Доній: якщо опозиція не стала більшістю, вона вибори програла

Олесь Доній – один з тих кандидатів у народні депутати (точніше, вже депутат!), якого відцуралося партійне керівництво. Не опозиційне середовище в цілому (навпаки, Донію допомагало чимало відомих людей), а саме керівна верхівка. Пікіровку Донія з Арсенієм Яценюком ЗМІ згадували під час виборчої кампанії. Останній називав Донія і Тараса Стецьківа "зрадниками", на що Арсенію Петровичу радили роззирнутися у пошуках власних гріхів. Зокрема, припинити приторговувати мажоритарними округами.

Правдоруби на кшталт Донія (або Ігоря Осташа, котрий один з небагатьох озвучив цифру хабара – 350 тисяч доларів – який буцімто вимагало з нього керівництво Об’єднаної опозиції за підтримку на окрузі) лишились сам на сам з виборчою кампанією. Точніше, не "сам на сам", а лише без можливості спертися на партійний бренд. Досвід Донія довів, що для перемоги це якраз не головна передумова. Олесь виграв вибори на 88-му мажоритарному окрузі Івано-Франківщини, розраховуючи на себе і на команду друзів та однодумців. Про це та про інше з ним і розмовляє "Обозреватель".

- Олесю, повернемось на три з лишком місяці назад. Вам у списку місце обіцяли?

- Пропонували йти у список до Юлії Тимошенко, але оскільки потім її посадили і вона втратила вплив на партію, виконувати ці зобов’язання ніхто не мав. До того ж, коли один з керівників партії два місяці не брав трубку, стало очевидно, що великого бажання брати мене у список у них нема…

- Це був Турчинов?

- … По великому рахунку, ображатися тут нічого. Я позапартійний, а партія має право вирішувати, кого вона хоче бачити у своєму списку. Я вирішив висуватись самостійно, хоч зробити це без достатніх ресурсів – фінансових, людських – досить важко. Першим, хто підняв громадськість і запропонував певний алгоритм дій, був журналіст "5 каналу" Павло Кужєєв. Він написав у Фейсбуці, що якщо Доній балотуватиметься, то він пропонує зібрати для мене гроші. Там було чимало коментарів, "лайків", тобто вподобань цієї думки, почалося таке собі "посполите рушення" на мою підтримку…

- Ви балотувались на Івано-Франківщині, кажучи при цьому, що мажоритарні округи продаються опозиціонерами…

- Здебільше лише по Києву та Львівщині були виставлені більш-менш сильні кандидати. Чого не скажеш про інші області. На жаль, виборча кампанія показала, що я таки був правий, бо Партія регіонів "чомусь" вигравала в абсолютно "помаранчевих" округах. Приміром, Київщина завжди голосувала своєю абсолютною більшістю за опозиційних кандидатів, і так було завжди, окрім хіба що останньої виборчої кампанії… Або Волинь, наприклад. Ну, як Волинь могла програти вибори?

- Тобто округи дійсно продавались?

- Відповідь на ваше питання є приблизно такою, як і у випадку з переходом депутатів. Формальних доказів того, що депутати БЮТ і НУ-НС за гроші ставали свого часу регіоналами, нема. Про це всі знають, фігурують суми, які їм пропонують, але формально доказів нема. Розписок щодо того, як, наприклад, дві третини "самооборонців" стали "тушками", нема… Катерина Лук’янова під час ратифікації харківських угод, приміром, кидає яйцями в Литвина, а за декілька днів підписує угоду про перехід до більшості. Хто хоче, може вважати, що вона просто різко поміняла свій світогляд…

- Зараз мова не про "тушки"…

- А з округами аналогічна ситуація. Можна думати, що партії просто "помилилися", виставляючи слабких кандидатів… Але по факту можна говорити про те, що кампанія у "помаранчевому" поясі була програна. А цього можна було уникнути, виставивши більш серйозних кандидатів і узгодивши їх від всіх демократичних сил. Тобто загалом парламентську кампанію можна було виграти. Я вже не кажу про те, що її ТРЕБА було виграти… Зараз кажуть: опозиція виграла вибори. За пропорційною системою – так, а за мажоритарною?.. Якщо опозиція не стала більшістю, вона вибори програла.

