Чому поліцейських готують 3 місяці, а депутатів..- 0 днів?

12.6т

Здуріти можна! – нарешті по ТБ показали наших нових поліцейських, яких безперервно готували цілих три місяці! І це – за умови, що робота поліцейського не така вже й складна. Ну вірніше складна, але стосується переважно життя лише одного-двох людей – самого поліцейського чи його колеги та затриманого ними правопорушника.

Та й це, зазвичай, буває не кожен день. І для виконання цих обов’язків не треба знати біномів Ньютона, історію Давнього Риму чи висловлювання Цицерона. Можна навіть не мати вищої освіти. І в той же час депутатам, від діяльності чи бездіяльності яких залежить життя 46-ти мільйонів, в тім числі – і цих же поліцейських, ми дозволяємо керувати державою з першого дня обрання, як тільки вони складуть присягу – так ніби вона їм розуму добавляє!

Є така ілюзія – от прийняв депутат присягу, був перед тим брехуном чи хабарником – і зразу стає чесною, розумною й відповідальною людиною! Хто зна, може й справді так? Може й справді українська присяга має таку чудодійну силу, раз ми так сильно в неї віримо? Бо як інакше пояснити те, що від своїх депутатів ми ніяких знань не вимагаємо і ніяких вимог перед ними не ставимо?

Хоча.. проти волі закрадаються сумніви щодо цього. Бо навіщо тоді все-таки майбутніх поліцейських аж три місяці навчали? Вони ж теж присягу приймають! На них що, вона так чудотворно не діє? Чи може все-таки треба чесно сказати, що ця ілюзія – це тільки ілюзія?

Бо якщо згадати досвід Криму, де 2/3 військових і 90% міліціонерів теж приймали цю саму українську присягу, яку потім так легко зрадили, то доведеться визнати, що не в ній таки діло. А в чомусь іншому. Отож, ще раз – "Чому поліцейських перед вступом на посаду ми навчаємо 3 місяці, а майбутніх депутатів.. рівно аж 0 днів?"

Їхня робота що, менш відповідальна? Туди що, приходять люди, чимось розумніші за тих, хто пішли працювати поліцейськими (голосно не сміятися)? Ще щось? Бо проста "відмазка" – "так роблять в інших країнах світу" – тут явно не підійде.

Тому що ці "інші" країни мають столітній досвід демократії і усталену політичну культуру, їх не привчали 70 років красти й брехати, в них бути брехуном соромно, а не почесно, як у нас. А тому, якщо ми хочемо хоч щось змінити в цій країні, перше, що ми повинні зробити – зробити точно такі ж курси, як для поліцейських, для тих, хто планує стати депутатом.

Або й кращі, ніж для поліцейських. Для початку зробити це для кандидатів у депутати ВР, а згодом цю вимогу поширити й на інші рівні. Ми не такі багаті, щоб дозволяти собі дурних депутатів. Отож:

Як треба?

Ілюзія, що кожну людину можна зробити повноцінним управлінцем, тягнеться ще з радянських часів. Так, навіть кухарку можна заставити керувати державою. І в тому немає нічого поганого, і кожен психічно адекватний громадянин повинен мати на це право.

Але це не означає, що він повинен мати таке ж право зразу приступити до виконання своїх обов’язків. Чи мати право керувати державою не розвиваючись при тому самому – ні як політик, ні як людина. А оскільки самі розвиватися наші політики не хочуть – в Україні живуть, навіщо їм розвиватися, якщо кругом одні лохи, правда ж? То єдине, що ми можемо зробити – заставити їх розвиватися.

Наприклад не видавати їм депутатський мандат доти, доки кандидат у депутати не вивчить хоча б самих елементарних речей, з якими йому доведеться стикатись потім. Бо це вже не смішно, це вже навіть не соромно – мати таких недолугих людей при владі, – це вже просто страшно!

Так, за них вже навіть не соромно, їх вже просто хочеться вбити. Привселюдно на Майдані – як страчували колись середньовічних злочинців. Тільки якщо тоді страчували за відьомство, вважайте, що за знання ("відати" – знати), то тепер навпаки – хочеться стратити за невігластво.

Як сказав один відомий персонаж української політичної опери: "Якщо куля в лоб – то куля в лоб!" З нього й почнемо:

Чому депутати повинні знати ази економіки?

Хоча би тому, що за українською політичною традицією вони мають дурну звичку потім ставати міністрами. Або й навіть Прем’єр-міністрами. А кожен студент економічного ВУЗу знає, що падіння споживання завжди призводить до падіння економіки. Люди менше купляють, виробники послуг і продавці менше продають – тому падає виробництво товарів, через що закриваються заводи, люди втрачають роботу і тому знову менше купляють – і т.д. Один тільки наш теперішній голова уряду цього не знає.

