Ну, тепер кризою не назвуть. В уряді інші обличчя.

Дійсно, варто було б мати правила. Але от що робити, коли з тобою працюють не за правилами? Там, у тих клятих капіталістів, каже пан Ліфшиц, «коли вже притисне, не церемоняться. Б’ють навідліг». Як? - урізноманітнено. Гарячі лінії відкривають. Аби кожен міг настукати. Проти когось карні справи відкривають. Посадити - не посадили, але бізнес знищили. Бо без репутації - який же той бізнес? З таким паблісіті ніякого просперіті.

Один губернатор після 11 вересня в Штатах просто заборонив підвищення цін на пальне. Видно, він не те, що Маркса і Адама Сміта не читав, та навіть сьогочасних Хайєка і Поппера у вічі не бачив. І розуміє ж, що не можна… Та невже ж хочеш – мусиш. Бо бандюки.

Нам би їхні порядки. Бо уряд голос на них, наших слов’янських братів, піднімає, а вони одразу до свого, російського, Президента звернулися. «Зобижають нас, праведних!» Тут ще наспів гість зальотний. Колись в часи пана Єльцина він мало не наступником став. Проте Борис Миколайович іншого вибрав. Щось не глянувся йому його тезко, чи то екстер’єр не сподобався. Чи, може, кучерявих не любить. Він якось полюбляв, щоб рослинності на голові поменше було. Що того Кирієнка, що Степашина. Врешті-решт обрав теж не самого кучерявого.

Наш Віктор Андрійович, навпаки, - мабуть, з гривою любить. Єхануров, Порошенко. Безсмертний і Рибачук – то виключення з правил. Аби Кучма був з кучмою, то і його, може, сприймали б краще. Так от, приїхав Борис Нємцов (саме про нього мова). І одразу з місця в кар’єр: «Я, зрозуміло, людина у вас нова, але в очі мені з першої ж хвилини кинулося. Як ви такого, вибачте за вираз, неринкового прем’єра тримаєте? У нас в Росії такого б у житті не було». Він, мабуть, зараз б’є поклони і вибачається. Бо в його рідних пенатах таке ж саме відбулося.

Прислухалися до розумних слів не одразу, хоча десь зраділи, що й росіяни таке мають на думці. Трохи почекали – свято ж 24-го. Не хотіли собі добрий настрій паплюжити, та й прем’єрку пожаліли задля празднику. Зате вже потім всі її неринкові забаганки згадали. Було мовлено: «ми – країна-підліток». Або, як кажуть вчені люди, країна з перехідною економікою. Тому у нас до певної перемоги капіталізму ніякого застосування батога не дозволяється. Виключно пряники.

Там у них, «за бугром», все можуть робити. От і пан Ліфшиц розповідає. Що у них стоїть влада непорушно на захисті їх приватних гаманців. Ну, як у Тичини: «Одне тільки слово. А ми вже, як буря: готово… І крешем, і кришим, і крушим, як стій». У них - ну, точнісінько пунктик якийсь з цією недоторканістю гаманців. Від зазіхань на їх цілісність відповідають методами усілякими. Хоч тобі ринковими, хоч дуже неринковими. Чим можуть, тим і б’ють. Дуже цікаво, що потім. Бізнес зовсім не дурний. Швидко научається. Починає діяти обережно. Пан колумніст каже: «Така світова практика».

Так то світова. У нас практика інша. Позіхнули з полегшенням пани-оборудники. Це я таке слово придумав про тих, хто всілякі оборудки робить. Не вирують вже так сильно податкове і митне моря. Так собі, легенький бриз. Хоча не все ще стало на свої місця, але спритній людині легше, спокійніше. Небо вже не у велику клітинку. Головне – закріпити у свідомості, що вони знову – господарі життя. А то вже в печінках сидить її улюблене: «ділитися треба».

Донецькі точно не здадуться. Ще коли намірялась їх улюблену вугільну галузь реформувати. Згуртувались, не дали. До буцегарні її запроторили. Пішло по другому разу. Знову почала вчити закони поважати. Але і другого разу теж її усунули. Та третього разу вже не буде, не Фенікс же вона, що з попелу постає. Та й обидва Романи присягаються, що більше кіна не буде. Кажуть, що у неї виходить добре ідеї продукувати. Ото нехай іде в парламент і там їх продукує. А ми у виконавчій владі без цієї справи розпрекрасно обходимося. Без ідей, звісно. Бо вони, ідеї, дуже вже «разные». Котрі ринкові, а які зовсім не «буржуазные».Тому відступу від генеральної лінії пана колумніста з російських «Известий» ми не сприймаємо. І ніякої іншої віри, окрім ортодоксального імперіалізму у його найвищий стадії, не сповідуємо. Хто там крокує лівою? То пані Тимошенко. А ми тільки правою. На цьому стоїмо.