Солодке слово – влада

Ми бачили багато відставок урядів. Вдруге за весь час це відбулось з подачі нашого законодавчого органу. Згадайте, як це відбувалося 2001 року під час відставки уряду Ющенка. Дійство було обставлено по першому розряду. Ті, хто хотів спихнути уряд, чхали на всілякі аргументи і докази. Вони прекрасно знали, що уряд працював добре, краще, ніж будь-який з урядів до цього. Але це «добре» було не для тих, хто сидів в залі, для тієї видресируваної Кучмою більшості. Воно було для тих, хто знаходився поза залом, для простого українського люду. Тому всі ті мільйони підписів за Ющенка, які внесли до залу, були до самісінької лампочки тій більшості.

Перший дзвоник і попередження Ющенку прозвучали, коли з уряду було усунуто Тимошенко, а потім і взагалі кинуто її за грати. Не виявляючи якогось граничного занепокоєння з приводу арешту свого віце-прем’єра, Ющенко навіть підтвердив її тезу про реформування вугільної галузі. Це увірвало терпець у проолігархічних фракцій. Кучма зайняв абсолютно очікувану позицію такого собі Понтія Пілата і з неприкритим задоволенням спостерігав розправу з урядом реформ.

Видео дня

Нинішня відставка чимось нагадує те весіннє дійство. Але багато в чому вона все-таки відмінна. Тепер, наприклад, Тимошенко серед тих, хто прагне відставки уряду. Крім того, якщо тоді все було чітко витримано за процедурою (постановники були у цій справі – профі), то тепер все виглядало досить спонтанно. Щоб там не говорили нашоукраїнські помаранчеві, але змови між головними діючими особами відставки не було. А виходячи з набору виконавців, і не могло бути. Процедура теж шкутильгала на обидві ноги.

Уже у середу уряд оклигав і висловлює своє категоричне «фе» своїм опонентам. Хоча ще напередодні з їхнього боку ми чули взагалі щось фантастичне. Катеринчук, таке враження, що взагалі прийшов десь з вулиці і почав говорити про пряме президентське правління. Де він знайшов такий термін у наших юридичних анналах? Щось чисто побутове, на рівні коридорного аналізу, намагався розповісти Безпалий. Головатий хоч спростував оте президентське правління, та ще й пряме.

Але вже сьогодні все виглядало інакше. Владні структури встали на позицію: «цього не може бути, бо цього не може бути ніколи». Опоненти нагадували, що коли в 2004 році валили уряд Януковича, не звертали уваги на процедуру і регламент. То таке, рудименти минулого. Тобто, з їхнього боку розмова теж йшла на «високоінтелектуальному» рівні: «а ти хто такий?»

Питання дуже й дуже спірні. Бо є два поняття: відставка уряду і висловлення уряду недовіри. Начебто, про відставку уряд може заявити сам. А крім цього, відставкою уряду закінчується висловлення йому недовіри. Верховна Рада своїм рішенням взяла та й відправила уряд у відставку. Хоча начебто мала прийняти спершу рішення про недовіру, а потім автоматично наступає відставка уряду. Дійсно, певна правова колізія є.

Як у тих випадках діють у звичайній юридичній практиці? Суд прийняв рішення. Одна із сторін вважає, що воно було винесено як по суті, так і за процедурою невірно. Ця сторона звертається з апеляцією, і тоді справу розглядає більш висока інстанція. Врешті-решт справа може дійти до Верховного Суду. Після цього його рішення стає прикінцевим і оскарженню не підлягає. Так роблять у звичайних правовідносинах.

А як же роблять, коли, на погляд частини депутатів або Президента, порушено Конституцію? Подають за певними правилами подання до Конституційного Суду. А він сьогодні не працює, бо нема достатньої кількості приведених до присяги суддів. А не приводять до присяги, бо, в порушення Закону про суд, Верховна Рада не дає цього зробити. Треба і про це подавати до того ж-таки Конституційного суду. Але, як ми уже сказали, він не працював. Ну, чисто «у попа була собака, він її любив…» Зачароване коло.

Пропонують, щоб Президент сам прийняв присягу у членів суду. Привселюдно, перед телекамерами. Кажуть, що він це може зробити, бо знов-таки за Конституцією, він є гарантом додержання Конституції України. Але ніде не виписано, а що це значить – «гарант»? І в чому можуть полягати його дії як гаранта - невідомо. Тому, якщо сам Президент прийме у них присягу, то вже Верховна Рада може подати до цього Суду або може до звичайного суду.

Справжнісінький правовий тупик. Треба сідати і домовлятися. А уряд має поки що працювати. Бо щодо цього рішення Верховної Ради є і на термін до початку роботи новосформованого Кабінету Міністрів України.

А хто ж, врешті-решт, виграв від цієї справи? Як не дивно здається, але, мабуть, більше всього від цього виграли ті помаранчеві сили, які опонують Тимошенко. Бо десь три чверті електорату вже визначились, за який колір вони будуть голосувати: за біло-синій, за помаранчевий або ще за якийсь інший. Але от всередині прихильників Майдану іде битва за голоси така, що аж гай гуде.

Тому колишні соратники Тимошенко відірвались за повною програмою. Щодо своєї соратниці та її прихильників вони не вибирають слів та епітетів. Особливо віддаються цій справі новонавернені, ті, хто ще вчора був у БЮТі. Це і Степан Ількович, а особливо - Сергій Петрович Головатий. За вмінням не триматися в рамках лексики, притаманної посадовій особі, йому нема рівних. Але, коли він виходить за такі межі, то одразу ж видає собі індульгенцію. «А це я кажу як політик». Отака виходить мімікрія.

На авансцену знову вигулькнув Роман Безсмертний. Той вже нікого іншого не бачив, крім екс-прем’єра. Палітру висловлювань щодо неї він не міняв: і така, і сяка. Ну, ось тільки замість терміну «аферистка», як у бутність свою віце-прем’єром, він вдався до слова «авантюристка». І всі з таким відвертим і щирим гнівом говорили про зраду ідеалів революції головною БЮТівкою, що навіть на голову не налазить.

Це ж коли обирали Єханурова на прем’єра, то тоді абсолютно відверто було підписано той відомий Меморандум. Ні від кого не крились. На всю Україну сказали, що про все, мовлене на Майдані, забудьте. «Мир на земле и благоволение во человецех». Всім все продають. Аби тільки проголосували. Ото регіонали й віддали свої симпатії пану Єханурову. Тоді, бач, ніякої зради не було.

А тепер чути про «руку Москви». Ахметов чаював з Луценком, про це точно відомо. А от про чаювання Тимошенко з Путіним можна тільки будувати гіпотези, мабуть, дуже далекі від істини. Зате перемовини Віктора Андрійовича з Путіним бачили всі. І про те, що сторони про все домовилися щодо газу, теж відомо з комюніке. Тому де «рука Москви»?

Зверніть увагу, що про суть претензій прихильники влади намагалися не говорити. Наголошувалося на «припиненні газавату» і ні пари з вуст про єство проблеми, окрім загальних слів. Не те, що переконливої, а навіть якої-небудь відповіді про відмову від угод про 50 доларів за газ до кінця 2007 року не було сказано нічого.

А якщо через півроку не буде прийнято узгодженого рішення про нову ціну на газ? І тоді Росія знову відключить трубу і зменшить кількість газу, що йде через наш кордон. Прийдеться, позичивши у Сірка очі, знову погоджуватися на умови Москви з допомогою якихось нових ефемерних побудов.

Може, в дійсності наша сторона вже поламала на переддень 4 січня ті домовленості і не хоче про це говорити? Знов-таки, відверто дивують розмови про ставлення нашого керівництва до проблеми посередника. Якби в якійсь країні цивілізованого світу державні урядники говорили про своє індиферентне ставлення до проблеми коректності вибору такої важливої для існування економіки структури, як «РосУкрЕнерго», де б вони були, ті урядовці? А у нас з дитячою безпосередністю мовиться про те, що це не наша проблема, а російська.

Повернемося знову до часу «Х», а саме до того, коли ці шість місяців закінчаться. Стверджується, що в разі недомовленості про нову ціну, буде існувати стара угода про 50 доларів за 1000 кубометрів. Тобто зараз ця угода росіянами не визнається, а тоді вони погодяться на її дію. Щось дуже тяжко віриться у справедливість такої маячні. Вірніше, просто не віриться.

Повернемося до питання про паритетність підходів між ціною на газ і цінами за транзит газу. Дійсно, Енергетична хартія не вітає прив’язку цих цін одна до одної. Але опоненти уряду кажуть про інше. Чому ці п’ять років, коли буде діяти угода, ціна на газ буде плавати, а зате ціна на транзит буде постійною? Чи, може, ця ціна нашим переговірникам здається дуже високою, що виправдовує її незмінність?

Як бачите, питань - безліч, і ясних, переконливих відповідей на них влада не дає. І навпаки, вдається до неприкритої, шаленої навали на позицію своїх бувших соратників. Більше того, протягується теза, що ця політична сила – союзник у минулому. Вочевидь, готується можливість поглибити дію меморандуму і вдатись після виборів на співпрацю з регіоналами. Поступова, але постійна здача позицій владою може врешті-решт привести до такого альянсу. Адже це Тимошенко беззастережно наголошує на цілковитій неможливості союзу з донецькими. Влада оминає це питання десятою дорогою.

Ну, і першочергово владні політичні сили хочуть перетягнути на свій бік електорат. Бажання зрозуміле, і засуджувати його - недоцільно. Але коли це робиться з допомогою знавіснілих перекручень, це щонайменше підступно. У вересні адепти повалення уряду Тимошенко вішали яких тільки можливо собак на прем’єра, яку так підступно і безцеремонно зняли з посади. Вона зображалася свавільним керівником, що займалася суто ручним управлінням економікою. Досягнення уряду відводилися у тінь, зате прискіпливо педалювалися його недоліки. Згадують, що, коли прем’єр категорично заперечувала проти деяких кадрових призначень заступників міністрів, ці посадовці йшли напряму до гаранта і отримували необхідні підписи.

Особливо цинічними виглядають закиди у бік Тимошенко, що вона не вирішила газове питання за часи урядування. І це тоді, коли її повністю було усунуто від можливості будь-яким чином вплинути на перебіг подій у цій галузі. Було заборонено також займатися розглядом справ на цьому напрямку голові СБУ Турчинову, бо він почав уважно приглядатися до дій оточення Президента. А воно ж відомо ще з часів Риму, що «дружина Цезаря поза підозрою».

Тому владними політиками робиться все можливе, щоб відвернути увагу від газової проблеми. І одночасно перенести вогонь критики з себе на тих, хто були поряд у передзим’ї 2004 року. Заради чого? Та, надто вже заманливе те слово – «влада». Можуть поступитися принципами, дружбою, усім святим задля цього.