Бо навіть після висновків всіх необхідних комітетів і експертних комісій, йому вистачило наглості вийти в телевізійний ефір, щоби й далі поширювати все ту ж відверту брехню про газ для українців за ціною в 7 грн. Не задумуючись про те, що подібні тарифи руйнують і без того слабку українську економіку, про що хто-хто, але людина, що виконує обов’язки Першого Міністра, мала би знати. Не знає…

Можливо тому, що насправді не має економічної освіти? Базова освіта в нього – юридична. А як мислять наші юристи? "Закон – як дишло, куди повернув – туди й вийшло!". Шкода тільки, що з економікою так не можна – там інші закони, яких наш Прем’єр знати вперто не хоче.

Але якби в нас перед вступом на посаду депутата були б хоч якісь 4-х місячні (ну напевно ж депутатів треба все-таки довше вчити, ніж поліцейських, ні?) курси з економіки, може йому вдалося би вивчити хоча б щось?

І зрозуміти, що законами економіки, як дишлом, крутити не можна? Особливо тим, який каже, що її розвиток напряму пов’язаний з рівнем споживання. Який, в свою чергу, залежить від наявності в населення вільних коштів.

Що, в свою чергу, залежить від того, яку частину своїх доходів люди віддають на сплату комунальних послуг, на одяг і харчі. Чи це все-таки занадто складний і довгий логічний ланцюжок для нього? Не осилить, ні?

Чому депутати мають знати ази політології і юриспруденції?

Перш за все – задля того, щоб не повторювати поширених, але відвертих дурниць. На зразок того, що демократія – це і є свобода. Це не так, демократія цілком може бути й тоталітарною. Тоталітарною була демократія Сталіна, СРСР його часів мав найдемократичнішу Конституцію в Європі, але вбивав своїх громадян мільйонами. Виконуючи волю цих же громадян. І це не жарт!

Тоталітарна демократія – це влада більшості над меншістю. Більшість дружно аплодує вождю, а меншість сидить по тюрмах і концтаборах. Ліберальна (вільна) демократія – це не стільки влада більшості, як захист прав меншості – аж до захисту прав кожного окремо взятого громадянина.

Цей принцип має своє цілком конкретне юридичне підґрунтя – Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, частково ратифіковану ще Верховною радою УРСР. І сформульовану європейським країнами після Другої Світової війни саме під впливом тоталітарних демократій Сталіна-Гітлера. Нагадати, як полягають справи з правами людини в Росії і який режим там править нині – якщо хтось ще не вірить в зв’язок між цими явищами?

Крім того, ази політології треба знати ще й для того, щоб розуміти, що демократія (навіть ліберальна) і свобода слова – це теж не одне й те саме. Суть демократії полягає в участі громадян в управлінні державою. Найпростіший прояв чого – загальні збори громадян на міській площі, як-от в давньогрецьких державах-містах.

Так от, коли хтось спробує завадити проведенню таких зборів, наприклад голосно викрикуючи якусь дурню, його просто виведуть за межі площі/зібрання. І на тому вся його свобода слова закінчиться. Так демократія і свобода слова мирно співіснують тільки доти, доки одне (свобода слова) не починає заважати іншому (виявленню волі громадян).

Це, до речі, закид в бік тих, хто прикриваючись свободою слова виправдовує існування в Україні російських телеканалів і російських ЗМІ. Та тих, хто спокійно дивиться, як вже вітчизняні ЗМІ допомагають фальсифіковувати вибори. Ні одне, ні друге не є демократією.

Чому депутати мають знати ази психології управління?

Хоча би заради того, щоб розуміти, чому все відбувається саме так. Знати, що не буває колективної відповідальності, бо будь-який груповий процес має свої закономірності. І будь-яка група схильна приймати більш ризиковані рішення, ніж окрема людина.

А також знати про явище соціальних лінощів – в кожній групі завжди хтось буде уникати виконання своїх обов’язків. А тому діяльність груп неефективна тоді, коли треба щось не обговорювати, а виконувати.

Тому в усьому світі парламент – це колективний орган, а на чолі виконавчої влади завжди стоїть одна людина.

Крім того, добре було б нашим депутатам знати, що в кожній групі завжди є якийсь лідер – формальний чи неформальний. І розуміти, що це не завжди одна і та ж людина. А ще – хоч трохи вивчити теорію конфліктів і теорію систем. Щоб розуміти, зокрема, що таке системи, яким закономірностям вони підпорядковуються і чому так важко змінюються.

Бо знаючи, наприклад, що бувають системи закриті і відкриті, причому відкриті зазвичай існують довше закритих, неважко зрозуміти, чому гинуть тоталітарні держави. Цей закон не знав ні Янукович, ні Путін. Не розуміє його й Порошенко…

***

Отож, давайте спробуємо заставити наших депутатів перед вступом на посаду вивчити хоча б ці ази? Пройти 4-х місячні курси з основ економіки, юриспруденції, політології і психології управління. А потім здати самі простенькі, самі примітивні тести.

Не вдалося з другої спроби – до побачення! Нові вибори, або наступний, хто має бути за списком. Це так просто і так необхідно зробити! Інакше нами й далі будуть керувати відверті дурні й неприховані брехуни. Байдуже там, чи з кулею в лобі, чи без неї. Чи під одними прапорами, чи під іншими.

Читайте все новости по теме "Политический блог" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости