Блог | Від декларування до утвердження ґендерної рівності
Головною ознакою будь-якої демократичної правової держави є рівні права громадян, закріплені на законодавчому рівні. Як сказав свого часу відомий французький філософ-енциклопедист Жан Лерон Д'Аламбер: "Істинна рівність громадян полягає в тому, щоб всі вони однаково були підпорядковані законам".
Наша держава взяла курс на інтеграцію в європейський простір, а отже, серед іншого, питання ґендерної демократії набуло особливої ваги. Адже країни ЄС давно орієнтуються на основи ґендерної рівноваги, ефективно втілюючи на практичній платформі утверджені положення про рівні можливості чоловіків і жінок у всіх сферах життєдіяльності суспільства.
Фундаментальні положення щодо рівності громадян закріплені в Основному Законі України – Конституції. Втім правове забезпечення паритетного становища жінок і чоловіків не обмежується лише цим документом. Серед низки інших спеціальних нормативно-правових актів, якими врегульовується дотримання балансу між можливостями жінок і чоловіків, хотілося б зупинитися на деяких аспектах Закону України від 08.09.2005 № 2866-IV "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" (далі - Закон).
Читайте: Бізнес на роздоріжжі, або Що криється під масовим закриттям ФОПів?
Парадоксальним є те, що шлях прийняття цього Закону був таким же складним і неоднозначним, як і боротьба за права жінок у суспільстві. Саме слово "ґендер" у суспільстві викликало певні перестороги. І лише у 2005 році Парламент нарешті створив юридичне підґрунтя для реального втілення ґендерних перетворень, ухваливши вищезазначений Закон.
Слід зазначити, що остаточний варіант Закону суттєво різнився від першого законопроекту, зареєстрованого ще у 1999 році. Та цей крок став вирішальним і надзвичайно важливим для утвердження в Україні основних засад рівноправних відносин чоловіків і жінок у спеціальному законодавчому акті.
Однією з особливостей цього Закону стало формулювання ключових понять у сфері ґендерної політики. Вагомого значення набуло закріплення поняття "ґендерна рівність", законодавче визначення якого до прийняття Закону було відсутнє. Відповідно під "ґендерною рівністю" розуміється рівний правовий статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах життєдіяльності суспільства.
Читайте: В Україні свята вже не ті...
Основними сферами життєдіяльності суспільства, на які спрямована державна політика забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, зокрема є громадсько-політична, соціально-економічна та галузь освіти.
У громадсько-політичній сфері рівність прав і можливостей статей забезпечується шляхом рівних виборчих прав, дотримання вимоги висування у народні депутати України та представництва у відповідних виборчих списках як чоловіків, так і жінок. Законом забороняється будь-яка дискримінація за ознакою статі при прийнятті чи під час проходження державної служби та служби в органах місцевого самоврядування.
У сфері працевлаштування на роботодавців покладаються обов'язки щодо створення на рівній основі умов праці, забезпечення можливості суміщати трудову діяльність із сімейними обов'язками, здійснення рівної оплати праці як жінок, так і чоловіків при однаковій кваліфікації та умовах праці. Понад те, роботодавцям забороняється в оголошеннях про вакансії пропонувати роботу тільки жінкам або чоловікам, висувати різні вимоги, вимагати будь-які відомості про особисте життя або плани щодо народження дітей.
Найбільш вагомого значення має передбачена Законом ґендерно експертиза законодавчих нормативних актів, проведення якої на сьогодні є обов'язковим, а її висновок - невід'ємна складова пакета документів, що подаються разом із проектом нормативно-правового акта до розгляду.
З огляду на викладене, мимоволі складається враження, що в Україні ефективно функціонують і розвиваються засадничі принципи щодо забезпечення ґендерного балансу. Та на практиці спостерігаємо дещо іншу картину.
Читайте: Наскільки виправдані зміни у Верховному Суді?
Розглянемо для прикладу чисельність посадовців у вищих органах державної влади. На сьогодні, Парламент налічує 422 народних депутати, серед яких всього 50 жінок. У складі Кабінету Міністрів лише….3 жінки. Що, своєю чергою, свідчить про те, що Україні потрібно ще докласти багато зусиль для отримання статусу європейської держави. Хочу нагадати, що в парламентах країн ЄС досягнуто паритетне представництво жінок і чоловіків, жінки керують країнами і очолюють уряди, успішно розбудовують бізнес.
Співвідношення жіночого та чоловічого населення України показує, що зменшення участі більшої частини продуктивних сил в суспільному виробництві, за рахунок гендерної нерівності не може не впливати на загальну економіку країни. Така суттєва ґендерна розбалансованість становить загрозу для легітимності демократії і порушує права людини. До того ж, гальмує розвиток суспільства, завдає збитків добробуту громадян, призводить до суспільних витрат, підриває основи стабільності й дієвого управління. І як тут не згадати мудре народне прислів’я: "Чого бідні – бо дурні, чого дурні – бо бідні"….
У контексті розгляду цього питання також хотілося б акцентувати на результатах глобального дослідження "Індекс ґендерного розриву 2016", згідно з якими Україна за показником ґендерної рівності порівняно з попереднім роком погіршила свої позиції на 2 пункти і посіла 69 місце (із 144).
Ігнорування ґендерної проблематики представниками влади не може не викликати занепокоєння у суспільстві. І пов’язано це передусім із некомпетентністю державних менеджерів, що призводить до дискримінаційних наслідків і поверхового сприйняття міжнародних договорів та рекомендацій.
Підсумовуючи, хотілося б зауважити, що в Україні сформована достатня законодавча ґендерна база, що створює всі умови для реального, а не умовного забезпечення рівності прав та можливостей жінок і чоловіків. А зусилля й устремління необхідно спрямовувати на кардинальні перетворення та рішучі зміни. У такому підході вбачаю шлях від декларування до утвердження гендерного балансу.
