Чому я не люблю Росію

Під таким заголовком на шпальтах головної тутешньої опозиційної газети «Советская Россия» надруковано «гірку сповідь» доктора філософських і педагогічних наук Сергія Комкова. Зазначу, що це образливе для Росії запитання порушує «суперпатріотичне» видання. І якщо вже воно вирішило надати слово тим, хто не любить Росію, то, напевне, його довели до цього реалії ни­нішнього життя російського народу. Наведу основні тези цієї сповіді. Гадаю, вона відбиває гли­бинні настрої не лише росіян.

Видео дня

— Тож чому я так не люблю Росію? Вірніше, ту державу, яку офіційно йменують Російською Федерацією, ту державу, яка залишилася нам у спадок від завжди підпилого, лукаво і зверхньо зиркаючого на навколишній світ першого президента Росії на ім'я Борис Єльцин, на прізвисько «ЄБН»...

Я НЕ ЛЮБЛЮ РОСІЮ. Тому що в ній панують лицемірство, нахабна брехня і зрада. Уся політика цієї держави будуєть­ся виключно на підкупах та ко­ристолюбстві. При цьому влад­ці вдають, що таке становище в країні є нормальним. З таким лицемірством росіянин стика­ється від дня свого народжен­ня. Ледь з'явившись на світ Бо­жий, він уже розуміє своїм крихітним мозком, що нікому не потрібний. Він — небажа­ний гість у цій державі. Вона, держава, у найкращому разі кине йому мізерну подачку (70 рублів — ціна півкіла сосисок або ягід). Кине для створення уяви про свою участь у вирі­шенні дитячої долі. Насправді ж маленька людина покинута в цій країні напризволяще...

Державні телеканали вряди-годи, поруч із рекламою всіля­кого пива, передають і таку «турботливу» державну рекла­му: «Майте на увазі — в Росії 700 тисяч безпритульних дітей. Допоможіть їм». А тим часом сама держава накопичує міль­ярди нафтодоларів в іноземних банках. Кому? Для чого? А ді­ти і дитинство гинуть. І якщо малюки частково доживають до шкільного віку, то потрапля­ють в інше пекло — середови­ще шкільних вчителів, позбав­лених урядом елементарних умов для існування та роботи. І часто-густо такі вчителі своє законне невдоволення жеб­рацьким існуванням переносять на нещасних дітей...

Я НЕ ЛЮБЛЮ РОСІЮ. Тому що її економікою керують лю­ди, необізнані з економічною наукою, які не розуміють елементарних економічних проце­сів. Ці владці перетворили мою країну на свою особисту годів­ницю. Вони з розумним вигля­дом патякають про свою діяль­ність на благо народу, а на­справді роблять зовсім інше — безсоромно натоптують свої бездонні кишені мільйонами й мільярдами рублів і доларів. Вони гарячково допродують усе, що створювалося і збері­галося нашими попередниками. Вони вже давно живуть у зов­сім іншому світі — у світі нечу-ваних розкошів і розбещеності. Вони жирують, відпочивають на найдорожчих курортах Єв­ропи і Азії (доба відпочинку першого віце-прем'єра Росії — Жукова коштувала державі 3500 доларів.) їхні «золоті» дітки навчаються у найпрес-тижніших університетах Амери­ки, Англії, Франції. І отакі владці намагаються навчати нас високої моралі, чеснот, лю­бові до Батьківщини...

Я НЕ ЛЮБЛЮ РОСІЮ. Тому що політики цієї держави на­скрізь продажні і брехливі. Своїм головним політичним до­сягненням вони вважають осо­бисту відданість черговому вождю Росії, незалежно від то­го, що цей вождь виробляє зі своїм народом. Вони напогото­ві однаково служити і Богові, і сатані. (Кажуть, якщо черговим вождем Росії буде мусульма­нин, То всі вони, не вагаючись, приймуть чужу віру і негайно зроблять собі обрізання). Го­ловна риса таких політиків — їх абсолютна безликість і відсутність у них державницьких, національних ідей. Гризловська «Єдиная Россия» — це жалюгідний клон КПРС. Дивитись на сміховинні, замовлені Кремлем шоу ЛДПР екс-кадебіста Жириновського — гидко... Немає в моїй країні жодної справж­ньої опозиції, бо та, що вважає себе такою, — зрощений і ви-плеканий продукт кремлівських ляльководів, які мріють пере­творити весь російський народ на одне німе й безтямне стадо, яке слухняно йтиме за кремлів­ськими пастухами санкт-петер-бурзького розливу.

Я НЕ ЛЮБЛЮ РОСІЮ. Тому що її законодавці, які запевня­ють, нібито служать народові, нахабно обманюють цей на­род. Це вони слухняно, за вка­зівкою зверху, одностайно ух­валюють закони, скеровані на планомірне винищення народу. Законодавчі збори великої країни перетворилися на збіго­висько дилетантів та лобістів, готових за хабара продати і рідну матір. Досить лише по­глянути на тупі й зухвалі мар­мизи депутатів«єдиноросів» або жириновців. На них напи­сано все. Парламентаризм — велике завоювання людства — у нас перетворили на жахливу пародію...

Я НЕ ЛЮБЛЮ РОСІЮ. Тому що в ній не можна розраховува­ти на особисту безпеку, захист і праведний суд. Усі наші право­охоронні структури наскрізь продажні й лицемірні. Будь-яка справа в російському суді вирі­шується не з точки зору закон­ності, а за допомогою хабарів і вказівок тих, хто сидить над суддею. Понад усе російський суддя боїться не догодити «вищесидячому» начальству...

Правосуддя в нашій країні вибіркове. Одних (передусім владців та багатіїв) навіть за найтяжчі злочини лише леге­сенько покартають, або пока­рають умовно, або висунуть на іншу керівну роботу, або призначать членом Ради Федера­ції. А от інших бідолах за мі­шок картоплі заженуть за ко­лючий дріт років на десять. Прикладів — безліч. Соціаль­но-оздоровчий міністр Зурабов на торгівлі ліками через свої фірми поклав у власну кишеню сотні мільйонів доларів. Проте цю справу Генпрокуратура при­пинила без будь-яких пояс­нень. Саратовського губерна-тора-злодія Аяцкова, який за бюджетні гроші вибудував собі на узбережжі Волги царські па­лаци, Путін призначив послом у Білорусі...

Я НЕ ЛЮБЛЮ РОСІЮ. її ни­нішня політика будується нав­коло боротьби нібито з міжна­родним тероризмом. Але при цьому замовчується головне — сама влада своєю антинарод­ною політикою, соціальним пригніченням свого народу по­роджує цей тероризм. І для чо­го це робить? Для подальшого зміцнення «владної вертикалі». Так було у Будьоновську. Так було під час «Норд-Осту». Так було і в Беслані. Так буде і на­далі за цієї влади пихатих, роз­пещених і розбещених, з ва­лютною зачіскою та пахощами найдорожчих французьких парфумів владних «хлопчиків», очі яких випромінюють цинізм, неймовірний холод — і анітрі­шечки співчуття до свого стражденного народу...

Проте історія — річ уперта. Вона ніколи не вибачала тим­часовцям їхньої підлої ролі. Я не люблю отаку Росію. Мож­ливо, отака моя нелюбов і є найбільшою прихильністю до Неї.

Віктор БАКЛАНОВ, «Сільські вісті»

www.silskivisti.kiev.ua