13 декабря • обновлено в 07:28
МоваЯзык
Блоги Мир

/ Новости политики

Брати Капранови: наші морди показують, а це вже щось

370

Письменники, а тепер і кандидати в депутати брати Капранови більш ніж півроку тому вступили до націоналістичної організації Тризуб, проте до Ради йдуть від іншої партії.

Про зміну своїх поглядів, про нецензурну лайку в політиці, а також про те, чому кепкують з зірок у передвиборних списках брати Капранови розповіли в інтерв’ю Обозревателю.

В січні цього року ви вступили до організації "Тризуб" аби підтримати її у скрутну хвилину. Проте на вибори йдете від "Собору". Чому так сталося? Ваша діяльність в "Тризубі" продовжується?

Вступ до "Тризубу" був швидше символічним актом – щоб підтримати людей, який утискає влада, щоб привернути увагу і в такий спосіб допомогти відновити справедливість, бо на очах людей важче робити відверте паскудство. Власне оцим символічним актом наша співпраця й обмежилася. Коли хлопців випустили з в’язниці, кількість членів "Тризубу" відновилася. Тепер ми можемо вважати свій акт підтримки завершеним. Точно так 2004-го, коли влада взялася за "Пору", ми з покійним вже Юрком Покальчуком вступили до лав організації, щоб підтримати її.

Відносно Української Платформи "Собор" – справа інша. Партія вирішила, що на вибори повинні іти принципово нові люди – не політики, не бізнесмени, а громадські авторитети, люди, які заробили свою репутацію професійною діяльністю, а не бігбордами, телевізором чи голосуванням у Раді. Подивіться: слово "політик" сьогодні є лайкою. Слово "депутат" – нецензурною лайкою. Хіба це нормально? І хіба не треба поміняти людей, що спаскудили репутацію всієї української держави?

В Україні іде війна. Поки що інформаційна. І чи годиться письменникам ховатися за творчістю від бойових дій? Не скажемо за інші країни, але наші митці завжди мали активну громадянську позицію: Шевченко був членом таємного товариства і двічі сидів, Франко тричі балотувався у парламент, не кажучи вже про Сергія Єфремова, Володимира Винниченка, Гната Хоткевича... Саме українські митці зламали Емський указ і відновили друк українських книжок та преси. Навіть композитора Миколи Лисенка арештовували за політику.

Отже ми не вважали для себе можливим відмовитися від призову. Як каже наш соратник Василь Шкляр: "Не питайте у мене, чому я пішов у політику, спитайте краще у тих, що не пішли".

Ви вірите у те, що потрапите в Раду? А от якби таки потрапили, щоб змінили там, яким би був перший законопроект від братів Капранових?

Якби ми не вірили, що потрапимо, ми би не бралися до справи. А першою нашою дією в парламенті буде унеможливлення голосування чужими картками. Два десятки рішучих людей можуть змінити порочну практику фальшування чужих голосів – через блокування трибуни, через вплив на окремих депутатів, що сунуть чужі картки у пульт... Словом, способи знайдуться.

Чому саме це питання? А тому, що у теперішній системі, коли в парламенті замість 450 кнопок є дві – і ті на Банковій – немає жодного сенсу подавати якісь законопроекти. Все одно їх ніхто не прийме, якщо не буде команди "диригента". А 450 живих людей у залі піддаються переконанню – на відміну від 70 мавп, які спритно голосують і не хочуть нічого чути. Саме тому у нас приймаються такі погані закони. Погані не тому, що нам не подобаються, а тому, що їх одразу починають поправляти.

Податковий кодекс не встигли підписати, а вже поміняли, і тепер щотримісяці новації. Так навіщо було з таким тиском і помпою приймати цю маячню? Те саме з законом про мови – всі, навіть автори, згодні, що він поганий. То навіщо було порушувати всі закони та регламенти? Пенсійна реформа – прийняли бозна-що, а тепер голови чухають. Абсолютно впевнені – якби в залі реально сиділи навіть теперішні депутати, більшість цих законів не пройшла би. Не всі в Раді дурні – але більшість з них віддала дурням свої картки.

Включення діячів культури у передвиборчі списки викликало шквал критики. Партіям дорікають в бажанні пропіаритись на відомих обличчях, а "зіркам"в намірі збагатитися, чи прорватися до влади. З деяких таких новоспечених політиків-зірок відверто сміються. Чому так сталося? Українці не вірять у щирість намірів співаків, письменників, спортсменів і акторів змінити країну?

Звісно, коли в Раду іде Таїсія Повалій, всі одразу згадують прецеденти – Ян Табачник, Руслана, Оксана Білозір. Тому й сміються. І з футболістів сміються, бо ті не можуть два слова зв’язати. Тут головне – приклади.

Візьмемо, наприклад, Вацлава Гавела. Хто з нього кепкуватиме? Отож. До речі, згадайте, що перші скликання Верховної Ради, в які пішли люди з вулиці, тобто громадські авторитети, були зовсім не погані. І Конституцію прийняли, і гривню ввели. А потім, коли на виборах головним стали гроші, більшість з них відійшла, залишивши в політиці тільки тих, хто свої переконання поміняв на бабло. На жаль, серед них були і письменники, але по-перше не всі письменники залишилися і продалися, а по-друге, щоб отримати одного Гавела, варто пробувати і далі.

Ірену Карпу спочатку записали у партію "Собор", а пізніше вона заявила, що свою згоду не давала. Як таке могло статися?

Ірену Карпу ніхто в партію не записував. Вона погодилася підписати передвиборчий "Маніфест". А після того, як журналісти підняли хай щодо того, що вона "іде в парламент", Ірена публічно відмовилася. Її навіть до списків включити не встигли. Особисто ми з Карпою на цю тему не спілкувалися, не запрошували її і не віднаджували. Нам клопоту і без того вистачає.

Ви часто влаштовуєте акції-перфоманси під Радою. То посилаєте політиків у вирій з кондомами, то катуєте опудала депутатів. Вам за такі дії ніколи не погрожували? Як ви вважаєте за допомогою таких перфомансів зможете достукатися до людей, завоювати їх симпатії?

А чому, власне, нам мають погрожувати? Не бачимо причин. Якби ми у своїх акціях брехали, зводили наклеп – інша справа. Але всі люди знають, що депутати у нас брешуть, крадуть, займаються рейдерством – та й самі депутати це знають. Отже ми констатуємо факт у художній формі. Бо за складом розуму є творчими людьми. Образ краще доходить до людей, чим агітація.

Крім того з початком виборчої компанії ми раптово опинилися у інформаційній блокаді – ЗМІ, з якими ми вчора співпрацювали, раптом оголосили нам бойкот на підставі того, що ми кандидати. Азарова, Яценюка та інших цей бойкот не стосується. А ми – табу.

Причому якби це зробили провладні ресурси, це було би зрозумілим. А коли це робить "Українська Правда", "День", "Дзеркало Тижня", ТВі, виникає запитання – невже вони не розуміють, що таким чином ведуть до влади тих, хто завтра відріже їм голови? Буквально і фігурально. Невже у людей немає елементарного почуття самобезпеки?

Отже яскраві мистецькі акції дають нам можливість пробити інформаційну блокаду. Хай нас навіть не називають по партії, по імені, а пишуть просто "митці" – все одно морди показують, а це вже щось.

Дмитро Корчинський свого часу їздив на дільницю на броньовичку. А ви поїдете на вибори на своєму зеленому "Запорожці"?Які ще акції до виборів у вас ще заплановані?

На Форумі видавців ми, безперечно, на своєму "Жужику". Це традиція, неофіційна візитівка ярмарку, якщо хочете. Що ж до решти поїздок, то поважний вік нашого зеленого друга не дозволяє використовувати його у дальніх перегонах.

Тому ми зробили з причепа сцену зі звуком і використовуємо її там, де нам не дають виступити у приміщеннях – як, наприклад у Баранівці Житомирської області, де з Будинку культури винесли усі стільці, щоб не допустити нас. А плани прості – поїздки регіонами, інтернет-активність, флеш-моби. Творимо на ходу, тому не виключено, що здивуємо чимось зовсім новим.

На форумі видавців у Львові когось з політиків ви бачили, книжки вони купували?

До нас підходила Ольга Герасим’юк, кажуть, Кличко був, але з такою кількістю охорони, що за ними не видно самого кандидата. Якийсь дядько на "Мерседесі" з почтом був – мабуть, політик, тому що понтів не міряно. Але, на жаль, не знаємо, хто це. А взагалі минулого року політиків було більше. Мабуть, усі на округах, а тут тільки місцеві, ті, хто йде по Львову.

Щодо книжок і політиків. З якими відомими літературними героями могли б порівняти, наприклад – Литвина, Тимошенко, Азарова? Які з ним у вас виникають літературні асоціації і чому?

Найпростіше з Азаровим – це типовий Чахлик невмирущий, або ж Гобсек, Скупий лицар тощо. Персонаж відомий і "популярний". Будь-яка казка подарує вам такий образ. Про Тимошенко не будемо, бо людина не на курорті відпочиває, а в камері. А Литвин – це фарбований лис.

Як у Львові пройшло ваше частування "Приворотним Зіллям"? Як пройшла презентація вашої книги?

Субота підвела погодою – був дощ, а ми з зеленим "Запорожцем" працюємо на вулиці. Але четвер-п'ятниця пройшли цілком гідно. За два дні підписали півтисячі книжок, потисли кілька тисяч рук. Особливо приємно було спілкуватися з людьми, які казали: "О! А я вже маю "Приворотне Зілля"? А де новий роман?" Ми у відповідь казали, що Донцова вміє писати по чотири книжки на рік, а нам для того, щоб визрів задум, треба щонайменше два роки. Класно мати читачів, які читали всі твої книжки і хочуть нових. Ну і, звісно, тішать супер-позитивні відгуки на "Щоденник моєї секретарки". Нам навіть довелося викласти його на капот поруч із "Проворотним зіллям". Бо люди просто на ходу радять знайомим і навіть випадковим перехожим купити.

Ваша книжка "Щоденник моєї секретарки" була дещо політично-бандитською. Бізнесмен, який по блату пропихався у Раду тощо – скажіть ви з якихось реальних персонажів її писали, чи "всі герої вигадані і співпадіння з реальними людьми випадкові"?

Вигаданих подій у "Щоденнику" нема. Усе описане відбувалося на наших очах або за участі близьких знайомих. Звичайно, звели події у єдину композицію роману ми вже за допомогою літературних інструментів – об’єднали у одному часі, зростили сюжетом, підкріпили наскрізними героями. Працюючи над романом, ми виписали у великий список усі подібні епізоди, які згадали зі своєї біографії.

Потім ретельно викреслювали ті, які використали у тексті роману. По завершенню невикористаними лишилися дев’яносто відсотків – не хотілося, щоб роман перетворився на збірку "мисливських" історій і втратив довіру читача. Але сподіваємося, що робота не пропаде – маємо багато творчих планів, у реалізації яких життєвий досвід – наш головний козир, адже пишемо сюжетно, з живими героями, а така література потребує багато "м’яса" - характерів, подій, міркувань, пережитих особисто, а не взятих з телевізора.

Подписывайся на наш Telegram. Получай только самое важное!

0
Комментарии
0
0
Смешно
0
Интересно
0
Печально
0
Трэш
Чтобы проголосовать за комментарий или оставить свой комментарий на сайте, в свою учетную запись MyOboz или зарегистрируйтесь, если её ещё нет.
Зарегистрироваться
Показать комментарии
Новые
Старые
Лучшие
Худшие
Комментарии на сайте не модерированы

Новости политики

Топ-публикации

Топ-блоги