Брати Капранови: Слава Богу, в нас є Росія, бо вороги України - найкращий стимул для розвитку

Про те, чого досяг Майдан, про тривожні процеси в житті України та її майбутнє, "Обозреватель" говорив з 46-річними братами Капрановими - українськими письменниками, видавцями, публіцистами.

- Чи можна вас назвати активістами Євромайдану?

- Важко сказати. Хоча ми чесно відстояли, в тому числі в найнебезпечніші ночі - 18 та 19 лютого. Нас навіть на сцену випускали кілька разів…

- Чому "навіть"?

- Бо ми не є представники політичних сил, які тримали цю сцену. Чужі отримують такий потужний майданчик в останню чергу. Можна активістами назвати, але насправді ми були звичайними майданівськими киянами. Які не жили в наметі, бо мали де жити, але забезпечили разом з киянами найтяжчі ночі – наприклад, після погромів в Маріїнському парку, коли настрій був не найкращий.

Зараз вже спогади інші, ми тоді не знали, чим закінчиться. Була і пожежа в профспілках, і автоматні черги, які чули на власні вуха. Звісно, на полігоні під час армійської освіти – це одне, але почули це в рідному місті.. – говорить від імені себе і брата Дмитро.

- Є гріх великий - ми особисто плюндрували Хрещатик… Виривали з землі огорожу і завдавали шкоди рідному місту, руйнували паркан на тротуарі на рогу Хрещатика та Городецького, - додає брат Віталій.

- Це був новий досвід, - продовжує Дмитро - Ми з 3-ма хлопцями нашими там були - з дітьми - утворили загін, який займався фронтовим забезпеченням та чергував на барикадах. Ми працювали, а дружини наші, яким страшно було сидіти вдома, їздили по місту, розшукували по аптеках ліки та допомагали пораненим… Тобто кожен відстояв своє.

- Чим завершився Майдан, та чи ви задоволені?

- Він завершився військовою перемогою беззбройного народу, який розігнав армію рабів, ззаду яких була армія катів. І тих і тих вдалося розігнати саме тому, що то були раби і кати, а ми були вільні люди. З рабів і катів погані воїни. Яскравою закінчився перемогою та кривавою, на жаль. Це була жертовна, але перемога.

- Нерідко кажуть: "А що здобув ваш Майдан?" Маємо розчарованих…

- Це в кого які очікування. Може, хтось чекав: "Прилетит волшебник в голубом вертолете"? А наша ціль була скинути банду, бажано – знищити, ми скинули. А ще задача була налякати змінщиків – тобто наступним дати урок, що з ними буде, якщо будуть порушувати права українців на розпорядження самими собою. І те, і те вийшло.

Нинішній владі доводиться в жорсткій системі координат триматися. Влада знаходиться під тиском народу, який вже раз зробив і довів, що наступного разу зробить теж саме. Тому, на наш погляд, процес започатковано, а далі починається основна робота. Ми побачили нові можливості. Користуючись свободами, можна навчитися владу контролювати і навчити владу боятися цього контролю. Бо влада ніколи не буде хороша, її завжди треба тримати на поводку. Їй довіряти не можна, бо скрутять, як це було багато разів. Тому не довіряємо.

- Яким бачите інструмент контролю?

- Сам факт оприлюднення, відкритості інформації, вже повинен впливати на владу. Тобто вони повинні боятися. Це те, що ми вже маємо. Але, на жаль, є ефект звикання. Нічого не сталося після першого разу, після другого і далі пишіть собі на здоров'я – "нехай собака гавкає". Тому наша задача тиснути майданними методами і вимагати кадрових рішень, налагодити діалог влади і громадянських еліт. Тобто - представників кваліфікованої фахової громадськості.

Майдан - це безпосередня демократія, але вона годиться тільки звалити владу, а якщо хочемо контролювати - не обійтись без структурованого громадянського суспільства, фахових еліт, незалежної громадськості. Щоб медики контролювали медичну владу, педагоги – педагогічну, науковці – наукову і т. ін.

Раз на рік головний архітектор Києва мусить звітувати перед громадськістю і не перед бабцями, яких звезли, а перед архітекторами, перед екологами, перед транспортниками, охоронцями пам'яток. Нехай він їм розказує, що хоче побудувати 20-поверховий хмарочос біля Майдану, і про транспортний колапс, який хоче зробити, бо там буде хмарочос. А громадськість нехай слухає і ухвалює - чи бути йому і надалі головним архітектором, чи ні. Якщо буде зроблено так, то і наступний головний архітектор буде оглядатися і думати: а що мені скажуть активісти. Оце і буде ефективний чиновник.

Один з нас - Віталій - працює в громадській раді при КМДА і нам вдалося восени примусити звітувати перед радой громадян Світлану Зоріну, начальника управління культури. 21 листопада ухвалили рішення про недовіру їй, це був прецедент. Але вже 22 пішов Євромайдан, де за її вказівкою йолку ставили, а вже 30-го побили дітей і пішла революція. А якби рішення про невідповідність посаді працювали, то, можливо, пішла б еволюція... Саме так і повинно продовжуватися – еволюційним шляхом. Кожен раз палити шини біля кабінетів можновладців - це дорого і екологічно шкідливо. Повинні працювати менш екзотичні методи винесення тіла чиновника, ніж шини...

- На Майдані говорили: поміняємо систему, а не обличчя нагорі. А хіба постраждала система?

- Ми повинні цей процес вести – громадськість. Влада не хоче змінюватися (і не буде) без тиску. Тиснути і пропонувати рецепти змін – це і є наша робота, як громадян. Слава Богу, в нас є союзник - це Росія, яка доводить владі, що старі методи управління сьогодні неможливі і призведуть до загибелі країни і цієї влади. Вороги України - найкращий стимул для розвитку і відродження національних сил.

- Так, а що ж ми вже здобули?

- Відчули в собі сили и повернули собі психологію переможця - це дуже важливо.

Фото Татьяны Заровной

- А ви чекали, що Росія може таке "отчебучить" - ввести танки?

- Ніхто не чекав. Ми самі прожили в Росії 10 років і не найкращої думки про російську владу і менталітет, знаємо, що вони воюють з Україною вже давно… Але не чекали. Принципово нове в цьому - це не окупація Криму, не терористична війна на Донбасі… Принципово нове - це те, що в епоху технічної свободи і доступу до інформації ми побачили як цілий народ може буде зомбований відвертою і очевидною брехнею. Ми ніколи не знали, що коли поруч лежить правда, люди можуть повестися на брехню. Відкриваєш інтернет - і ось тобі все, але вони ігнорують правду і тримаються брехні - оце дивно. Це дуже схоже на дію вірусу. Така штукенція, яка поселилася в клітині тіла і виробляє отруту. Отакий інформаційний вірус заліз в організм людей, яких ми називаємо "колорадами". Заліз в їхню оболонку, навчив їх знаходити тільки брехню і користуватися нею.

- Але ж не випадково ось це чудовисько - справжній фашизм - у нас народилося?

- За Україну в мирний час воювали тільки розрізнені та лише малочисельні загони інтелігенції… Підтримку їй давали люди переважно розумової праці. Вони воювали за Україну власним коштом і не мали жодної підтримки від держави… А війна була інформаційна і точилася усі 20 років незалежності… Були і перемоги - Харківщина, Сумщина, Дніпропетровщина, Херсонщина, Миколаївщина, Одещина. Там ми перемогли, і там колорадський дух не панує. На Донбасі були найкращі умови для розвитку цієї хвороби. Проте там все-таки переважали настрої неспротиву, а в Криму була активна підтримка проросійських настроїв - є різниця. І тому закономірно, що з Криму Росія і почала.

- Тобто незадоволення Майданом не виправдане? Те, що відбувається, - закономірно?

- Ми зробили більше, ніж могли. Бо ми повстали. Цього не чекали політологи, не чекало суспільство. Але ми знали, що так буде, бо два роки працювали над книжкою "Мальована історія Незалежності". 80 сторінок, ще й з картинками. А коли ти пишеш таку коротку історичну працю, то ти обов'язково повинен знайти стрижень, основний сюжет, на якому тримається вся історія. І ми знайшли - це боротьба за незалежність і відстоювання прав народу.

