Леся Гонгадзе: “Є люди, а є людиські”

Ось вже 5 років, як мати Георгія Гонгадзе, не може поховати свого сина. Тої миті, коли вона вратила Гію, для неї час зупинився. Леся Гонгадзе не може спати вночі, вона перебуває у забутті. Біль, розпач, горе розривають материнське серце на шматочки. Проте ця сильна жінка знаходить в собі сили продовжувати жити заради пам‘яті сина, заради того, аби пригорнути голову біля його могили. Під час нашої розмови пані Леся постійно плакала. Материнські очі, наповнені сльозами, були прикуті до фотографії сина.

Пані Леся, справу Гонгадзе знову підняли в контексті приїзду майора Мельниченка. Він сам навіть побував у вас. Яке враження Мельниченко справив на вас під час зустрічі?

Я політикою не займаюся. Завше політики беруть собі тільки те, що їм вигідно. А пан Мельниченко – це людина, яка багато років перебуває під прицілом револьвера. Зрозуміло, що він весь час в напруженні. Не кожна пересічна людина здатна зробити те, що він зробив. На мою думку, він людина з високою духовністю, на відміну від інших, які живуть по законах шлункового тракту. Я пояснила йому, що зараз країна зовсім інша, з іншою психологією. Україна змінилася, але одна шайка пішла, а інша прийшла. Практично, в цьому плані нічого не змінилося. Тому віддавати своє життя заради цього йому не варто. Про це я відверто йому сказала. Касетні справи нині вже не актуальні. Підкреслюю – це виключно моя власна думка. Сили, які прагнуть засвітися, знову витягають касетний скандал. Тепер нічого святого не має.

Мені він сподобався, приємний чоловік. Він не зламався. Зараз йому необхідно втриматися аби не дістати посмертно героя України. І щоб на його могилі парламентарі проголошували чергові лозунги.

Скільки часу тривала ваша зустріч?

Понад три години. Більше говорила я. Він намагався сказати мені щось, але я його зупинила. Повідомила, що все знаю. Показала йому вирізки з газет, де подається неправдива інформація про Георгія і про нього. Пан Мельниченко повідомив, що це - неправда. Виходить, не всім можна вірити. Комусь вигідно використовувати справу Гонгадзе у своїх цілях. Я не згідна, коли стверджують, ніби справу варто в побутову версію перевести.

З чим він до вас завітав?

Насамперед, висловити співчуття. Приніс гарний букет червоних троянд, шоколадні цукерки. Я приготувала обід, проте, потім сказала, що навмисно не буду його годувати, бо, не дай Боже, щось станеться з ним. І повідомлять, що я його отруїла. Він засміявся і попросив кави. Каву ми пили разом.

Пані Леся, три роки тому ви просили допомоги у Папи Римського, нині маєте намір звернутися до нового Папи по допомогу?

Так. Я хочу звернутися до всіх релігійних конфесій. Я сповідую греко-католицьку віру. Георгій був православним. Духовні отці повинні мені допомогти. Думаю, що сам Мельниченко мені не зуміє допомогти.

Він потрапив у кримінальну державу. І зараз певні політики активно продовжують справу Гонгадзе.

На якому етапі зараз роботи з експертизи?

Ні на якому. Я зверталася п’ять разів уже: «Прошу, благаю, дайте мені висновки експертизи. Навіть якщо там буде написано, що це не кістки мого сина, - я все одно поховаю цього невідомого у Львові. Буду ходити на його могилу, як до рідного сина. І, нарешті, сама там зможу спочити. Такого у світі немає, аби матері не дали поховати дитину».

Що дає вам сили продовжувати боротися?

Я - мама. Кожна мама має господнє начало. Я виховувала Георгія, як справжнього чоловіка. Мій обов’язок - завершити цю справу. Мушу це виконати, мушу знати, де мій син. Зі мною Бог, він дає мені сили. Проте сказати, що мені важко, - означає нічого не сказати. Занадто боляче витримувати все, що продовжується протягом 5-ти років. Інколи мені здається, що окремі працівники прокуратури народжені не-мамами. Є люди, а є - нелюди.

Ви продовжуєте працювати в лікарні?

Так, працюю в інфекційній лікарні молодшим медичним працівником. Заробітна платня маленька. Пенсія у мене – 330 гривень. Врахуйте, що я часто в Києві буваю. Мені ніхто не компенсує дорожні витрати. Один раз тільки на запрошення Президента України Віктора Ющенка була заплачена дорога до Львова. А так все - власним силами. Зараз почала збирати всі квитки.

А як щодо львівської влади, пропонували допомогу?

Коли збиралась до Віктора Ющенка їхати, то губернатор Петро Олійник спитав мене, чого я хочу. Сказала відверто: “Заберіть контейнери зі сміттям, які знаходяться по вулиці Хвильового, де розташована моя квартира. Там неможливо перебувати. Бомжі постійно палять сміття. Очі болять, дихати неможливо. Проте сміття як стояло, так і стоїть. Зараз я мешкаю у квартирі брата. А та - квартира Гії.

Чи підтримуєте зв’язок з Мирославою Гонгадзе?

Ні. Вона мені не телефонує. Думаю, зараз їй важко. Вона виграла суд, але компенсацію ще не отримала. Мирослава багато працює, адже у неї двоє дітей. Потім вона ходить по судах. Це також час забирає і гроші. Я по телефону спілкуюся з її татом. Знаю, що Мирослава би хотіла повернутися, але доки не налагодиться ситуація в країні і не вирішиться справа Георгія, вона не приїде. Я розумію її.

Щодо цих грошей з приводу компенсації, яку присудили Мирославі. Мені телефонували люди і казали: “Мирослава продала Україну”. Навіть на вулиці підходили і висловлювали своє обурення. Люди різні, і людиська - також трапляються. Але до чого тут гроші, хіба вони не усвідомлюють? Нехай собі уявлять, скільки часу родина Гонгадзе під тиском. Про це словами неможливо передати.

Пані Леся, ви напевно сумуєте за онуками?

Питання болюче. Я не сумую, я страждаю. Я бачу, як бабці ведуть онуків до школи, церкви, і моя душа розривається. Серце обливається кров’ю. Хоча розумію: так склалась доля, такі виникли обставини.

Сниться вам Георгій?

Ні. Було двічі тільки. Тої миті, як його не стало, для мене час зупинився. Я не сплю вже 5 років. Хіба що пігулки прийму. Це не сон, а забуття. Я не можу вночі заплющити спокійно очі. Моя ніч без початку і без кінця.

До вас Віктор Ющенко ще звертався?

Ні. Ніхто не телефонував, нічого не казали. А я не маю бажання вже розмовляти. Хочеться, аби влада нарешті зрозуміла. Все може обірватися одного дня. Як покійний Степан Сенчук. Вийшов з чудової хати, сів у чудову машину. А винесли його, як простого смертного. З собою туди нічого не візьмеш.

Пані Леся, завершується рік. З якими почуттями ви готуєтеся до Нового року?

А для мене час зупинився. Часовий простір мене минає. Я майже не живу і одночасно живу. Мене тримає надія і мій материнський обов’язок. Тільки той, хто стане на моє місце, зуміє мене зрозуміти. Мої почуття, мої думки, мій нелюдський біль.

Розмовляла Вероніка САВЧЕНКО (www.zwu.lviv.ua )