- Питання вкрай наївне, але… Як же так? Через гроші, якими б фантастичними вони не були, згаяти можливість власного ж політичного росту?..

- Я цього взагалі не розумію. Як і те, як політику можна вимірювати грошима… Ідею не можна продавати в принципі.

- Та тут навіть не про ідею йдеться, а про здоровий практицизм, так би мовити…

- І все-таки. Ідейних політиків стає все менше і менше. Не так багато залишилось в опозиційному середовищі людей, котрі боролись за незалежність України. Хоча за віком вони мали б бути там представлені. Виглядає, що таких людей свідомо "вимивають" з політики, саме за їхню ідейність. Саме тому для Стецьківа і Шкляра не знаходиться місце. І в цьому небезпека. Бо потім знову виникатимуть питання щодо незрозумілих голосувань тощо.

- Хто провалив кампанію? Гриценко вважає, що – Яценюк, Уколов теж на це натякає…

- Уколов не натякає, а якраз чітко називає прізвище Яценюка як відповідального за програш. Що стосується Гриценка, то він всією інформацією володів ще до того.Якби він балотувався самостійно по мажоритарці, а не йшов за списком "Батьківщини", відмовившись від власної партії, то нині б його фронда виглядала б чесною. А так постфактум його критика виглядає не дуже коректно. Але проблема тут не в персоналіях. Проблема у тому, на що перетворюється політика – на змагання за гроші та владу. Це я по своєму округу бачив. Ми спіймали, наприклад, одного з депутатів райради від "Батьківщини", який роздавав газету, де написано, що я торгую людськими органами…

- Навіть так?

- Так. У формі листа буцімто від Піскуна. А в іншому випуску було написано, що я нібито сидів за розкрадання майна… І це поширював депутат райради від "Батьківщини". Цинізм і продажність, і проблема суспільної моралі – ось в чому річ… А опозиція у нас не набагато моральніша, ніж влада, і це так чи інакше відображається на результатах голосування. Цьогоріч у нас була найнижча явка на виборах за часи Незалежності. Що це означає? Те, що суспільство перестало довіряти усім. І якщо опозиція не буде моральнішою та чистішою, за нею просто не підуть.

А поміняти одного лідера на іншого – це надто просто, суспільство не це хоче бачити, а чесних і чистих людей у політиці. Їх лишається все менше і менше. Зараз в політику йдуть, щоб отримати преференції для себе, для свого бізнесу. А особи з найбільш гострими ліктями доходять до самого керівництва партії. Відбір відбувається за негативними якостями: той, хто брутальніший, хто найбільш вдало бреше, має більше шансів опинитися нагорі. Політика деградує…

- І все ж. З приводу лідерів… Чи довго протримається Яценюк на умовній посаді очільника опозиції?

- Яценюк – лідер партії "Батьківщина", а не лідер всієї опозиції. Ви ж не називаєте Комуністичну партію "партією інтересів захисту трудящих"? Ні? Це вона сама так себе називає. А ви говорите просто – Компартія…

Я – опозиціонер. Мої друзі – опозиціонери. Люди, які допомагали мені під час виборчої кампанії – теж опозиціонери: Юрій Шухевич, Левко Лук’яненко, Микола Горбаль, Дмитро Павличко, Іван Малкович, Марія Бурмака. Це політв’язні, літератори, музиканти. Вони не обирали главу "партії опозиціонерів". В опозиційному середовищі на даний момент багато лідерів, є лідери кількох тепер вже парламентських фракцій. Вони отримали достатньо довіри, щоб перемогти на виборах, але, вочевидь, недостатньо для того, щоб перемогти режим. Якщо є справжнє бажання перемогти, то, напевно, іншим повинен бути алгоритм дій…

- Яким саме?

- Таким, що складається з двох речей: єднання та очищення. Єднання – це співпраця не тільки у стінах парламенту. Це залучення і позапарламентських партій, і громадських діячів. Одне без іншого не працює. Якби цей намір реалізували перед виборами, в кожному окрузі було б по одному кандидату від опозиційного середовища. До речі, нещодавно про це говорив В’ячеслав Кириленко – він зазначив, що необхідне нове єднання, і не лише з представників парламентських партій.

Друга умова: очищення. Партії просякнуті меркантильними людьми. Потрібен прихід в політику людей з чистою мораллю. Не вірю, що таких у нас нема. Якщо поруч зі мною на акціях протесту стоїть Василь Овсієнко - колишній політв’язень, то за нього я певний: він не візьме ані мільйон, ані два мільйони за перехід до іншої політсили. Є непродажні люди, і саме їх треба просувати в політику, а не тих, хто навчився говорити красиві речі, а за спиною робити геть протилежне.

- Олесю, ви в парламенті до якої фракції примкнете?

- На сьогодні у мене немає на це відповіді. З парламентських партій мені допомогла єдина – керівництво партії УДАР, за що я УДАРУ і особисто Кличкові вдячний. (Щоправда, місцевий УДАР до кінця підігрував моїм опонентам.) Але остаточно рішення іще не прийняте: я хочу поїхати в округ і порадитись з виборцями…

- Ви у виборців запитаєте, до якої фракції вступати?

- Думаю, що політичні консультації я буду проводити з усіма. Бо в даному випадку я як мажоритарний кандидат представляю інтереси і виборців округу теж. Якби до Ради пройшов Тарас Стецьків, то ми б реалізували план організації якщо не окремої фракції, то, можливо, депутатської групи, хай навіть і неформальної. Разом із Олександром Бригинцем, який належить до "Батьківщини"…

Тож я не виключаю, що входитиму до неформального міжфракційного об’єднання – з тими людьми, які поділяють мої погляди. Бригинець, хоч і належить до "Батьківщини", тим не менш, є справжнім опозиціонером… Такі люди можуть бути певною альтернативою – не в політичному, а в морально-етичному розумінні, бо етика – вище політики…

Побачимо, як фракції виконуватимуть взяті на себе зобов’язання. Зокрема, щодо індивідуального голосування депутатів. Я є єдиним з 450 депутатів, котрий за п’ять років жодного разу не голосував чужою карткою і не передавав свою… Перед виборами опозиційні діячі писали у програмах, що вони виступають за індивідуальне голосування, і я хочу пересвідчитись на прикладі бодай цього питання, наскільки виконуються попередні зобов’язання…

- Розумію ваше позитивне ставлення до УДАРу, розумію і те, що Яценюк для вас не є лідером опозиції. Але як бути із тим, що УДАР збирається співпрацювати у майбутньому парламенті і з "Батьківщиною", і зі "Свободою"? Не далі, як пару днів тому всі три політсили анонсували під ЦВК план спільних дій, включно із ймовірним обнулінням списків…

- Молодці! Вважаю, що це дуже добре, і я сам особисто збираюсь співпрацювати з цими партіями. Більшість людей в них – патріотичні, а те, що в політиці на керівних посадах все більше меркантильних людей, не заперечує того факту, що на опозицію орієнтується значна частина суспільства. Вважаю, що свого часу УДАР припустився помилки, не підписавши за два тижні до виборів спільної декларації з "Батьківщиною" та "Свободою". Це, до речі, відбилося на голосуванні за УДАР…

Але якщо виходити не зі спільності як такої, а зі змісту заяви, то там більше питань, ніж відповідей. Не варто говорити про обнуління списків, якщо опозиціонери до цього не готові. І заява під ЦВК лише заперечує попередні заяви. Треба спочатку проаналізувати свій власний стан: якщо ви не спроможні не заходити до Верховної Ради, то не треба тоді цим лякати… На моїй пам’яті багато разів фракції БЮТ і НУ-НС виходили з зали, щоб за півдня повернутися… Це вже нікого не лякало і не було інструментом тиску…

Але поза тим у Верховній Раді і "Батьківщина", і УДАР, і "Свобода" мають співпрацювати. Я на кожній своїй зустрічі з виборцями закликав їх – попри всі, здавалось би, особисті моменти – закликав голосувати за всі три партії… Є речі важливіші за особисті протиріччя, кожен політик повинен це усвідомити. Можна робити закиди голові партії, але це аж ніяк не перекреслює необхідність і потребу у співпраці з усією політичною силою…