Чотири епізоди наприкінці року

<p>Чотири, з першого погляду непов&#39;язані епізоди, які чомусь склалися для мене у одну лінію і підсилювали ефект один від одного.

Перший епізод. Усе почалося із виступу Джо Байдена перед українськими парламентарями 08.12.2015. Хто ще не бачив, подивіться <iframe frameborder="0" width="620" height="400" src="//www.youtube.com/embed/YEKxPmpFxTw" />. Так буває що якась річ змінює певною мірою твою картину світу. Джо Байден зробив щось таке для мене. Він переконував, просив, стукав по трибуні, закликав до відповідальності наших депутатів. Він пропонував їм усвідомити історичність моменту, величність ситуації, яка залежить від них. Я дивися на Байдена, на депутатів і розумів, що 80% з них не сприймають його слова серйозно і продовжують планувати дбати тільки про себе і своїх близьких, тим самим топлячи наш спільний корабель – Україну, який ми так любимо і за який загинуло так багато наших земляків – українських патріотів, кращих синів нашої землі. Він казав: &quot;Перед вами стоїть історична можливість, щоб вас запам&#39;ятали, щоб ви залишилися в історії як Рада, яка поставила нові стовпи свободи, яких так хотіли і чекали українські люди&quot;, &quot;…весь світ дивиться на вас - це факт. Вони спостерігають за вами. Тому що вони сподіваються, що ваш успіх у боротьбі проти безжальної агресії Кремля і корупції матиме вплив на увесь світ&quot;. На жаль, я не бачив в очах більшості з депутатів та інших присутніх, амбіцій щоб стати саме тією Радою, яка ввійде в історію з історією виправданих очікувань, а не чергового розчарування як і попередні. Я думав: ну чого вони такі? Невже вони справді не хочуть справжньої величі, подяки нащадків, невже вони не хочуть стати українськими джо байденами, а не смішними недолугими, брехливими, примітивними потворами без честі, без місії (нарешать бабла для сім&#39;ї за місію не рахується) в житті, тільки заради….. І тут я подумав: заради чого вони такі. Раптом зрозумів просту річ, їм просто страшно. Це страх. Бо не вільні вони насправді. Страх чого? Багато чого. Найбільше не виправдати очікування своїх &quot;покровітелей&quot;, хтось же їх привів до депутатства. Одиниці дійшли самі. Усі зобов’язані комусь. Тож мають слухатись. Страх втратити цей чарівний, ситий стиль життя, повний різних задоволень і поваги оточуючих, страх втратити своє положення в боротьбі за далекі для них високі ідеали. І найголовніше страх не виправдати очікування близьких людей. Вгадайте що вибере депутат/чиновник/посадовець… - розбудову нової України чи навчання дочки у одному з європейських університетів. Як би не благав Джо Байден схаменутися. А, дитині треба довчитися, а дружині відпочити достойно. Вони не можуть бути інакшими. Вони &quot;занизькі&quot; для того, щоб поставити інтереси нації, народу, країни вище інтересів власної родини. Це не та порода. Скільки не намагайся їх переконати.

Однак Джо Байден виступав перед ними не дарма. І мені радісно від того усвідомлення. Він і ті, хто послав його до нас з того боку океану, знають, що говорити треба не скільки для українських парламентарів, скільки для українського народу, серед представників якого є &quot;високі&quot; люди, які віддають навіть життя заради своєї країни, як віддавали життя американські та інші патріоти, коли розбудовували свої країни на засадах, добра і справедливості. Отже, ми, українці вже маємо свою відроджену еліту, українську шляхту, яка поки що загублена у народі і не керує розвитком країни, але вже вона є і у потрібний час говорить своє слово, уважно слідкує, активно діє і зрештою рухає нас до світла. Джо Байден розставив акценти для справжньої еліти, якої не було в парламентів, але яка уважно слухала та безумовно почула його повідомлення і тепер буде впевненіше штовхати цих &quot;занизьких&quot; людей до потрібних країні змін. У нас є перспектива.

Другий епізод. Сцена Барна-Яценюк. Ви можете уявити, що Джо Байдена будуть хапати за важливі місця і тягнути з трибуни. Думаю не можете. Чому? Тому, що дикість, неповага до себе і інших, показуха: нехарактерні для освічених цивілізованих поважних людей. Але ж саме такі люди (еліта) мають керувати іншими. Нагадаю, вони поки що у народі, набирають сили, формують ініціативи. Коли прийдуть, то буде тихо і спокійно у верховній раді і тодішній Гройсман не буде вмовляти представників народу заспокоїтися, сісти на свої місця, не бігати, не стрибати, не розмовляти, не вибігати, не кричати, не битись, а сісти на робоче місце і приймати рішення необхідні для життя та розвитку любої, шанованої країни. Українська шляхта зростає, міцнішає і усі (зокрема західний світ) це бачать, тому і погоджуються працювати з &quot;занизькими&quot;, бо розуміють, що так буде легше гідним наступникам, які вже близько.

Третій епізод. Ми маємо українського грузина, який може казати правду. У нас мало хто може казати правду на такому високому рівні. Наприклад правду про прем’єра чи про міністра. Для цього потрібно було побути президентом іншої країни і досягти успіху. А головне мати захист від тих, кого насправді цікавить український народ. Захист від тих, кому не вдасться дати хабаря, бо для цього не вистачить грошей у всіх українських олігархів разом узятих. Тому, він не боїться. А ми справді йому віримо і бачимо світле західне воїнство за своїми спинами.

Четвертий епізод. Весь цей час я із задоволенням читаю потік жахливо песимістичної правди про новітній етап розвитку моєї країни у &quot;записках українського самашедшого&quot; Ліни Костенко. Але, я дуже щасливий, я такий радісний, що узяв цю книжку читати зараз, а не кілька років тому. Бо, зараз я читаю увесь той жах і розумію - це вже не про мою країну, яка є зараз. То є в минулому. Те, що вона пише про владу, про депутатів, про бізнесменів частково є і в сучасні реаліях! Але, нема більше &quot;мозкового центру, що працює на самоліквідацію цієї держави, навіть не так руками її ворогів, як зусиллями власних тут ідіотів&quot; про який пише Ліна Костенко. Можливо, ще є його окремі деталі, але сам &quot;мозковий центр&quot; знищено і дезорієнтовано. Зараз, після останнього майдану на її питання-припущення: &quot;А от з чим наші нащадки читатимуть нашу нинішню історію? Хіба що під пиво з горішками. Або вже й не читатимуть&quot;, можна відповісти: нашу нинішню історію, нащадки точно читатимуть із захопленням. Ми робили Революцію Гідності, яка нас оновила, ми робили сучасну українську армію, ми робили реформи. Ми не сиділи склавши руки. І наші декілька поколінь внесли значний вклад у розбудову нашої країни.

Отже, те що написано про пересічних українців у цій справді талановитій книжці, на щастя, вже, здебільшого не актуально! Навіть абсолютно не актуально! Наразі вже є активне не байдуже, дієве громадянське суспільство. Є новітні українські козаки, шляхта, пасіонарії, берсерки, кшатрії, назвіть їх як хочете і головне, немає жодного комплексу меншовартості. Я не відчуваю його. На нас дивиться світ. Ми, українці, тримаємо першу лінію боротьби за світову демократію. І це не пафос, а факт, який усвідомлюють усе більше людей з усього світу і долучаються до цього процесу. Я гордий що я українець, я знаю своїх славетних предків і у мене багато роботи попереду!</p>

Присоединяйтесь к группе "УкрОбоз" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости