Ющенко порвав з «друзями»

23 січня Президент України Віктор Ющенко в річницю свого перебування на найвищій державній посаді виступив із телезверненням до українського народу.

У зв‘язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням: «Як Ви оцінюєте телезвернення Президента України на річницю своєї інавгурації?»

Кость БОНДАРЕНКО (директор Інституту національних стратегій):

„Я його оцінюю як традиційну спробу підвести підсумки, як певного роду намагання прикрасити дійсність, і як месиджі на майбутнє. Зокрема впадає в очі те, що Президент говорив більш жорстко ніж раніше: в його голосі почав звучати метал на межі погроз, і крім того в нього не було звичного моралізаторства. Він відмовився від звичних звертань, наприклад, «любі друзі», «моя нація» і т. д., а почав більше говорити про бажання провести референдум стосовно конституційної реформи. Помітно, що чималу кількість ініціатив він просто перейняв з ініціатив, які протягом останнього часу декларував Володимир Литвин, зокрема, щодо встановлення громадянського миру в Україні. Якщо взяти ситуацію загалом, то можна сказати, що виступ Президента дуже нагадував аналогічні виступи Леоніда Кучми. Таке враження, що писали ці виступи одні й ті ж спічрайтери”.

Олесь ДОНІЙ (голова Центру досліджень політичних цінностей):

„Позитивним є сам факт виступу Ющенка, адже це засвідчує публічний дискурс у сьогоднішній українській політиці. Позитивним є також факт обговорення цього виступу в навколо політичних колах, що засвідчує більший рівень демократизації країни порівняно з попереднім періодом.

Щодо самого виступу Президента, то, як і переважну більшість виступів Ющенка, його можна трактувати в один чи інший бік залежно від зміни інтересів. Наприклад, те що Президент привселюдно визнав, що з 1січня 2006 року в країні діє нова Конституція, можна трактувати, як припинення нападок з боку президентської команди на конституційні нововведення. Але відразу після цього, Президент зауважив, що реформа Конституції відбулася без обговорення в Парламенті (що, до речі, не відповідає дійсності) і без участі якоїсь невідомої «громади» (одне з улюблених слів Президента, яке також можна трактувати в залежності від потреби). Вставка про те, що «суспільство повинно сказати своє слово відносно конституційних змін», піддається трактуванню від можливості проведення народного референдуму (це ж можна подати як голос суспільства) до можливостей висловлювання інтересів цього самого суспільства через окремий орган (Конституційний суд чи, наприклад, яку-небудь конституційну комісію).

Ідея з підписанням указу про забезпечення виборів ще менш зрозуміла. Це що ж, тепер для проведення виборів будуть потрібні укази Президента?

Тож президентський виступ засвідчив черговий раз проблему з інститутом радників Президента”.

Володимир МАЛЕНКОВИЧ (директор Українського відділення Міжнародного інституту гуманітарно-політичних досліджень):

„В первой части своего выступления Виктор Ющенко сказал много такого, чего выполнить не может в связи с ограничением президентских полномочий. Вторую же часть я считаю вполне приемлемой, поскольку, на мой взгляд, Президент признал действующую Конституцию, что очень важно, и, судя по предложенному им мораторию, до выборов не собирается прибегать к каким-либо чрезвычайным мерам, призывая к тому же и парламент. Я думаю, что это действительно неплохие условия для компромисса. Заявления некоторых СМИ о том, что Президент призвал к референдуму, никак не вытекают из текста заявления Виктора Ющенко. Из текста как раз следует другое: до выборов никаких акций в этом направлении не будет сделано. Это должно успокоить ситуацию. И нравится Президенту Конституция или нет, он должен гарантировать ее действие, а в дальнейшем он может вносить свои предложения и пусть эти предложения рассматриваются в обычном, определенном Конституцией порядке”.

Микола МИХАЛЬЧЕНКО (президент Української Академії політичних наук):

„Це звернення не справить відчутного впливу на хід подій в країні, тому що там дуже мало конкретних кроків, щоб виправити ситуацію, особливо щоб зняти протистояння Президента й Верховної Ради. Тому фактично це звернення носить характер церемоніального акту. Так, воно було потрібне, тому що рік пройшов, але як програма дій (хоча Президент і говорить, що це програма дій) за відсутності практичних кроків, фактично не має великого значення”.

Віталій КУЛИК (директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства):

„На мою думку, це було логічним завершенням даного терміну, й він власне озвучив основні досягнення своєї діяльності за рік. Це, можна сказати, певні підсумки. Однак було б доцільніше виступити з посланням до Верховної Ради й озвучити певні стратегічні напрямки розвитку країни, тобто ми маємо побачити в підсумку не озвучення якихось досягнень за цей рік, а більш широкий виступ, в якому мають бути подані стратегічні напрямки розвитку України й поставлені певні завдання та стратегічні цілі. Окрім того, на мою думку, сам факт телезвернення вказує на певні проблеми комунікації, які існують між Президентом і парламентом. Було б більш доцільно саме у парламенті виступити з підсумковим документом, а не звертатися до народу. Але якщо вже й звертатися до народу, то це мав би бути якийсь народний мітинг, віче, такий собі «міні майданчик» для озвучення підсумків року. Це власне проблема піару самого Президента та підходів, які пропонують йому оточення”.

Вадим КАРАСЬОВ (директор Інституту глобальних стратегій):

„Приводом для цього звернення була річниця інавгурації й підсумки першого президентського року Віктора Ющенка, але змістовно цей виступ, з одного боку, був спрямований на вирішення проблем поточної політичної ситуації, а з іншого, розрахований на сценарій подальшого політичного розвитку. Тому, підсумовуючи свій перший рік, Президент думав про подальші роки свого президентського строку.

Якщо говорити про основні положення цього звернення, то в ньому Президент фактично визнав вступ у дію нової Конституції. Тим самим він визнав реальність парламентсько-президентської республіки й необхідність адаптації як інститутів президентської влади, так і інших політичних інститутів до життя в нових умовах. Президент запропонував такий собі політичний розмін, або політичний контракт, з парламентом і з політичними силами, визнавши парламентсько-президентську республіку, Президент чекає від Верховної Ради формування Конституційного Суду ще до парламентських виборів 2006 року й створення робочої групи з корекції механізмів парламентсько-президентської республіки.Але основним месиджем у президентському зверненні є пропозиція щодо мораторію на дії, які призводять до політичної нестабільності. Очевидно, що Президент тут має на увазі мораторій на подальшу активізацію парламенту в справі контролю над урядом ще до парламентських виборів 2006 року, які можуть проявлятися неодноразово у відставках як окремих міністрів, так і в намаганні Верховної Ради інтерпретувати голосування від 10 січня 2006 року як відставку прем’єра та уряду й існування їх у статусі виконуючих обов’язки. Для Президента це вкрай важливо. Від того, хто матиме більший контроль над виконавчою владою, багато в чому залежатиме процес поствиборчого формування парламенту, його керівництва, парламентської більшості й парламентсько-коаліційного уряду. Зважаючи, що цей процес може затягнутися до червня й що він може бути досить конфліктним, імовірною є ситуація, коли саме президентська влада буде єдино легітимною й ефективною на декілька місяців 2006 року. Якщо уряд політично буде повноцінним і буде урядом Президента, це тільки підсилить президентську роль у поствиборчих процесах у Верховній Раді і, тим більше, у суспільстві. Якщо ж уряд будуть послаблювати й намагатися замінити квазітехнічним урядом професіоналів, тоді можливості Президента у цей нестабільний поствиборчий період будуть набагато менші. Сценарій поствиборчого процесу й ролі Президента в ситуації поствиборчої паузи й формування коаліційної конфігурації парламенту його турбує, тому що саме в цей період можуть не тільки й не стільки вирішитися конкретні конфігурації в парламенті, скільки конкретні механізми парламентсько-президентської республіки, місце й роль інституту президентства за умов нової політичної системи”.