Жити власним розумом на своїй землі - національна ідея українців. Працюючи над книгою, ще навесні 2013 року, ми відчули Майдан. Коли їздили країною і в нас питали: "Коли ж оце закінчиться оцей бєспредєл", ми відповідали: "Восени будемо валити Януковича". Нас питали: "Як?" А ми відповідали, що ще не знаємо, але будемо. Бо ми письменники, а письменники мають власні передчуття і відчуття настроїв людей. Ми бачили дуже багато рук, які стиснуті в кулаки, і очей недобрих, налитих кров'ю, щоб зрозуміти, що все це повинно вистрелити.

- А як ви поставилися до появи антиукраїнців, таких як Єфремов на інавгурації?

- Нам би хотілося, що б новий Президент відразу ж зрозумів, що він не раб протоколу, який велить кликати на інавгурацію всіх підряд, а керманич держави вільних людей, які мають іншу систему авторитетів.

- Чи буде третій Майдан?

- Сподіваємося, що без Майдану і кривавих сутичок навчимося скидати владу. Але якщо влада не зрозуміє, що треба піти в мирний спосіб, наступного разу українці в формі та зі зброєю не будуть стріляти в українців без зброї, а разом прийдуть до влади і розстріляють її. Ми і наша родини голосували за Порошенка. Бо з того меню, яке було запропоновано, це був найкращий варіант. Крім того, наш земляк - з Бессарабії. Він розуміє, що Україна багатонаціональна, тут є не лише українці і росіяни, а є і гагаузи, і болгари, і кримські татари, які не мають іншої батьківщини. У нас є шанс йому щось пояснити. Бо галичанам складно відчути, що в Україні живуть не лише галичани і "російськомовні", а в Україні є… – починає Віталій.

- … є роми, є болгари, і держава повинна це враховувати. – підхоплює Дмитро. - Тому будь-які розмови про другу державну російську автоматично ображають гагаузів, угорців, румун, та інші народи, бо інші мови стають взагалі третьорозрядними та підпадають під небезпеку зникнення.

- Ви націоналісти? Чи патріоти? Чи радикали? Хто ви є?

- Ми патріоти Таврії і Бессарабії, Очакова (бо від любові до маленької батьківщини йдемо до великої). І ми українські націоналісти. До того ж націоналісти-практики. Ми любимо свою українську культуру предметно, ми для неї видаємо книжки, пишемо для неї. Організовуємо культурні заходи. Для неї їздимо з лекціями. Націоналіст - це прив'язка до народу, а патріот - до землі. Але ми не бандерівці, а скоріше послідовники Шухевича, бо і він був практиком - організатором повстанської армії, яка 10 років воювала з каральною армією радянського союзу. Німці за чотири роки дали дуба, а армія, яку організував Шухевич, 10 років боролася.

- А як ставитеся до Яроша?

- Можливо, якщо б Ярош був радикалом, ми б його підтримали. Ми стали членами "Правого сектора", ще коли не було "Правого сектора". - Дмитро демонструє грамоту - подяку від "Тризуба", яку брати отримали ще в 2011 році.

- Оце ми отримали, коли публічно вступили до лав "Тризуба" під час репресій (заарештували 3 тризубівців). А хто читав передвиборчу програму Яроша, підтвердить, що він, швидше, ліберал.

Для нас національність - це питання власного культурного самовизначення, якщо я себе відношу до якоїсь культури і вона українська, значить, я українець. Якщо не відношу до жодних, я – ватник, колорад або гопник.

- А може оце і є "російська культура" - у сепаратиста на Донбасі?

- Російська культура - поняття потужне, а те, що нам постачають зараз, - це не російська культура, це імперська денаціоналізована культура. Бо основою будь-якої національної культури є гуманізм, а основною цінністю є людське життя. А для імперської культури гуманізм шкідливий, бо люди - гарматне м'ясо. Бо гуманізм шкідливий для рабської ідеології.

- І як же назвати те феноменальне явище, яке зараз спостерігаємо в Росії?

- Вірус, який вражає мозок через канали інформації. Дуже дисертабельний напрямок…

- Що, на ваш погляд, сталося в Донбасі?

- Через власну жадібність донецькі феодали профукали власні землі і віддали їх на пограбування російським розбійникам. Заради еволюції Донбасу треба було скинути феодалів – Ахметова, Єфремова - це обов’язково треба було зробити, але Донбас потрапив до рук терористів і розбійників. Ось така ціна.

- Корона Ахметова вже в минулому?

- Так. Він дуже хотів зберегти владу – аж такою мірою, що її втратив. Якщо Порошенко припинить практику фінансування олігархів з бюджету, вони припинять бути олігархами. Якщо припинить практику надавання преференцій, державних монополій і решти грошових пільг, що вони отримували від минулої влади, вони дуже швидко з мільярдерів перетворяться на мільйонерів.

- А чи є різниця між Ахметовим та Порошенком?

- Усі ці ахметови та тимошенки, як п’явки присмокталися до ресурсів та бюджету. А Петро Олексійович ніколи не мав ресурсного бізнесу, не був там, де держава грала в бізнес з кимось. Бізнес Порошенка не був грабіжницьким для бюджету - оце є різниця між ним та іншими олігархами, при тому, що ми не ідеалізуємо самого Порошенка.

- Яке майбутнє Донбасу?

- Донбас буде ще довго гнити, поки вигниє вся колорадська інфекція. Мають бути розчарування, стрілянина між собою польових командирів, масова втеча місцевого населення, серйозні масштабні втрати інфраструктури. Поки прийде розуміння того, що не можна бути прибічником руського мира в Україні, бо від цього лише горе. Донбас одужає, коли буде критична маса людей, готових відстоювати Донбас, своє право не бути захопленим в полон.

- АТО не треба робити?

- Армійські операції потрібні, щоб конфлікт не розростався. Щоб тримати популяцію терористів в контрольованих межах. Але проблеми це не вирішить. Треба, щоб населення зрозуміло, хто його справжній ворог. Тоді конфлікт припиниться.

- А доля Криму?

- …Більш сумна, ніж в Донбасі, бо він потрапив в рабство. Особливо кримських татар шкода, тому що втратили знову вільну Батьківщину. Крим доведеться повернути, треба тільки вигадати під яким соусом. Адже не зможе Росія забезпечити його існування.

-Як ваші друзі в Росії поставилися до подій в Україні і вашої участі в них?

- Коли був Майдан, підтримували, а потім припинили на ці теми спілкуватися. Пропаганда торгається усіх. Не всі такі супер-ніндзя-черепашки, як Ліля Ахеджакова та Андрій Макаревич. Бо імунітет не всі мають, як в нашого діда - антисовєтчик був зі стажем з 1944 року. За кожним повідомленням ЦК КПСС приходив і розповідав як воно насправді, а рідні ображалися "на клєвєту на советський строй". Причому, щиро.

- Що в нинішньому році стало для вас відкриттям, вразило?

Віталій: "Це люди, які йдуть без зброї під кулі".

Дмитро: "Турчинов. Бо він довів, що може бути пастором. Що для нього є речі, важливіші за політику. На посаді в.о президента здивував, коли закрив рота Симоненку, показав, що є такі речі, як брехня і правда. По-друге – будучи вірним Юліного патріархату, не став вести політичний процес до того, щоб Юля отримала більше шансів на виборах. Оголосивши військовий стан, міг відкласти вибори, але не став. Бо політика для нього виявилася не головним в житті.

- Яким вам бачиться майбутнє України?

- Будуть намагатися дерибанити бюджет, бо така вже звичка в Україні, але ми віримо, що Порошенка будемо трусити більше, ніж трусили Януковича. Наш оптимізм не в тому, що вони припинять красти, а в тому, що ми їм не дозволимо. Отримали від Майдану більше, ніж сподівалися. Бо раз ми можемо щось змінити, значить в нас світле майбутнє.