, view = metaData.view != null ? string.Join("|", metaData.view) : null})

Носії корнської мови, що відноситься до кельтської групи індоєвропейської мовної сім’ї, починаючи з V сторіччя н. е. піддавались постійному асиміляційному тиску з боку англосаксів. Доходило навіть до відкритого фізичного знищення через мову. Так, у 1549 році, за наказом короля було вбито понад 4 000 людей, які виступили проти введення англомовного богослужіння. У 1777 році, померла останній носій корнської мови – Дороті (Доллі) Пентріт. Її останніми словами перед смертю були "Я не хочу говорити по-англійськи!". Згодом, у 1860, на її могилі було встановлено пам’ятник. А 1891 року не стало Джона Дейві, який розумів окремі фрази корнською мовою. Тож корнська мова стала мертвою мовою. Але вона не зникла. Залишилися тексти п’єс, поезія, світська та духовна лірика. Ці тексти стали базою для "оживлення" корнської мови у 20 столітті і зараз цією мовою спілкуються більше трьох тисяч осіб.

Мова, на якій розмовляли ветхозавітні пророки іудеїв, і якою написаний Ветхий Завіт, почала витіснятися із вжитку у першому столітті до нашої ери. Після другого століття нашої ери іврит фактично повністю перестав вживатися євреями для повсякденного спілкування. Єдине, що залишилося від нього – це Ветхий заповіт, релігійні тексти рабинів та коментарі до них. Іврит був мертвим майже два тисячоліття. Опираючись на збережену в цих текстах обмежену кількість слів Лазар Бен Ієгуда, а згодом і вся нація створили свою повноцінну мову.

В Україні вже в найближчі декілька десятків років можна буде ставити регіональні пам’ятники останнім носіям української мови. А в дещо віддаленій перспективі у віддаленому мальовничому куточку Полісся чи Карпат і підсумковий пам’ятник. Але українська мова не зникне. Вона надійно збережена на паперових і електронних носіях. Їй можуть позаздрити тисячі зниклих і мертвих мов. Її завжди можна буде почути і навіть підспівати "ще не вмерла". Тож коли через декілька тисяч років якийсь Джидаєнко захоче привчити мешканців Об’єднаних Галактик спілкуватися солов’їною, то базових матеріалів у нього буде достатньо.

Допитливий читач уже зрозумів, що йдеться не про мову, а про носіїв мови. Точніше не про захист мови, а про захист носіїв мови. А ще точніше – про захист мовних прав українців. І тут злий жарт робить солов’їна. Вона надійно зберігає два взаємопов’язаних рідкісних слова "достоїнство" і "гідність". А досі чомусь ще існуючі в словниках тлумачення цих слів видають таке: гідність, достоїнство – це ЗОВНІШНІЙ прояв усвідомлення своїх прав. Зовнішній прояв – це не тримання усвідомлення в собі чи на своїй кухні. Тому й останній Майдан – це Революція Гідності. Бо люди зовнішнє проявили своє право на людське життя. З зовнішнім проявом усвідомлення своїх мовних прав складніше. Серед мільйонів українців є менше десяти осіб здатних відстоювати свої мовні права в судах. Є ще панянка, що кидає в касирку-українофобку дрібними грішми. Я знаю одного добродія, який зриває російськомовні оголошення. Декілька осіб описують мовну ситуацію в ЗМІ. Є декілька десятків українців, які вимагають у громадському транспорті крутити пісні українською мовою. Трохи більша кількість добилася перекладу фільмів та квот на радіо. Одна – дві тисячі виходить на мовні мітинги. Це кругом-бігом декілька тисяч українців до яких можна застосувати слова "гідність" і "достоїнство". Щось малувата кількість для збереження цих слів у словнику української мови.

Можна, звичайно, говорити, що інформацію про мовні права окупанти не зацікавлені поширювати. Можна говорити про випадкових і не дуже випадкових активістів в громадських організаціях. Можна говорити, що тема мовних прав не на часі. Можна ще про щось говорити. Але перш за все слід усвідомити, що без живих носіїв мова стає мертвою. Хоча і надійно захищеною.

Читайте все новости по теме "Блог о жизни" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги