Карма і лібрето

Їх привселюдно запрошують – вони так само привселюдно не з’являються. Востаннє це було з запрошенням до Івано-Франківська для надання пояснень щодо одержання земельних ділянок і використання у зв'язку з цим державних коштів.

Не інакше як ігнорують...

Може, з тих пір, відколи українською міліцією почав керувати колишній журналіст-соціаліст, там забули, як належиться, згідно з законом, викликати громадян на задушевні бесіди до казенного дому? А може, міністр Юрій Луценко таки справді не знає, яким чином це офіційно зробити? Але в такому випадку в нього, певно, мають бути висококваліфіковані працівники, які мусять підказати своєму недосвідченому у міліцейських питаннях шефові, що для того, аби викликати того ж Медведчука для пояснень, потрібно за адресою його місця проживання надіслати повістку або ж телеграму.

Натомість про це чомусь повідомляється через Департамент зв’язків з громадськістю МВС. Інтернет, звичайно, гарна річ, проте далеко не завжди.

Звичайно, що той же Віктор Володимирович чинить цілком резонно, коли не з’являється до міліції, і при цьому каже, що готовий це зробити, проте суворо у відповідності з законодавством. Те ж саме стосується і Віктора Федоровича, який, за його словами, про запросини до кабінетів слідчих дізнався з телевізійних новин, але теж не збирається порушувати закону – у випадку, коли буде запрошений офіційно.

То що ж заважає це зробити як належить – згідно з законом, а не через пресу? Невже таки справді відрядження?..

Тим більше що кількома днями раніше подібні прецеденти вже були. Той же Янукович не з’явився до Київського управління по боротьбі з організованою злочинністю, куди його також викликали шляхом повідомлення в ЗМІ. Начальник Київського УБОЗу, щоправда, скупо але загрозливо повідомив, що чекає від Віктора Федоровича необхідних пояснень, і при потребі його привезуть з використанням ст. 136 Кримінально-процесуального кодексу України, тобто – примусово, за допомогою правоохоронців. Щоправда, наразі невідомо, що з того вийшло. До речі, ще раніше екс-прем’єр так само проігнорував запрошення до Головного управління МВС в Києві, де його чекали як свідка по кримінальній справі. “Лише як свідка”, - публічно і з притиском підкреслив, знову ж таки на людях, міністр МВС.

Взагалі, відчувається, що теперішній керівник міліцейського відомства – колишній наш колега-журналіст. Занадто багато стало в теперішній діяльності міністерства, я б сказав, публічності, прозорості й інших нетрадиційних для цієї структури речей. Чого варте лише звернення МВС до провідних телеканалів з проханням надати наявні у них відеоматеріали стосовно факту захоплення 23 вересня минулого року будівлі ЦВК представниками "Братства" Дмитра Корчинського! Можливо, подібні речі – ознаки демократизації, осучаснення, наближення до кращих західних зразків? Адже це раніше ми жили в радянській казармі або ж, за часів Кучми, на задвірках Європи. Тепер все буде по-новому, і МВС демонструє кращі зразки того, що нас чекає.

Але щось заважає тішитися очищенню суспільства, загидженого злодіями й іншими злісними порушниками закону. Чи то відсутність якихось конкретних результатів дій міліцейського відомства, чи щось інше...

Свого часу деякі видання писали про те, що честолюбивий Юрій Луценко розглядає нинішню посаду як проміжну, і що його амбіції сягають набагато вище. Може, й так, адже не варто забувати, що Юрій Віталійович – один із найздібніших учнів Олександра Олександровича, який, певно, своїм найближчим учням зумів прищепити такі якості, як сталева політична воля і воляча наполегливість у досягненні поставленої мети. Сам учитель, як відомо, в подібних питаннях є гросмейстером вищого класу, однак це аж ніяк не значить, що вихованець не спроможний стрибнути ще вище й далі, ніж сенсей.

Якщо так, тоді ми мали бути свідками все нових і нових результативних кроків МВС, і вже рахували б, скільки сановних казнокрадів опинилися в місцях невеселих.

Однак чому в дійсності все не так, як, образно кажучи, насправді? Чому найбільш резонансними досі виявилися справи Колесникова і Різака – за недавніх похмурих часів осіб далеко не перших і навіть не других? Складається враження, що саме їм уготована роль скромних цапів-відбувайлів, лібрето для яких в той же час написано таким чином, щоб викликати чим більший ажіотаж.

Дещо інші ролі, згідно з сценарієм, були написані окремо для Кирпи і Кравченка. Як засвідчила сумна практика, схоже, що вони так і не зуміли від них відмовитися, хоча й, мабуть, всіляко намагалися. Чого не скажеш про таких цікавих персонажів української політики, як Бакай і Білокінь, а з ними і генерал Пукач. Вони продемонстрували, що невмолиму, здавалося б, карму можна зрештою і обдурити. Принаймні, на деякий час. А там видно буде...

Ну а що Янукович з Медведчуком? Яка карма чекає їх? Скоріш за все, тривожитися їм особливо нема чого. Зрештою, вони – законослухняні громадяни, в чому і зізнаються так само привселюдно. Можливо, були колись якісь там порушення, свідками яких вони цілком випадково могли бути. Все інше – о’кей!

...І чого б це колишній головний опозиціонер Олександр Олександрович так категорично свого часу лобіював на посаду міліцейського міністра Юрія Луценка – цього затятого опонента ненависного кучмівського режиму?..