Труднощі війни та складнощі мобілізації

8.9т

За тривогами і тарифами народ на якийсь час забув про чергову хвилю мобілізації. Ну принаймі ті забули, кого це не стосується. Так, справді – немає бунтів, військкомати справно звітують про те, що все йде за планом. І в якійсь мірі це дійсно так – порівняно з тим, що було всього якихось півроку тому – роботу зроблено просто колосальну!

Український солдат тепер хоча би у форму одягнутий і їжею забезпечений. Проводяться медогляди і планові навчання – перед відправкою в АТО. Немає аж настільки масштабних бойових дій, як раніше. Однак.. і бажання особливого тепер захищати Батьківщину, як це було півроку тому, теж вже немає.

І пов’язано це в першу чергу з тим, що відбувається на фронті. Провальні операції під Дебальцевим і в донецькому аеропорту, досі не розслідуваний Іловайськ, за який так нікого й не покарали, і ще десятки дрібніших операцій, іноді схожих на промахи керівництва АТО, а іноді – на відверту диверсію.

А ви хочете, щоб люди добровільно рвалися йти воювати, коли на фронті невідомо що твориться!

Невивчені уроки Другої Світової

Є в психології таке поняття – "гештальт". Так називають якісь речі чи події, які людина інтуїтивно намагається об’єднати в одну цілісну картинку. Ну наприклад ми бачимо три точки – і кажемо "трикутник", розмовляємо про когось іншого – і додумуємо про нього щось, що би пояснило нам його поведінку.

Це ж саме стосується і нашого власного життя. Тут ми теж прагнемо все завершити і все пояснити. Бо нам так легше. Бо тоді це не забирає в нас зайвих сил і ресурсів. І навпаки – коли в нашому минулому залишилося щось незавершене, воно заставляє нас раз за разом туди, в минуле, повертатися.

Або шукати в теперішньому схожих проблем і ситуацій. Щоб їх зрозуміти і завершити. Так і сталося зі всіма нами – те, що ми переживаємо зараз в цій неоголошеній війні, повторює нам те, чого ми не зрозуміли для себе з часів Другої Світової. Не зрозуміли, або перекрутили. А тепер воно й справді стає набагато зрозумілішим.

Наприклад те, що одні люди можуть воювати на одній стороні "добра", а другі – на іншій. Те, що коли здаєш свою територію, то спершу мусиш евакуйовувати звідти заводи і зруйнувати там дороги і мости. Інакше всім цим скористається окупант – вивезе обладнання до себе, а уцілілі залізничні колії використає для доставки зброї і боєприпасів.

Те, що не всі хочуть йти служити і вмирати, бо не всі до цього готові. І це теж природно. І це теж їхнє право, як це не сумно звучить. І те, що мобілізація має бути справедливою, а війна, як це не дивно звучить, має вестися так, щоб солдат мав шанс вижити. Навіть незважаючи на те, що в самої війни ціль зовсім інша – убити всіх!

Чому уряд і військове керівництво не викликає в нас довіри

Нічого цього зроблено не було. Це ми з вами можемо тепер заднім числом розмірковувати про всі ці "уроки війни", але наше керівництво, яке, вочевидь, більш проінформоване за нас, мало б хоч трохи передбачити ситуацію.

Адже можна було демонтувати і вивезти на захід хоча б ті заводи, які тепер демонтували і вивезли росіяни, хіба ні? Пустих виробничих площ, щоб заново їх змонтувати, на західній Україні більш ніж достатньо. В одному тільки Тернополі – три напівпустих і майже зруйнованих здоровенних заводи, що півміста займають.

От би і проблему переселенців заодно вирішили б – роботу їм дали! І Росію шансу без нас почати випускати гвинтокрили – теж би позбавили. Не зробили… Але те ж саме стосується не тільки уряду, але й військового керівництва.

Що це за маячня – судити військових за воєнні злочини, якщо в країні воєнний стан …не оголошено? Про яке тоді дезертирство може йти мова? Який тоді статус у військових формувань – статус організованої банди, яку в любий момент можна засудити за незаконне володіння зброєю? І за вбивство людей?

Не кажучи вже про більш провальні операції – коли хлопці стояли під "градами" і не могли навіть порухатися, щоб врятувати своє життя. Про покинутий луганський аеропорт і так же бездарно зданий донецький. Про Іловайськ і Дебальцево. Ніхто не покараний, ні з кого не зняли погонів.

Тільки військовий прокурор щось там "копає" – але, здається, лише на рядових бійців. Їх судять за самовільне залишення місця несення військової служби, хоча офіційно війни в нас немає. І їхнє законне місце несення служби в мирний час – то їхня військова частина.

А не десь там в полі, невідомо де, зовсім в іншому кінці держави. Але їх судять. А тих, хто цю війну спонсорує і роздмухує – ні! Тим депутатські мандати роздають! Солдат, який втік в Росію, щоб зберегти своє життя – в нас дезертир і зрадник. Генерал, який "зливає" військову таємницю братові з Росії і керує одними тільки провальними операціями, в яких гинуть люди – ні!

Однак… що там вимагати від військового прокурора, якщо він сам давно вже мав би в тюрмі сидіти? Або хоча би, як мінімум, бути люстрованим. За оце саме – сприяння режиму Януковича, який в результаті і призвів до всіх цих смертей. Бо в свій час, в подяку за вдале проведення спецоперації з затримання "судді-колядника", цей самий теперішній прокурор був обласканий переведенням в Київ, в адміністрацію Президента.

І за всіма теперішніми законами, якщо не казати про всякі там спроби їх оминути, мав би тепер з усією честю бути люстрованим з державної посади. Всерйоз і надовго. Разом з суддями Конституційного суду, до речі. Тож не дивно, що який прокурор – такі і справи!

І все це, безперечно, відбивається і на нашій обороноздатності. І на перебігу воєнної компанії, і на бажанні нових призовників йти служити і йти вмирати.

А як інакше?

А це ж відомо давно! Ви ніколи не задумувалися, чому Німеччина так успішно воювала в Другій Світовій війні на два, а подекуди й на три фронти (бо ще воювала в Африці), а СРСР не міг справитися і з одним? Володіючи при цьому перевагою і в людських, і в сировинних ресурсах, в рази переважаючи на початку війни Німеччину в озброєнні і в живій силі!

Відповідь дуже коротка і дуже проста. Знайти її можна в спогадах Манштейна – гітлерівського фельдмаршала, що не програв жодної битви. Жодної! – навіть відступаючи, йому завжди вдавалося максимально зберегти живу силу і техніку. Так от, ця відповідь дуже проста – в німецькій армії командир на полі бою мав право не виконати наказ свого командира, якщо бачив, що той наказ неправильний.

Бо вважалося, що безпосередньо знаходячись на місці і бачачи все своїми очима, він міг краще оцінити оперативну обстановку за того, хто знаходився далеко в штабі. Тому за те, що вивів своїх бійців з-під обстрілу "градами" (чи тоді – "катюшами") німці своїх офіцерів ніколи не судили.

Тому німецький солдат довіряв своєму командиру і готовий був віддати за нього життя. А в нас що? А в нас збереглася стара радянська система! Наказ може бути дурним і неправильним, ти можеш загинути, його виконуючи. Тобі за це, можливо, дадуть "героя". Але якщо ти його не виконаєш і захочеш зберегти собі життя – тебе… ну не розстріляють вже тепер, правда. Але посадять!

Ось такі-от військові прокурори, на зразок Матіоса! За загибель від пожежі 6-х тернопільських воїнів на Херсонщині, до речі, теж он якогось рядового бійця судять. Але ніхто з командирів в тому й далі не винен. Хоча тернопільські журналісти не раз звертали їхню увагу на те, що твориться в їхній військовій частині. Але ні, командири в нас тільки ордени отримують, вони й далі ні в чому не винні!

Бо самі не маючи ніяких прав, ні за що, відповідно, й не відповідають. Лише за "бєзусловноє і бєпрікословноє виполнєніє пріказа". Так всім вигідно. А чи виживуть при тому люди – нікого не цікавить. Тому воїни-добровольці радо йдуть служити... в добровольчі батальйони, де до виконання наказу все-таки ставлення інше.

І тому від мобілізації у Збройні Сили народ і далі втікає. Хай там тепер і менше. Бо з’явилося хоч щось – хоч якась подоба медичної комісії, хоч якесь попереднє навчання, хоч якесь забезпечення формою і харчами. Тому й менше втікають.

Але принципово не змінилося нічого. Бо армія в нас і далі, як і в старі "добрі" радянські часи, залишається "робітничо-селянською". Бо діти чиновників, партійних керівників і підприємців там і далі не служать. Як не служили вони там і в радянські часи.

І доки уся ця "радянщина" не буде виметеною поганою мітлою з військкоматів і армії, доки не буде підготовлений сильний командирський і сержантський склад, доки всі ці командири не навчаться брати на себе відповідальність і доки не отримають цього права брати її на себе – доти нічого принципово не зміниться!

Навіть якщо переможемо в цій війні. Вірніше – перемогти ми все-одно переможемо, але добре було б тим часом армію реформувати. Так, щоб усі ці недоречності зникли раз і назавжди. Бо війна – то найкращий час для реформування армії. Кращого вже не буде!

Читайте все новости по теме "Политический блог" на Обозревателе.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов. Мнение редакции может отличаться от авторского.

Присоединяйтесь к группе "Обозреватель Блоги" на Facebook, читайте свежие новости!

Наши блоги

Последние новости